Моксель, або Московія. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович - Страница 33

Навіть у ростовсько-суздальської землі, цій глухомані, територія майбутньої Московії в X—XII століттях була найбільш глухим тайговим закутком. Та частина мерянської землі навіть після завоювання її ханом Батиєм залишалася винятково дикою і неосвоєною.

Будемо пам’ятати, у зв’язку з дослідженнями графа О. С. Уварова, в яких норах-землянках жили майбутні московити на початку X століття, що засвідчив у 922 році знаменитий Ібн-Фадлан. Пропоную послухати, якою була Москва через більш ніж 400 років після Ібн-Фадлана, у часи Івана Калити:

"Москва була суцільно "любяной", тобто зрубана з деревини, крита соломою, ґонтом, тесом і наполовину з курними хатами, без димарів" [22, т. 29, с. 364].

Очевидно, навіть ця "луб’яна" картина Москви 1330 років значно прикрашена. Тому що, як засвідчив професор О. Д. Корсаков: "...усі наші давні міста (складалися) з трьох частин: рубленого, міста земляного й передмістя [9, с. 197].

При цьому "у рубленій частині" розташовувалися тільки архієрейська та князівські палати (зруби. — В. Б.) і соборна церква" [9, с. 198].

Усі інші московити жили в "земляному місті". А яке те "земляне місто" було, засвідчив Ібн-Фадлан.

Ці житла разюче відрізнялися від слов’янських. Не варто забувати про величний Собор Софії та інші, споруджені в Києві на початку XI століття.

А нам кілька сотень років розказували байки "про переміщення політичного й культурного центру з Києва до Москви після 1132 року ".

Сумно й смішно водночас чути подібне.

Однак картина Московії була б неповною, якби ми не подали читачам вигляд московита кінця XII — початку XIII сторіччя.

Послухайте все того ж московського професора А. П. Богданова:

"Це... курганне плем’я жило не за таких же умов, за яких живемо ми, тому що фізичні умови Московської губернії були інші... Достаток вод, лісів, боліт, лугів, але разом із тим і клімат доволі вологий і холодний... — ось умови, в яких жило курганне плем’я" [18, с. 21].

"Плем’я було русяве, радше темно-русе, ніж світло-русе, імовірно з блакитнувато-сірими очами й низьким лобом. Можливо, жінки з їхнім ортогнатичним (незначним виступом. — В. Б.) обличчям і більш дрібними рисами його й були симпатичні, але про чоловіків сміло можна сказати, що вони повинні були бути дуже непрезентабельні зі своїми прогнатичними (висунутими вперед. — В. Б.) щелепами й зубами" [18, с. 22].

"Зуби в черепів дуже стерті, і якщо прийняти за ймовірну ту обставину, що була запропонована щодо стертих зубів кам’яного віку, то можна стверджувати, що їжа нашого курганного племені була тверда рослинна, складалася з коріння і напівзвареного, а може, й сирого м’яса" [18, с. 22].

Такий портрет великороса X—XII століть намалював російський професор А. П. Богданов. Саме цю людину, за московською версією, довелося слов’янам "облагородити", щоб одержати спочатку московита, а пізніше — великороса. І за тією ж версією, цей, з висунутими щелепами, тип, починаючи з 1132 року, взявся нас, київських слов’ян, учити життю, культурі. Геть-чисто всьому!

Що цікаво: практично всі наукові дослідження з царини філології, археології, антропології та історичні документи повністю спростовують московську брехню про їхнє "первородство" і "слов’янське коріння". Вони стверджують: московити (великороси) — винятково фінський етнос. Меряни!

8

Раніше ми подавали деякі відомості про московського професора Олександра Петровича Богданова і його видатну роль у становленні російської археології та антропології.

Не менш знаменитим і видатним був український професор Федір Кіндратович Вовк. Лише те, що Ф. К. Вовк вісімнадцять років (1887—1905) працював у найкращих археологічних і антропологічних закладах Парижа, а Париж у ті роки був визнаною столицею антропологічної науки, промовляє багато про що. Саме в Парижі Ф. К. Вовк захистив докторську дисертацію і написав багато своїх знаменитих робіт.

