Нічого особистого - Байдаченко Настя - Страница 17

17

Мда, є таке правило — не треба вживати спиртні напої на робочому місці. Радянське старорежимне правило. Дивно, а досі актуальне. Навіть для старших консультантів. Навіть для strategic consultants. Навіть за ринкової економіки. І взагалі алкоголь і жінки несумісні речі. Мабуть…

А ще є таке правило «не цілуй Клієнта в губи». Це трохи не з того бізнесу. Але по суті. Мда.

Упс…Хлопчик-гарнюня, цікаво, ти сам усе вмієш чи тобі показати? Ааааа, вмієш… Ну добре… Блін, ґудзик, сорочці — гаплик, панчохам — торба… На фіга було панчохи чіпати? Добре, що спідниця не мнеться… Bay, і презерватив у тебе є… Грандіозно, як усе геніально сплановано… Додому я не встигну… Чи є в сумці запасні панчохи? А ну їх…

Сказати, що презентація бігбосам була провальною, це не сказати нічого.

По-перше, Стеся була у вчорашньому костюмі, сорочку замість зірваних у пристрасті гудзиків вона причепила степлером. Зважаючи, що запасні панчохи були чорного кольору під світло-блакитний костюм, то виглядало це все як на співробітниці кварталу червоних ліхтарів.

По-друге, презентація так і зависла у стадії 95 % готовності, тому час від часу на екран вискакували неприпустимі граматичні помилки та помилки друку.

А по-третє, на всі ці помилки занудно і ретельно вказав бігбосам хлопчик-гарнюня. Типу це не він їй настирливо заважав увесь тиждень і останню передпрезентаційну ніч.

Бігбоси пішли пересварюватись за комісію в «Марше». Стеся, як і кожна нормальна перфекціоністка, впала у депресію.

— Знаєте, Стесю. Ви дійсно недопрацювали презентацію, — виправдався хлопчик-гарнюня. — Ви жрозумієте: нічого особистого.

— Ну, звичайно, — професійно посміхнулася Стеся рівно на шість зубів.

Якби Стеся не була перфекціоністкою, перша невдача, причини якої зрозумілі та легко піддаються корегуванню, не вибила б її настільки з колії. Як справжній самурай, Стеся вчинила кар'єрне самогубство швидше, ніж бігбос повернувся із «Марше» та встиг дати їй на горіхи. Чхати на КзпП. Хіба вони там всі не ППешниками оформлені?

From: Stepha_Moroz@factor&co.com

Sent: Friday, May 04, 2007 10:17 AM

To: all@factor&co.com

Subject: farewell letter

Importance: High

Dear F@ckers,

Today is my last day in Factor&Co.

I was really enjoy working here for five long and pleasant years.

Thank you everyone for being nice people, excellent professionals and wonderful colleagues!

Especially I’d like to express my gratitude to:

1) Dmytro Telyatko — my personal manager and tutor — for nomitating me on this triple f@cked project

2) Maryna Fileeva — Senior Partner — for strong desire and achieved goal for putting this damned and f@cked Client under my responsibility

3) Serioja Dzhupan — for deep understanding and sharing actual work and life balance

This letter is my thanks to you!

I sincerely wish you continue to be so great professionals and friendly team.

You will be always in my heart and lever.

Kind regards,

Stesya Moroz[44]

— Was it good?[45] — запитав професор автоматом англійською. — I mean… with хлопчик-гарнюня.

— All, no. Far from it.[46] — відповіла Стеся у півоберта, виходячи з кабінету.

ОСОБИСТИЙ ЩОДЕННИК ПРОФЕСОРАЗапис 6.

У сучасному світі всі суїциди на робочому місці або від надлишкової відповідальності, або через відсутність відпустки. Та виженьте ви людину чотири рази на рік на один тиждень із офісу. Для власної ж користі. Життя налагодиться, продуктивність праці виросте. Бабло прийде. Фен-шуй просто.

Епізод 6

Анна Новицька

— Так, професоре, кличте менеджера цієї хрєні, у мене скарги, — заявила Новицька, піднявши слухавку о сьомій ранку наступного дня. — По-перше, мене не влаштовує сніданок. Я сюди не худнути приїхала. Дайте мені нормальну їжу і в нормальній кількості. По-друге, мені потрібен Інтернет, бо сидиш тут як в кам'яному віці. По-третє, у моєму номері смердить брудним ганчір'ям. Нехай прибиральниця вимиє підлогу новою шваброю, або дайте інший номер.

— Усе? — чемно поцікавився професор.

— Поки все.

— Нічого, тиждень можна і потерп…. — здається, професор поклав слухавку.

— Та ви там що, всі подуріли? — Анна ще раз набрала номер.

Тиша. Вона кинулася до дверей кімнати, рвучко відчинила їх і заверещала як скажена. На дверну раму хтось повісив на мотузці здохлого щура. Новицька ступила крок назад, ноги стали ватними, і її знудило. Коли вона підняла голову і ще раз побачила два огидні довгі зуба, її знудило ще раз.

