Моксель, або Московія. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович - Страница 42

"Я заперечую саму можливість того, що Нестор знав літописне сказання в тому його вигляді, в якому воно дійшло до нас. у складі хоча б Початкового зводу" [32, с. 64].

Учений мовив разючі слова! Однак не думайте, що О. О. Шахматов намагався ними викрити катерининські фальсифікації. Анітрохи! Він ніколи жодним словом не згадав про свідоме переписування російської історії Катериною II та її "Комісією". Він мовчав, як риба, викинута на берег. Хоча, природно, добре знав про запущену в російську історію брехню. Тому, як і кожен російський історик-"патріот", ішов звичайним, торованим шляхом удосконалення цього "доважку". Він лише відкидав, однак виправдував і пояснював очевидний обман. Таке собі вдосконалення брехні.

Російські історики середини XIX століття у своїх посиланнях на первісний текст "Повісті минулих літ" цитували той текст по-іншому ніж історики кінця XIX і початку XX століття. Порівняймо хоча б тексти, що подаються М. І. Костомаровим і тим же О. О. Шахматовим.

19 березня 1860 року в Санкт-Петербурзі відбувся знаменитий диспут між професором-русофілом Михайлом Петровичем Погодіним і молодим професором-істориком Миколою Івановичем Костомаровим. До речі, сам М. П. Погодін назвав диспут "дуеллю". В результаті тієї "дуелі" було викрито багато російських історичних вигадок, які захищав і проповідував М. П. Погодін. М. І. Костомаров "розгромив" його в усіх напрямках диспуту - ’"дуелі". Не будемо вдаватися в деталі диспуту, хоча сам по собі він цікавий і повчальний.

Диспут засвідчив, що російську історичну облуду можна спростовувати привселюдно в присутності сотень людей: професорів, студентів та й просто всіх зацікавлених. Для диспуту професор М. П. Погодін зачитав, як він особисто заявив, "слова Нестора в оригіналі".

Послухаймо:

"У 862 году идоша за море к Варягам Руси: еще бо ся зваху тыи Варяги Русь, яко друзии зовутся Свое, друзии же Урмяне, Англяне, друзии Гете.тако и си. Реша Руси Чудь, Слвоени, Кривичи и Вся: Земля наша велика и обильна, а наряда в ней нет да и пойдете княжить да воло дети нами. И избрашася 3 братья с роды своими, пояша по себе всю Русь и придоша: старейший Рюрик седе в Новыграде, а другой Синеус на Беле Озере, а третий Изборсте Трувор" [34, с. 284].

Перекладу Нестерові слова сучасною мовою, о скільки ми зараз не будемо заглиблюватися в саме поняття слова "Русь". Поняття "Русь" віднесене Нестором до Рюрика і його роду. Як побачимо надалі, таке тлумачення має пояснення.

Подаю текст у скороченні (авторська редакція):

"У 862 році пішли за море до Варяг-Русі... Сказали тим варяго-русам — Чудь, Словени, Кривичі і Весь: земля наша велика й багата, а порядку в ній нема, ідіть до нас княжити і правити нами. І зібралися 3 брати зі своїми родами, оголивши свою землю Русь, і прийшли до тих, що запрошували: старший брат Рюрик сів правити в Новгороді, інший, Синеус, — на Білому Озері, а третій, Трувор, — в Ізборську".

Що впадає в око — це невідповідність між кількістю тих, що запрошували, та тих, що прибули. Племен, яких запрошували, було чотири, а посадили на князівські столи тільки трьох. Дивний випадок. Однак чи то кривичам, чи чуді князь не дістався. Цей момент одразу насторожує. Варто не забувати, що російські історики зі словом "чудь" проробляли циркові номери. На очах у цивілізованого світу. Уточнимо цей момент.

У знаменитій суперечці М. І. Костомарова з М. П. Погодіним ще в ті часи було розтлумачено розуміння слова "чудь". Зверніть увагу, вся російська історична наукова думка шістдесятих років XIX сторіччя знала й фіксувала поняття слова "чудь" цілком конкретно. Не існувало ніяких різночитань. Слухаємо професора М. І. Костомарова:

"Чуддю звалися фінські народи, які жили біля Чудського озера, і навіть у Лівонії, була ще інша чудь заволодська, названа так, імовірно, через схожість, як вважали слов’яни, між нею й чуддю лівонською; але коли за старих часів мовилося про інші народи того ж племені: ні корела, ні водь, ні весь, ні мордва, ніде не називаються чуддю... Під чуддю, яка закликала разом зі слов’янами Русів (Рюрика і його плем’я. — В. Б.).., розуміється лівонська чудська країна і, власне, тільки частина її, що прилягала до Чудського озера і Пскова... Ізборськ був її головним містом" [33, с. 22].

