Москва Ординська - Білінський Володимир Броніславович - Страница 30

Якщо глянути на мапу центрального району сучасної Російської Федерації, то побачимо, що місце постійної дислокації тьми вибрано ханом Батиєм та його радниками надзвичайно вдало. Воно було розташоване на судноплавній частині річки Мохші, майже на однаковій відстані від тодішніх центрів Ростовсько-Суздальської і Рязанської земель — Володимира, Рязані й Нижнього Новгорода.

Завойовувати Темниковську Мещеру виявилося складно, тому що татарські та фінські племена, що мешкали на її теренах у ті часи, не мали великих сіл та міст. Таких поселень у них майже не існувало. Ті племена проживали у лісах малими родами, і на село було дві-три примітивні хатини. Такий стан поселень у майбутній Московії зберігся до XVIII століття, про що свідчили всі московські історики від М. М. Карамзіна до В. О. Ключевського.

Саме про такий стан поселень тих земель засвідчив у 1253 році посол французького короля до хана Сартака В. де Рубрук, коли писав: «На півночі (від ставки Сартака, де перебував Рубрук на початку серпня 1253 року) є величезні ліси, в яких живуть два роди людей… (Моксель і Мердас.—В.Б.), які не мають ніякого закону, справжні язичники. Міст у них нема, а живуть вони в маленьких халупах у лісах» [11, с. 88].

Там, у Тмутаракані, хани Чингісиди та їхні полководці вирішили йти на Рязань та Ростовсько-Суздальську землю у зимовий період, коли на сніговому покриві зберігаються сліди життєдіяльності, та випробували такий метод завоювання, як облава місцевості. При цьому хан Батий, одночасно із захопленням території Мещери, провів облік її населення. Досить-таки своєрідний облік, про який російські академіки Б. Д. Греков і О. Ю. Якубовський не мали бажання говорити.

«Для першого перепису і збору данини Бату послав баскаків. Про цей перепис ми маємо непевні натяки» [12, с. 221].

Зверніть увагу, акцент російської історичної науки завжди робився на занепаді Золотої Орди. Академіки так і назвали свою працю — «Золота Орда та її падіння». Авторові невідомі дослідження російських професорів і академіків про розквіт Золотої Орди. Соромляться московські державці та науковці свого минулого.

Повернімося до брата хана Батия — Беркечара. Перський державний діяч та історик Рашид-ад-дін (1247—1318) усе своє життя присвятив служінню Чингісидам, займав посаду візиря імперії Хулагуїдів (терени сучасних Ірану, Іраку, Сірії та частини Туреччини і Пакистану), у 1310 році завершив працю «Збірник літописів» (три томи). Цікаво зазначити, що в Російській імперії другий і третій томи цієї книги ніколи не були видані. Хоча академік А. А. Ромаскевич, який у 1936—1941 роках готував до друку третю (???) частину першого тому, признавався: «Минуло вже більше ста років відтоді, як уперше (в Російській імперії.—В.Б.) звернули цілком заслужену увагу на “Збірник літописів”.

Рашид-ад-діна… одну із найважливіших пам’яток іранської історичної літератури, єдину таку не лише в іранській, а й у світовій літературі. Це величезна історична енциклопедія, якої у середні віки не було у жодного народу ні в Азії, ні в Європі» [13, т. З, с. 7].

Російська імперська наука розуміла ціну світової пам’ятки XIII—XIV століть. Однак друкувати другий і третій томи книги Рашид-ад-діна заборонили з простої причини: у них подається розповідь про всі країни світу (Європи і Азії), правлячі династії та шляхи сполучення між країнами. Цілком зрозуміло, що ні про Московію, ні про Великі Володимирське й Рязанське князівства на ті часи світ не знав, а ямська служба повністю заперечувала їхнє існування.

Друкувати таке російська влада ніколи не дозволяла і не дозволить.

У книзі «Збірник літописів» подано такий перелік синів Джучі, онуків Чингісхана (братів Батия): перший син — Орда, другий син — Бату, третій син — Берке, четвертий син — Беркечар, п’ятий син — Шейбан, шостий син — Тангут, сьомий син — Бувал, восьмий син — Чилаукун, дев’ятий син — Шингкур, десятий син — Чимпай, одинадцятий син — Мухаммед, дванадцятий син — Удур, тринадцятий син — Тука-Тимур, чотирнадцятий син — Шингкум [13, т. 1, кн. II, с. 66].

