Повісті та оповідання, драматичні твори - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович - Страница 127

Прокип. А в них у селі чи кабаки, чи вольна?

Скорик. Вольная, брат, вольная. На десять верстов кругом кабацкаво духа і не слихать.

Прокип. От сторона! Так чого тут і думати? Не дро-чись, Одарко!

Одарка. Але тривай лишень!.. Так бач, пане старосто, у Кандзюбенка худоба... Серце болить, як згадаю!..

Скорик. Ага! Так єта уж не просто. Харашо; ми умеем, как і з єтім справітца-та. А поставте сюда ослон-чик. (Исполняют.) Так. Тепер азьми миску, єтима четир-мя пальцами, і принеси сюда. Та сматри, іменно єтима пальцами.

Одарка. Ох, мені лихо! Чи не будете ворожити?

Скорик. Нічаво, не пугайся; єто не ворожка, а снять з тєбя нада-тє насилку. Ми недаром по усем местам ха-дили. Зніму, штоб ти ад неї не зачахла.

Одарка (низко кланяясь). Ох, батечку, голубчику! робіть швидше, що знаєте; так і чую, як мене з-за плечей бере. Так миску вам подати?

Скорик. Миску, та вот єфтими пальцами.

Она приносит, и он ставит ее на скамейку и, сняв свой рушиик, отдает Тымишу.

На, таваришу; падерж пачотной знак. У ефтаком делі не следует прапускать нікакой еволюції. Держи ж єво, вот так, по-нашому, ваениому: пад курок. Да зделай дружбу, не зварачивай єво, а то штоб либо меня, либо тебя у три погибелі не звернуло. Тепер, стара, азьми водянчик з водою і держи тутеча, а я кой-шта палажу. (Вынимает из кармана бумажку и достает вещи.) Вот из французскава кирвияп весільная шишка; ми <-(іо наложим у миску. Так. Тепер усе атайдіть на аванпости, у куток, і ніхто ні пари а уст. А ти з рушником стані» тут. (Стааит Тымиша подле себя.) Тепер, Одаріе, лий у миску воду та приговорюй французское слово голосно: плюх, плюх, плюхі

Одарка сделала, приговаривая.

Тепер на з турецкой церкви снечичка; засвіти єйо і неси сіЬдн, та не погаси, а то только тебе і на светі жить.

Засучивает рукава; Одарка, вся трепещущий, приносит зажженный восковой отрок.

Дай сюда. (Прилепливает его к миске.) Теперича усе зажмуртесь, і не маги ніхто шевельнуться. Ну... начипаеті.ся нашее дело... Гу!., а самаво так лихорадка і бйот. Єто уміючи наслано; та нічаво, не пасилуеш. Одаріе, рожденная, молитвенная, крещенная, вінчанная, покритая!., скажи... как тебя: чи із плечей берьот али у очах рябіет?

Одарка (дрожа). Та... із-за... плечей... і у очах...

Скорик. Французская, па усьому вижу, што французская насилка; у нас, у ваєнних, єто не диковина. Злая насилка! Адначе справимся-та. (Поет.)

Тара, бара, мара, доларжап!

ПУРУ. бУІ>У. ТУРУ. а кормам!

Бендер, кардані,

Дюнепь, мар’яж,

Йок пшик, йок пшик.

(Топит свечку в воде.)

Банжур, мадам Одаріе, снято! Ат каво прийшло, на таво пайшло. Паздравляю, мадам Одаріе! не рябей! Вота, смат-рітє усе у воду смєлаво: хоч би тебе адна скатинка, али каровка, али што-небудь із Кандзюбиной худоби. Нічаво нет; усьо пашло геіь. Сматріт, сматріт!

Прокип (подходит и с боязнью заглядывает в миску). Але і справді! Хоч би тобі воловий хвіст, нема нічого.

Стецько (внимательно глядя в миску). Хоч би тобі одна скотина; тільки сама моя пика зосталася.

Т ы м и ш (также смотрит). Так-таки, так.

Одарка (приходя в себя). Чому ж там і зостатися, коли я сама бачила, як усе повиплигувало геть!

Скорик. От так же, Одаріе, повиплигуєт і уся худоба Кандзюбина з тваєй пам’яті, как ти єфтую воду вип’єш, п’ючи єйо каждоденио по напьорстку, натощака. Как воду кончиш, так і жалковать перестанеш. А наші молодиї, как будут любитца, та дружно жить, та не лінуючись работать, так і зберут іщо паболш, чим у Стецька. Да вот і я: хадил па Туреччинє, па Франції, па Рассєї да і сабрал п’ятьдесят цєлкових: так па смерті маєй усьо запавєдаю Алексею; он меня і пахаваєт...

Стецько. Якби мені гроші віддав, я б тебе, ураго-вого москаля, сьогодня б у домовину. Вже я бачу, до чого воно іде.

