Моксель, або Московія. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович - Страница 6

"Однакового походження також назви деяких сіл, як ось: Воржа, Ворокса, Вологдіно, Вослома, Воятіци, Воліно, Волнєнко, Володятіно... Ворсіно, Воньково... Вологда, Волочино, Вологомоновська, Вонгодіци, Вонгодська... Воєхта... Вохта, Вохтога... село Восци розташоване в Коломенському, в Новоторзькому і в Осташковському повітах" [4, с. 12—13].

Усі ці ріки та селища вільно розташувалися на величезному просторі древньої мерянської землі від Рязані, Калуги і Москви до далекої Вологди, Галича-Мерського й Вишнього Волочка, де містяться всі давні центри так званого Ростовсько-Суздальського князівства, або точніше— країни Моксель, якось: Ростов, Переяславль, Юр’єв, Суздаль, Володимир, Москва, Кашира, Клин, Торжок і Ярославль. А поруч, у спорідненому для мері мордово-муромському краї, привільно лежали: Муром, (Стара) Рязань, Пронськ, Городець, Нижній Новгород, Липецьк та інші.

Граф О. С. Уваров дуже чітко і ясно підсумував цю частину свого дослідження:

"На закінчення ми ще раз ствердимо, що стародавність поселень, які мали такі назви, чужі духу як слов’янської, так і російської мови, підтвердилася розкопкою курганів. Біля них завжди були могили найдавнішої епохи з обома обрядами поховання" [4, с. 14].

Не будемо втомлювати читачів повним описом меж мерянської землі. Сам граф установив, що на північ, на схід і південь від мерян проживали споріднені з ними племена весі, черемисів, мордви і муроми.

Про західні кордони ми ще згадуватимемо багато разів. Позаяк вся Московська і Калузька губернії та східна частина Смоленської, поза всякими сумнівами, належали до мерянської землі з далекого VIII століття й належать донині. І сама карта "Мерянської землі" графа О. С. Уварова, додана до нашої книги, свідчить про те.

2

Археолог О. С. Уваров описав у своїй книзі 43 місцевості мерянської землі, де він провів детальний аналіз розкопок. Для того щоб і наші читачі мали уявлення про коріння мерянського етносу, ми зобов'язані вивчити його звичаї, побут, житла, середовище проживання і, нарешті, той рівень розвитку, якого сягнула меря в VIII—XIII століттях, тобто до навали хана Батия і приєднання фінського народу до складу тюркської держави — Золотої Орди.

Сподіваюся, ніхто не візьметься стверджувати, що після підкорення народу мері ханом Батиєм могло відбуватися "перетікання" слов’ян із Подніпров’я до Московського улусу Золотої Орди. Становлення мерянського етносу до кінця XVI століття відбувалося окремо від слов’ян — сучасних народів України і Білорусії.

Слов'янські народи давньої Київської держави з 1320 року ввійшли до складу Великого Князівства Литовського, Руського й Жемонтского.

Чесно кажучи, мені зовсім не зрозуміле бажання російських істориків і в наш час злодійкувато привласнювати собі слов’янське минуле. Адже в тому немає жодної необхідності. Якщо не брати до уваги суто імперську потребу. Із звичайної людської точки зору фінські племена: меря, мурома, весь, мещера, мордва, марі — нічим не гірші від слов’янських племен. Як побачимо, фінський етнос країни Моксель такий же давній, як і слов’янський. Точнісінько як і той нарощував у процесі розвитку свої території, щоправда, значно північніше й східніше від слов’ян. До запозичення тюркських ідей "самодержавства" і "богообраності" був цілком мирним, працьовитим народом. А з точки зору історичної справедливості, мав повне право на створення власної держави на своїй древній землі, у межиріччі Оки і Волги. Що й здійснив упродовж свого історичного становлення. А брехня про "московське слов’янське коріння" — уже імперська потреба, яка виправдовувала поневолення слов’ян. Ця облуда особливо жахливо давалася взнаки при поневоленні України і в часи балканських імперських воєн.

