«Аристократ» із Вапнярки - Чорногуз Олег - Страница 44

— Я не оракул, не комісар Мегре і не Агата Крісті. Не дивіться на мене так, Грак. Розуму тут небагато треба. Мала б ваша дівчина хату, ви б уже прийшли до нас з повноцінним паспортом і пропискою. Принаймні запевнили б мене, що прописка через місяць-два… А так — нема. Правда ж, нема?

— Нема, — зітхнув Грак.

— Тоді слухайте мене. Ви мені починаєте подобатися. У вас є щось від ад'ютанта. Це якраз те, чого мені не вистачає. А природа, як ви знаєте, не любить порожнечі. Тоді сідайте і слухайте, — не вгавав Сідалковський. — Що у вас є?

— Диплом…

— Не перебивайте, Грак. Я філософствую. Дипломи тепер в усіх є, — щодо себе він не уточнив. — А от юшку варити вміє не кожний. Навіть ті, що кінчають університети чи академії. От як ви, наприклад. Ви вмієте варити юшку?

— Яку юшку?

— Риб'ячу: подвійну, потрійну чи звичайну, одинарну. З качкою чи з куркою на дні казана…

Грак підняв плечі так, ніби на них уже з'явилися ад'ютантські аксельбанти.

— Ясно. Нема життєвого досвіду. Цього жодний навчальний заклад не дає. А рибу ви хоч ловити можете? Вудочками?..

— Ніколи не пробував. Може, й зможу.

— Ви що, в степу під Херсоном жили, Грак?

— У степу. Річка у нас на літо висихала.

— З такими даними у «Фіндіпош» вам, Грак, потрапити просто неможливо. А дух з пляшки, — процитував Сідалковський Стратона Стратоновича, — ви випускати вмієте? А-а, пардон. Ви не знаєте, що це таке?! Скажемо простіше. До образних асоціацій ви, бачу, не звикли. Як ви п'єте? Тільки чесно…

— Я не п'ю…

Тепер настала черга Сідалковського дивуватися:

— Зовсім?

— Я ковтаю, — додав тихо Грак.

«У теляти пробудився дух», — подумав Сідалковський.

— Як це ви ковтаєте? — Брови у нього заломилися і набрали вигляду морських чайок у польоті.

— Дуже просто. Хочете, я вам цей фокус покажу з водою?

— А чого ж, — зацікавився експериментом Сідалковський.

Грак рвучко взяв карафку і налив у склянку води. Грамів сто — сто двадцять п'ять, не більше. Грак підняв склянку на рівень очей, тоді широко розкрив рота і раптово вилив рідину в отвір. «Адамове яблуко» здригнулося тільки раз, як воло в індика.

— Цікаво, — Сідалковський вирівняв брови. — Ніколи не бачив, щоб так пили. Ану, дозвольте, — він налив і собі й вилив. Дихання забило. Вода вихлюпнулася на піджак і потекла по підборіддю. — Чорт забирай, так втопитися недовго. — Сідалковський закашлявся. — Але нашому патрону, між нами кажучи, цей фокус може сподобатися. Для оригінальності п'єте чи звичка?

— Я не можу переносити горілчаного духу, але інколи випити просто, розумієте, необхідно. От і доводиться… Тому я й ковтаю, а тоді вже п'янію.

— Заочно! — посміхнувся Сідалковський. — Це вже гірше. І швидко ви п'янієте?

— Залежно від дози, — м'яв кепку Грак.

— А конкретніше?

— Якщо двісті п'ятдесят грамів, без закуски, то за п'ятнадцять хвилин.

— І що ви після цього робите?

— Як що? — не зрозумів Грак.

— Лізете битися, варнякаєте про політику, висловлюєте незадоволення начальством, цілуєтесь чи пристаєте до жінок?..

— Якщо є можливість, то лягаю спати.

— Для компанії ви не найкраща кандидатура. А якщо випивка із закускою?

— Якщо із закускою, то п'янію через півгодини, не пізніше. Я свій організм знаю.

— А від півлітри?

— Півлітри, признатися вам, ніколи сам не випивав.

«Дурне запитання, — прокинувся у Сідалковському внутрішній голос. — У нього півлітра не вміститься». Євграф підійшов до вікна.

Грак знову взявся колупати паркет — цього разу носком правого черевика.

— Слухайте, а ви ґудзиків випадково не відкручуєте?

— Яких ґудзиків?

— Звичайних. На піджаках. Під час розмови. Берете отак товариша за ґудзичок і починаєте крутити…

— А що, це теж необхідно вміти у «Фіндіпоші»?