Одарка (наконец, отдохнув). О, спасибі ж тобі, пане старосто! Таки як руками зняв. Тепер мені не тільки що Стецька, та і усії його худоби нічогісінько не жалко. А Олексія вже полюбила, мов ріднесенького сина. Ходіте ж, діточки, сюди. (Обнимает Алексия и Уляну.) Будьте ж здорові, як вода, а багаті, як земля, а красиві, як весна!

Скорик (вскрикивает). Ура! наша взяла!

Стецько (задумавшийся, испугался от его крика). Тю! на твою голову! Ще й весілля не було, а він вже і гука. Оттака-то московська віра!

Скорик. Тепер, таваришу, падавай знак сюда. (Навязывает рушник.) Спасіба ж вам, панове-сватове, за ваше паслушаніе і любов. Тепер нада-тє сполнить закон і кан-чать дело. Сідайте ж ви тут. (Усаоюивает стариков на их места.) А ми, таваришу, тут. А маладиї пастойте.

Стецько (садясь подле старост). А князь осьдечки сяде.

Скорик (сводит его). І нет, брат; уж не здивуй. Минулось твайо княжество! Али сядь себе, али вон пайди. Нуте ж, скажем законнойо слово: панове-сватове!

Прокип и Одарка (вместе). А ми раді слухати.

Скорик. Што ви жалали, то ми зделали. А за сії речі дайте нам горілки гречи.

Одарка. Просимо на хліб, на сіль і на сватання!

Скорик. Вот тепер нада-те садавитца по закону. Мо-лодиї! Просимо на посад. (Усаживает Алексия и Уляну на большом месте; отца и мать — подле У ляны.) Тут батюшка, а матушка здеся, штоб близько поратись. А ми, таваришу, здесь. (Садится с Тымишем подле Алексия.)

Прокип. Та мерщій давайте страву; пора по чарці.

Стецько. Бач, як попаровались! Я вже бачу, до чого воно дійдеться.

Одарка. Та сідай, Стецю, з нами, та й повечеряєш* А от скоро і дружечки прийдуть, то й потанцював би з ними.

Стецько (поет).

Бодай не дождали,

Щоб я з вами їв!

Л ОСЬ ЩО П?пжу

О пут (кім усім:

Мати, іскп.шої,

Батько, подншіп,,

ЖСІЇІІХ, НрОИНЛІІСЯ,

Москалі», утопись.

Тепер же ти, Уляно,

Але ось мопс послухай:

Ой, плач тепер, небого,

Потилицю чухаіі.

Жених твій креп а к (Нехай йому болячкаї),

Через нього і ти стала Не хто, як крепачка.

Крепачка, крепачка,

Крепачка, крепачка,

Крепачка....

(Собирает шапку и тыкву, прячет ее и выходит, все про-должая петь: «Крепачка!» Затворив дверь, опять выгля-дывает и кричит: «Крепачка!» и опять по временам выглядывает и то же кричит.)

Между тем Одарка выносит тарелки и другие принадлежности; расставив все по порядку, подлег па с гол миску и проч.

Скорик (меокду тем нарезал хлеба). Вот теперь па трудах можно і порцію подавать.

Прокип. Насилу за увесь вечір розумне слово сказали. (Наливает водку и подносит к С ко рику.) Пожалуйте, пане старосто!

Скорик (тихо отводит его руку). Пожалуйте, пане свате, ви вперьод викушайте. Может, намішали французской бурди, што і на стену падерьомся. Да і у Туреччині завсігда приговорюють: у каво у руках, у таво і в устах.

Прок и п. Будьте ж здорові! (Выпивает поспешно.) А!., кабацька!., розведена! Що б то на вольній узяти! (Потчи-вает Скорика.)

Скорик (взяв рюмку, говорит скоро). Єщо п’ю за здравье, вам скажу какое: чарочка моя кругленька, налита з краями ровненька; тим, тим ти мне мила, што оченно полна. Кагда втоплю в тебе свої уста, так вам скажу: многая лета! Не бойсь, чарка, я тебя не струшу, лейся в горло, возвесели салдацкую душу; а штоб мне не сухо пить, так при чарке вот што стану гаварить: здравствуй, батька с маткой, веселітеся своею дитяткой; радость вашу величайте і нас не забувайте. Здравствуй, князь с княгинею, з молодою господинею! Любітесь, пийте, гуляйте і человечество розпложайте. А наконец, вот мой пароль: здаров’я всей канпаниї часной! (Выпивает и брыоюжет вверх.) Штоб так наші маладиї вибрикивали!

Одарка. Кушайте ж страву, просимо. От же і дружечки ідуть.

Прокип потчует водкою пришедших дезок; они ие пыот, он все выпивает.