Настав час древньому фінському етносу — московитам — очиститися бодай від очевидної брехні й відвертих вигадок. Адже подібне очищення ніколи не вело до сорому, а тільки омивало душі і згодом додавало поваги в очах сусідів. Сподіваюся, подібне колись станеться й з великим народом моксель — меря — московитами.

Та повернімося до чудової книги графа О. С. Уварова. Ось що він пише:

"Ми тепер оглянули всі найдавніші житла Мерянського народу і перші його висілки, що позначилися у висліді археологічних досліджень сорока трьох місцевостей, на яких стояли кургани з мерянськими могилами. Тотожність усіх цих могил з могилами на берегах Ростовського й Переяславського озер полягає не лише в однакових похоронних обрядах, а й також в однотипних предметах, виявлених у всіх курганах. Народ колоній носив однакове вбрання, мав такі ж предмети для війни й домашнього побуту, як і корінні насельники. Найвіддаленіші поселення не переривали тісного зв’язку з мешканцями берегів обох озер і продовжували становити з ними один нероздільний народ Меря" [4, с. 49].

Настала й наша черга подивитися, послухати і побувати разом з археологом на давніх мерянських розкопках. А оскільки вчений подає свої аналітичні міркування, аналізи й висновки на багатьох десятках сторінок, побуваємо разом із ним бодай на деяких розкопаних курганних місцевостях. Погляньмо, яким же він, московит, був насправді споконвічно.

Перше, на що звертає увагу археолог, — це місця розташування цвинтарів і місця розташування жител, або, як казали за старих часів, городищ самих мерян. Вони вибирали для жител і для поховань дуже зручні місця: біля рік, на височині. Такі найдревніші їхні поховання виявлені, як правило, на горбах або на їхніх сухих схилах. Оскільки меряни вірили в загробне життя, то це цілком зрозуміло: небіжчик і після смерті мав комфортне, надійне "житло". До нього не могли дістатися ні звір, ні вода.

"Найпевнішою ознакою давнього селища були групи курганів, яких завжди зустрічається чимало в місцях, дуже зручних для житла, на схилі високого берега біля озера або річки.

Меряни, облаштовуючи свої цвинтарі, як довели кургани, вибирали найперше місця на узвишшях, уникаючи схильних до зсуву і вологих.,. Звідси випливає, що самі житла їхні були також розташовані на височинах неподалік від рідних могил" [4, с. 22].

Розглянемо деякі з мерянських курганних поховань:

1. Винятково цінними виявилися "розкопки курганів біля сіл Велика і Мала Брембола на околицях Переславського озера, на його східному березі".

Перша група курганів розрита на березі струмочка Ветляника біля села Велика Брембола. На височині, прозваній "Круглицями" за круглою формою могильних насипів, обкопаній невеликою канавою, насипано 100 курганів. Неподалік розташувалися кургани, прозвані "Князівськими могилами", їх 45, не менш давніх, ніж "Круглиці".

Поруч, у третьому урочищі того ж села, було 200 курганів і два кургани — "Пани". І нарешті, в урочищі "Могилки", у лісі біля села Мала Брембола, також було знайдено могильні насипи з паленими кістками й похованими тілами.

Меряни одночасно використовували два методи поховання: спалювання із закопуванням останків і звичайні похорони. Скоріше за все, це було пов’язано з похованям у різну пору року: влітку та взимку. Ми ще поговоримо про це.

Що дуже важливо — у могильних курганах було знайдено монети: в "Круглиці" — 5 східних монет X століття, а в "Княжих могилах" — 6 східних монет X століття й дві західні — X і XI століть. Тобто ми маємо право заявити, що кургани "Круглиці", як нам видається, насипані наприкінці

X століття, а "Князівські могили" — поховання XI століття, тому що навіть східні монети, знайдеш в них, здебільшого другої половини X століття (948, 960 і 971 рр.).

2. Масштабні розкопки проведено біля села Городище по обох берегах річки Слуда та між ярами Лисим і Глининським. Тут був давній цвинтар, що налічував 1341 курган, а поруч — великий "Городок", в якому було знайдено будівлі пізніших часів. Зверніть увагу: меряни не покидали своєї землі після X—XII століть. Ні! Вони й упродовж наступних століть ховали своїх предків поруч.