— Не обов'язково. Так, як не обов'язково колупати черевиком паркет…

— Я вас зрозумів, — мовив Грак.

Сідалковський присів, домалював ще одного чортика. Поставив між ними знак рівняння і суворо глянув на Грака.

— З такими даними, як у вас, Грак, далеко не заїдеш. Доведеться одружуватися. У нас є непогана кандидатура. Я не кажу красуня — з чисто психологічних міркувань. Бо жінка, як і кіно, при ближчому знайомстві часто розчаровує. Так що краще думайте, що погана, а прийдете, познайомитеся — вона виявиться набагато кращою, ніж ви уявляли. Але я вам цього не гарантую. Зате у неї є особняк і, здається, моторний човен. Отож набирайтесь мужності, Грак, і перевтілюйтесь. Для вас, думаю, це не важко зробити. З понеділка свататись не будемо. Важкий день. Приходьте у вівторок. Завтра субота. Влаштуйте зі своєю коханою прощальний вечір, але вином не споюйте. Не обберетесь сліз, якщо вона вас і справді кохає… Неділю присвятіть іншому — навчіться варити юшку і наживляти черв'яків. Підчитайте дещо про поведінку риб. Знань таких, як у Сабанєєва, від вас не вимагається, але якщо дуже хочете у нас працювати, навчіться відрізняти линка від молодого коропа, а карася від рака. На цьому бувайте! Тисну вам вашу могутню руку. Раджу купити еспандер і набиратись сил. До нових зустрічей, — Сідалковський красиво підняв над головою руку і попрощався.

Була неділя. Сідалковський лежав на експериментальному ліжку «третій зайвий» місцевої фабрики «Спецматрац», до якого безкоштовно додавалася пружина, і думав про те, що вже слід і «Фіндіпошу» перейняти цей добрий почин — до кожної шапки давати по запасному вухові. Та потім все зважив і подумав, що то дорого, і зупинився на запасному шнурку.

Сідалковський давненько мріяв про такий день, як сьогодні. Нарешті, прокинувшись уранці, ти не почуваєш себе обкраденим.

— Півтора карбованця за те, щоб перейти з одного дня в інший. Та ще без великого дзеркала. Чи не забагато? — запитував він себе, живучи останні дні в готелях.

У ті хвилини, коли Сідалковський хотів поговорити сам з собою, у двері обов'язково стукали і просили спуститися до адміністраторки: негайно заплатити за ночівлю. Бо, бачите, вона здає зараз зміну і гроші в бухгалтерію, а Сідалковський її затримує, та й не дуже, як видно, поспішає розраховуватись.

Він неохоче спускався вниз, дивився на адміністраторку і думав: у готелях завжди чомусь адміністраторки, як у літаках — стюардеси. Тільки Аерофлот підбирає стюардес за фігурами, а директори готелів адміністраторок, очевидно, по голосу. Сідалковський подавав два карбованці і, кинувши своє звичне «Здачі не треба», піднімався назад сходами до себе в номер. По дорозі до номера у ньому прокидався здогад, що кожна адміністраторка — то стюардеса, яку не взяли на літак через її вагу. А кожна стюардеса мала перед адміністраторкою ту перевагу, що знала: навіть якщо вона досягне певної, не габаритної, ваги, їй ніколи не пізно стати адміністраторкою.

Тепер Сідалковському готелі тільки снились. Він нарешті розміняв Тамарину двокімнатну квартиру на дві однокімнатних і поселився в одній з них. Його квартира містилася на першому поверсі, там, де у під'їзді, біля батарей парового опалення, щовечора стирали пилюку й грілися закохані із сусіднього будинку.

Кімната у Сідалковського була світла. На полірованих чеських поличках, окрім книг, стояли макети і моделі фрегатів, бригантин, яхт. Одні моделі, як запевняв усіх Сідалковський, йому подарували у далеких морських гаванях, інші він колись прикупив на знаменитому одеському товчку, який все збиралися закрити, щоб відкрити в іншому місці. У квартирі, наче в кают-компанії, були розвішані карти світу, лежали атласи і гордо, хоч і на одній ніжці, стояли два старовинних глобуси. У повітрі постійно висів запах морських водоростей, кораблів, звичайної кухонної солі, яку Сідалковський розмішував на воді з хлоркою й випускав її у простір через іонізатор, а на стінах морські краєвиди. В усьому відчувався аромат моря, старовини і парфюмерії.