Моксель, або Московія. Книга трейтя - Білінський Володимир Броніславович - Страница 55

Це вже радянська влада продовжувала ті ж самі «ігри в хованки» зі своїми «старими царями».

Цікаво відзначити, що в Архангельському соборі поряд із царями московськими спочивають царі казанські й касимовські. Так, зокрема, там лежать нащадки Чингісхана: «Сафа–Гірей, цар Казанський», який прийняв православну віру; «Петро — син Ібрагіма, сина Маматака, царя Казанського» та інші. Відомості про цих царів замовчуються.

Благовіщенський собор збудовано в 1484–1489 роках. Він, як зазначено у ВРЕ (третє видання), служив звичайною, повсякденною церквою московських князів і царів. У цьому храмі фресок не збивали, а замалювали зверху новими зображеннями. Вже в радянській імперії вибірково було відкрито окремі місця храму, де московські князі подані як родичі Христа і намальовані з Ісусом Христом в одному родинному ряді. Саме це проповідували Чингісиди!

Не будемо далі вести мову про три московські собори. Вони, звичайно, викликають захоплення — як геніальний витвір стародавніх зодчих (переважно італійців).

Вернімося до нашої теми фальсифікації московської історії. Як не намагалися московські правителі (Петро І, Катерина II та ін.) приховати правду про своїх попередників — «старих царів» з роду Чингісхана, проте правда виривалася на поверхню. «Вийшла» вона назовні і в московських старовинних храмах.

Виявилося, не все було зрубане і замазане. Не можна було збити штукатурку на колонах Успенського собору, тому що були б пошкоджені головні конструкції і обвалився б увесь храм. Там стара штукатурка збереглася. Уціліла мозаїка і в галереях Благовіщенського собору. Вони й стали свідками великої істини.

На них нанесена ханська тамга! Абсолютно тотожна тій, якою хани позначали свої монети, свої оселі, свою худобу. Отже, московські храми зводилися князями–огланами роду Чингісхана і були їхньою власністю. Успенський собор першої побудови звів на території сучасного Кремля Іван Калта, він же — Кулхан, перший з роду московських Чингісидів!

Нехай читачі не думають, що Катерина II та її «Комісія» вигадували якісь надприродні комбінації, запускаючи «доважки брехні» в розповідний каркас історії. їхня брехня проста до примітивності. Зате надійна.

Якщо потрібно було, скажімо, змінити родовід династії Кулхана, якого при прийнятті християнства назвали Іваном, то в «загальноросійському літописному зводі» до імені Іван додавали ім’я по батькові — Данилович. І «кінці у воду».

Як пам’ятаємо, саме Катерина II особисто уклала родовідний список російських князів. А щоб ніхто не міг звірити «загальноросійський літописний звід», знайдений у катерининські часи, із золотоординськими джерелами, то їх геть–чисто вимели з імперії.

А вся література арабів і персів, яка також могла пролити світло на це питання, досі у Російській імперії перебуває під цензурою і дозується. Згадайте «Збірники» В. Г. Тизенгаузена та сотні інших.

До речі, звертаю увагу читачів, що ім’я по батькові до імені у Московії стали додавати тільки з початку ХVІІІ століття. У старовинних оригіналах X?XV століть, які дійшли до нашого часу, ви не знайдете людини, названої на ім’я та по батькові. Згадайте хоч би Плано Карпіні, Рубрука, Рашид–ад–діна, Джувейні та ін. Отже, маємо ще один доказ цілеспрямованої фальсифікації «загальноросійських літописних зводів».

У зв’язку з цим звертаю увагу на ще одну величезну таємницю московської історичної науки, пов’язану з іменем князя–оглана Кулпи (Калти).

Хронологічний ряд великих ханів Золотої Орди наведено у кінці другої частини першого тому книги і доведено до хана Джанібека. Продовжимо цей ряд великих ханів Орди:

10. Хан Бердибек (1357–1359),

11. Хан Кулпа (Іван) (травень–листопад 1359).

Саме з убивства Великого хана Золотої Орди Кулпи в листопаді 1359 року почався «великий розбрат» у державі. При цьому відзначимо, що разом із Кулпою були вбиті і два його сини. Але ще цікавіше те, що всі вони були християнами. Про цей історичний факт говорять усі російські джерела, однак кожне замовчує ту чи іншу деталь, продовжуючи «гру в хованки».