Як стверджує переважна більшість незалежних істориків (минулого і сучасності), хан Батий, який за велінням Чингісхана очолив Джучі-улус, розподілив завойовані землі (абсолютно всі!) від Дніпра до Іртиша між усіма своїми братами. Згодом хани прихопили ще й землі Причорномор’я (до Дунаю) та землі Західного Сибіру.

Погляньмо, як ці землі були поділені між братами.

Зверніть увагу, давні автори часто по-різному подають імена Чингісидів.

2. Орда (Ічен). Орда-Ічену відійшли землі так званої Синьої Орди: від річки Сари-Су до Іртиша і від рік Семиріччя до Тоболу. Ось як про те пише професор М. Г. Сафаргалієв:

«Після того як був завершений похід до Східної Європи і монголи повернулись у Дешт-і-Капчак (Джучі-улус.—В.Б.), Батий сказав своєму братові Орді-Ічену: “У цьому поході ти допомагав закінченню нашої справи, тому тобі в уділ (іль) передається народ із п’ятнадцяти тисяч родин, на тому місці, де жив твій батько…”. Отже, володіння Орди-Ічена треба шукати передусім біля озера Балхаша на схилах гір Тарбогатая, де одна з вершин, вочевидь, на честь Орда-Ічена, носить ім’я Уардатау — гора Орди. В районі Тарбогатая володіння Орда-Ічена межували з Улусом Чагатая (другий син Чингісхана від першої дружини.—В.Б.) і Угедея (третій син.—В.Б.), простягаючись уздовж басейнів ріки Іртиш і звужуючись на півночі до “країни Мороку”» [14, с. 39—40].

Разом із Ордою-Іченом на теренах Синьої Орди залишилось ще четверо синів Джучі-хана: Удур, Тука-Тимур, Шингкур та Шингкум. «Із військ Джучієвих одною половиною управляв він (Орда), другою Бату. Він (Орда) з військом та з чотирма братами Удуром, Тука-Тимуром, Шингкуром та Сингкумом (Шингкумом.—В.Б.) становили ліве крило армії; їх до цього часу називають царевичами лівого крила» [16, с. 41—42].

Як бачимо, на землях Синьої Орди — частині сучасного Казахстану — залишилось п’ятеро нащадків старшого сина Чингісхана.

3. Шейбан — п’ятий син Джучі. «За Орда-Іченом був виділений улус… брату Батия Шайбану, який також брав участь в угорському поході і проявив “старання”. Батий віддав йому як уділ (іль) із підкорених земель область Курал, а із родових володінь — чотири роди: кушчі, найман, карлик і буйрак. При цьому Батий сказав Шайбану: “Юрт, в якому ти житимеш, буде між моїм юртом і юртом старшого мого брата Орда-Ічена, влітку ти живи на східному боці від Яїку, на річках Іргиз, Савук, Ор, Ілек, до гори Урала, а взимку — в Аракумі, Кара-Кумі та на берегах річки Сир, біля гирла Чу і Сарису» [14, с. 41].

Разом з Батиєм у Золотій Орді опинилося восьмеро братів із роду старшого сина Чингісхана. Усі вони отримали свої земельні володіння. Про Тангута ми уже говорили.

4. Бувал (Мовал) — сьомий син Джучі. Імена Чингісидів дуже часто різні автори минулих часів подавали по-різному, що не перешкоджатиме нам знаходити істину. Отже, сьомого сина Джучі-хана, якого Рашид-ад-дін у своїй книзі «Збірник літописів» пойменував Бувалом, арабські автори іменують Мовалом, а російські — Мауці, перекладаючи працю Плано Карпіні за часів Катерини II, коли її уперше видали. Плутали відверто і свідомо:

«…Дніпро (Neper), біля якого з боку Русі кочував Коренца, а з другого боку у тамтешніх степах кочував Мауці, вищий (за посадою.—В. Б.) Коренци» [11, с. 48].

Як бачимо: Бувал — Мовал — Мауці — це одна особа, брат хана Батия, який отримав від нього у своє підпорядкування землі між Дніпром та Доном (Приазов’я).

Про це свідчить і російський професор М. Г. Сафаргалієв у книзі «Розпад Золотої Орди»:

«Тоді ж був наділений улусом інший брат Батия — Мовал, дід темника Ногая… Цього Мовала має на увазі і Плано Карпіні, коли пише про знатного князя Мауці, який кочував у степах за Дніпром» [14, с. 42].

Саме темник Ногай, який згодом поширив свої володіння на Причорномор’я до річки Дунай, сіяв у Золотій Орді смуту після смерті хана Менгу-Тимура.