Теплі історії про дива, коханих і рідних - Гербіш Надійка - Страница 28

Ще, буває, йду за Тобою наосліп. О, я люблю так ходити. Бо знаю, що коли Ти знімеш пов’язку і вже можна буде бачити — неодмінно втрачу мову й знову захочеться міцно-міцно обійняти Тебе… Уже чекаю, коли обійму Тебе по-справжньому. Коли буде можна…

Так дивно, я відчуваю, коли Ти мене обіймаєш чи дбайливо загортаєш у байкову ковдру. А чи відчуваєш мої намагання обійняти Тебе? Коли стараюся з усієї сили? Авжеж, Ти такий великий, що навряд чи вистачить моїх рук.

А ще Ти мастак запитувати. Коли стою на зупинці, спізнююся на потяг чи чекаю в черзі — у голові спалахує одне з Твоїх «фірмових» запитань. О, і тоді дорогою ми довго-довго розбираємося, думаємо, аналізуємо й шукаємо вихід для мене. У такі моменти уявляю, як піднімаю голову й бачу, який Ти серйозний і не на жарт стурбований моєю халепою. Як же я люблю Тебе за отаку серйозність і турботу! Спокійно з Тобою. Але чомусь тремчу як осиковий листок. Мабуть, від щастя. Що маю Тебе. Великого. Доброго. Щирого.

Визнаю, що Ти ніколи нічого від мене не приховував. Ну, хіба що трішки, коли мені того не треба було знати. Уже знову забаглося з Тобою кудись у мандри. Туди, де швидке завіконня, музика, шоколадка (ну, куди ж без неї’?) і Ти… Ми з Тобою бачили ранкові заспані нерозчесані Карпати й укладали сонце спати у Червоне море. Про що ще можна мріяти? Не буває мрії, більшої за Тебе. Хочеться мріяти Тобою. Дихати Тобою. Ховатися за Тебе й плакати від того, що Ти близько-близько… І от у такі моменти в мене завжди десь губляться слова. І зараз теж. Це так банально. Це так багато. Це все, що я можу… Я люблю Тебе, Ісусе.