Послухаймо М. М. Карамзіна:

«В один час із Князем Іоаном Іоановичем помер і хан Бердибек, ставши жертвою своєї мерзенної розпусти, і Кульпа, родич його, воцарився. Маючи двох синів Християнської Віри, Іоана та Михаїла… але Кульпа владарював лише 5 місяців і загинув разом із синами, вбитий Наврусом»… [41, том IV, с. 319].

Карамзін відверто бреше, коли об’єднує смерть князя «Іоана» зі смертю Великого хана Бердибека, бо Троїцький

літопис об’єднує смерть московського князя і Великого хана Золотої Орди Кулпи. Послухаймо: «В літо 6867 (1359 рік. — В. Б.). Переставився князь Іван Іванович, листопада 12… Тої ж зими убиша царя Кульпу» [59, с. 230].

А Никонівський літопис уточнює: «…сяде в Орді на царстві Кулпа, і царства місяців 6 і дній 5… І убієн бисть от Науруса з двема сини своїми, з Михаїлом та Іваном».

Як точно літопис володіє матеріалом, ніби говорить про свого князя!

Князь Іван і хан Кулпа пішли з життя в листопаді 1359 року. А хан Бердибек загинув навесні.

Усе збігається. Зацікавлені можуть звернутися до арабських і перських джерел, можуть навіть установити збіг дат смерті князя–оглана «Івана» і Кулпи. При цьому кожен розуміє: князь–християнин міг з’явитися у столиці Сараї тільки з північних улусів Золотої Орди.

У нашому випадку вперше за всю історію Орди Великим ханом став московський православний князь–оглан Іван Кулпа. Але тут же був убитий мусульманською гілкою роду Чингісидів.

10

Починаючи з 1359 року, в Золотій Орді упродовж двадцяти років відбувалася «велика смута», тобто великий розбрат. За ці двадцять років на престолі держави побувало 25 ханів. Однак слід зауважити, що фактичним правителем Золотої Орди всі ці роки залишався темник Мамай, який не був Чингісидом.

Як би московські історики не вправлялися у брехні, але влада у ті роки в Орді існувала і Москва своєчасно платила податки до скарбниці. А на Московський улус і далі видавали ярлик у Сараї. Не стану наводити свідчення російських істориків, що підтверджують ці безперечні істини.

Щоб показати свою велич і незалежність, московити і в цей період існування Московського улусу Золотої Орди запустили велику брехню про так звану Куликовську битву. Брехню про саме її існування.

Послухаймо казахського історика К. К. Даніярова:

«У книзі Утемиша Хаджі «Чингіз–наме»… не згадується Куликовська битва, а сповіщається про перемогу Тохтамис–хана над Мамаєм і його убивство.

Про Куликовську битву повідомляють тільки російські історики. Повідомлення очевидців тих подій, арабських істориків, послів та Утемиша Хаджі, які не є зацікавленою стороною, стали доказом, що Куликовської битви не було» [57, с. 160].

Про битву, яка відбулася в 1380 році між Мамаєм та Тохтамишем, повідомляєя і ВРЕ: «Тохтамиш в 1380 році розгромив військо Мамая на р. Калці»[18, том 9, с. 561].

До речі, неодноразові археологічні розкопки, проведені на Куликовому полі, не дали жодних підтверджень щодо битви. Як кажуть, все перерили, а слідів немає. Більш ніж дивно!

А тепер пригадаймо, як довго Мамай збирав своє військо перед Куликовською битвою, і зрозуміємо: дві велетенські битви в 1380 році він провести не міг. Тим більше, що після поразки від нового хана Золотої Орди Тохтамиша втік до Криму, де і був страчений 28 листопада 1380 року. Така правда про битву 1380 року.

Отже, на престол Золотої Орди зійшов хан Тохтамиш.

Вище ми вже повідомляли, що до нашого часу збереглися такі золотоординські ярлики:

а) ярлик хана Тохтамиша Бек Хаджі від 10 вересня 1391 року;

б) ярлик (лист) хана Тохтамиша до польського короля Ягайла від 20 травня 1392 року;

в) ярлик хана Тимур–Кутлука Мухаммеду від 24 травня 1397 року.

Спробуємо за цими документами і свідченнями арабських, перських і російських істориків відтворити історичну достовірність подій, які відбувалися в Золотій Орді з 1380 до 1400 року. Тому що московське подання реалій того часу не просто наповнене брехнею, але фактично всю історичну канву подій перевернуло догори ногами. І ми в цьому переконаємось.