Отже, ми маємо повне тлумачення слова "чудь". І, доповнюючи професора, додамо: ніхто за старих часів не називав "чуддю" ні мерю, ні мурому, ні мещеру, ні марі (черемисів), ні будь-кого іншого.

Одночасно М. І. Костомаров розтлумачив ситуацію щодо Ізборська. Виявилося, то було головне місто чуді. І саме до чуді був спрямований на князювання Трувор. Ми зараз не ведемо мову про те, наскільки достовірні відомості про Синеуса і Трувора. Про це поговоримо наприкінці розділу. Зараз аналізуємо текст із "загальноросійського літописного зводу", який був зачитаний професором М. П. Погодіним 1860 року.

Дивно, що саме кривичі не одержали князя Рюриковича. Хоча до весі, розташованої за багато сотень кілометрів, один із Рюриковичів вирушив. Відчуваєте весь комізм і натягнутість подібної ситуації? Але головне інше — якщо кривичі мали споріднену з новгородськими словенами мову, то весь була фінським племенем і розмовляла чужою слов’янам мовою. А як могли існувати в "єдиній державі", у ті часи, дві далекі одна від одної мови і два народи, ніхто із імперських істориків пояснень не дає.

Можна зрозуміти, хоча й важко, як лівонська чудь могла разом зі слов’янськими племенами, новгородськими словенами і кривичами запросити єдиного правителя. Живучи в безпосередньому сусідстві зі слов’янськими племенами і будучи в меншості порівняно з ними, вона пристосовувалася до обставин. Але зовсім не зрозуміло, як до цього союзу могла примкнути фінська весь, що жила в далекій тайговій глухомані. Головне, навіщо весі це знадобилося? Відповідей ми не знайдемо.

Ці анекдоти розуміли й "великороси". Тому згодом вони поширили поняття слова "чудь" на всі фінські племена, що дозволило їм вільно маніпулювати ними ж. Замість слова "чудь" почали підставляти в стародавні літописи будь-яке плем’я — весь, мерю, мурому, марі й так далі. Що було потрібно по тексту.

Тому російські наукові мужі наприкінці XIX століття маніпулювали вже зовсім іншим тлумаченням початку Несторового літопису. Послухаймо О. О. Шахматова — як він пояснює початок того ж тексту:

'Так, у розповіді про закликання князів називаються спочатку три племені, а потім чотири: спочатку Словени, Кривичі, Меря; потім Словени, Кривичі, Меря і Чудь; у закликанні князів беруть участь чотири племені, а князів на заклик є троє; сідають ці князі не в центрах племен, які їх покликали, а в містах, що не мають начебто прямого стосунку до цих племен; Новгород є винятком — це центр словен, і в ньому сідає Рюрик; але чому Трувор сідає сейме в Ізборську, а не у Пскові, Полоцьку або Смоленську, які мають більше прав називатися центрами Кривичів, ніж Ізборськ?" [32, с. 292].

І "пошла писать губерния."! Гадаєте, професор О. О. Шахматов не знав, про що писалося в "загальноросійських літописних зводах" або що говорили із цього приводу російські історики 50 років раніше? Знав. Дуже добре знав! Але до його часу були виявлені "прогалини" в писаннях катерининської "Комісії", і вкотре довелося вносити корективи в раніше "знайдені" "загальноросійські літописні зводи" або взагалі "знаходити" нові. Були випадки простої підміни слів, і це саме наш приклад. Замінили слово "чудь" — "мерею", і ніхто не помітив. А пізніше замість "весі" — подали "чудь". Мовляв, помилявся хтось раніше, а ми — прорекли істину. Слід відзначити, що пізніше радянські історики-поденники, які працювали на замовлення більшовицького московського шовінізму, вносили в імперську історію "уточнення й доповнення", як наказували з Кремля. Тихо і мовчки.