Усе, що ви скажете, може бути використано проти вас. Головою треба було думати. Головою. Цікаво, якщо б вона сказала, що боїться дохлих слонів, їй би сюди слонячий труп припхали?

Тричі вона наближалася до дверей, проте пройти повз щурячу мотузку не могла. Так і крутилася поруч, як гоголівська панночка у труні навколо крейдяного кола.

«Це ж треба щось робити. Скільки мені тут сидіти?» — подумала Новицька, гарячково шукаючи вихід. Спершу вона спробувала набрати бодай когось із решти пацієнток. Чи то в неї телефон гавкнув, чи то нікого немає на місці. Нікого немає на місці. Нікого немає. Немає… Що вона там казала професору про нікого немає і пневматичну гвинтівку? Тільки де гвинтівка?

Треба щось робити з пацюком. Негайно щось робити з пацюком. І бажано так, щоб на нього не дивитися. Бо її ще раз знудить. І в номері окрім старого брудного ганчір'я буде смердіти ще й блювотинням. І ще трупом щура, що розкладається, висячи на мотузці. О mein Gott! Ще раз. Це була вівсянка. Вона ж просила дати їй нормальну їжу.

От якби ножиці — можна було б замружити очі й перерізати мотузку, потім кинути на пацюка простирадло і перестрибнути геть. А потім… А потім, якщо вона тут десь знайде пневматичну гвинтівку…

Найгірше, що ножиць тут немає. Узагалі жодних гострих предметів. Може, б ніж? Може, пригнутися й проповзти? А якщо зачепити щура ліктем чи ще чимось, він почне крутитися на своїй мотузці… Жирний такий, відгодований. От же падлюка, так висить, що як повзтимеш — зачепиш, і боком не пролізеш.

Еврика! Є пилочка для нігтів. Тільки доведеться тримати мотузку другою рукою, поки пилятиме.

«Нічьо, — думала Новицька, пиляючи. — Коли я звідси вийду, я професора цим пацюком нагодую. Ні, я йому цим пацюком клізму поставлю».

Коли мертва тварюка гепнулась об підлогу, Новицька мала такий рівень злості, що навіть не стала кидати на труп простирадло і стрибати, вона просто відфутболила одним ударом тільце в коридор. Потім зняла капці, викинула їх у смітник і перевзулася.

У коридорі тихо. Надзвичайно тихо. Неймовірно тихо. Нереально тихо. Де неадекватна тітка, яка о пів на восьму всіх будить пилососом? Де пунктуальний портьє, який приносить розклад на сьогодні? І вже має бути прибиральниця… У купі з тим, що вже дев'ята година і мовчить телефон, дуже цікаво виходить.

— Дєвочкі! — наважилась покликати Новицька.

Власний голос потонув у глибині коридору. І здався Анні вкрай непевним.

«Боже мій, це я і на презентаціях так звучу? Капець…» — подумала вона і повторила баском:

— Дєвочкі!

Нікого. Ок. Новицька квапливо повернулася у номер, замкнулася на ключ і почала оглядати приміщення, думаючи, де видерти якусь частину інтер'єру, що була б за предмет нанесення важких тілесних ушкоджень. Зрештою, Новицька розбила об стіну стілець та взяла собі від нього ніжку. Вгорі з ніжки стирчав довгий металевий шуруп. Дуже зручно. З одного боку — перелом черепа, з іншого, наприклад — заражаєш правцем. Можна сказати фізична і хімічна зброя 2в1. А в тому, що їй знадобиться зброя, Анна Новицька не сумнівалася. Те що діло — глина, вона відчувала п'ятою точкою. А п'ята точка в Новицької була підвищеної чутливості. Стопудово.

вернуться

44

Любі Факери,

Сьогодні мій останній день в Фактор ЕндКо.

Мені дійсно подобалося працювати тут п’ять довгих та приємних років.

Хочу подякувати вам всім за те, що ви були приємними людьми, відмінними професіоналами та чудовими колегами.

Особливо я хочу висловити свою подяку:

1) Дмитрові Телятку — моєму менеджеру та наставнику за те, що призначив мене на цей тричі довбаний проект.

2) Марині Філєєвій — старшому партнеру — за нестримне бажання та досягнуту ціль — призначення цього тричі довбаного Клієнта під мою відповідальність.

3) Серьожі Джупану — за глибоке розуміння та поширення правильного балансу між роботою та особистим життям.

У цьому листі моя подяка всім вам!

Я щиро бажаю вам залишатися такими ж професіоналами та дружньою командою.

Ви завжди будете у моєму серці та печінці.

З найкращими побажаннями, Стеся Мороз.

вернуться

45

Це було добре? Я маю на увазі з хлопчиком-гарнюнею?

вернуться

46

Зовсім ні.