У 1906 році Ф. К. Вовк зміг повернутися в Російську імперію, яку покинув 1877 року у зв’язку з політичним переслідуванням. Після повернення він обійняв посаду професора Петербурзького університету.

Ми не будемо посилатися на всі видатні праці українського вченого, торкнемося лише його студії "Антропологічні особливості українського народу", виданої в Санкт-Петербурзі 1916 року.

До речі, є підстави припускати, що українського вченого позбавили життя московські більшовики в 1918 році, коли професор Ф. К. Вовк добирався до Києва з Петрограда.

Отже, проведемо антропологічні порівняння двох етносів. Подивимося, чи є бодай найменша подібність між їхніми краніологічними даними.

Звернімося до праці професора А. П. Богданова "Матеріали для антропології Курганного періоду в Московській губернії", виданої "Відомостями Товариства любителів природознавства при Імператорському Московському університеті" в 1867 році.

Цю об’ємну працю А. П. Богданов обіцяв опублікувати згодом, видаючи свої "Попередні замітки" "Курганного племені Московської губернії” 1865 року.

Вважаю за доцільне відстежити антропологічні дані саме московитів — серцевини так званої Великоросії, щоб ніхто не мав сумнівів у цілковитій самобутності московського мерянського етносу, який не має нічого спільного зі слов’янськими племенами.

Як уже мовилося вище, для проведення антропологічних досліджень професор А. П. Богданов покрив археологічними розкопками практично всю територію Московської губернії. Але особливо велику увагу приділив археологічним розкопкам у центрі, на заході й південному заході губернії: Московському, Можайському, Подольському, Верейському, Бронницькому та інших повітах. Були проведені також розкопки в Богородському повіті (схід губернії) і Коломенському повіті (південний схід губернії).

Природно, археолог О. С. Уваров був знайомий з дослідженнями А. П. Богданова. Однак повністю їх проігнорував. І зробив це неспроста. Як пам’ятають наші читачі, О. С. Уваров узагалі не міг визначити західну й південно-західну межі мерянської землі.

Не уник подібної долі й професор А. П. Богданов. Як побачимо нижче, і цей професор не забув додати свою лепту вимислу. Про це ми ще поговоримо. Отже, простежимо всі місцевості, на яких професор А. П. Богданов провів курганні розкопки, досліджував виявлені кістяки і відібрав із них черепи для краніологічних вимірів.

І. Московський повіт

"У Московському повіті розкопки проведені були у двох місцевостях: 1) біля села Сетуні; 2) біля села Черкизово...

Сетунські кургани розташовано біля села Сетуні...

Черкизовські кургани виявлено за 30 верст від Москви, біля сіл Черкизово і Ростокіно. Самі кургани розташовані на правому березі Клязьми, за селом і млином" (с. 24).

Досліджено 9 кістяків із Сетунських курганів. Із них відібрано для вимірів 3 черепи, (с. 24—25).

Досліджено 9 кістяків із Черкизовських курганів, із них відібрано для краніологічних вимірів 7 черепів, (с. 24—25).

II. Верейський повіт

"У Верейському повіті розкопки проведено було тільки в селі Кримському...

Село Кримське лежить на великій Смоленській дорозі за 31 версту від міста Верея і майже на такій же відстані від Можайська... Знайдено 10 чоловічих кістяків і 11 жіночих" (с. 38).

Усі кістяки оглянуто й досліджено. Для краніологічних вимірів узято 9 жіночих і 9 чоловічих черепів, (с. 38—41).

III. Звенигородський повіт

"У Звенигородському повіті розкопки було проведено у двох місцевостях: 1) біля села Ябедино — у 1865 р. мною і М. І. Кулаковським і 2) біля села Павловське — у 1866 р. А. П. Федченком і В. Ф. Ошаніним...

Ябединські кургани розташовані біля річки Істра...