Москва Ординська - Білінський Володимир Броніславович - Страница 37

Московський історик А. В. Пушкарьову своїй праці: «XV век. Ханы и катаклизмы» дуже чітко визначив:

«А вот что написано в Никоновской летописи: “Тогда в Орде (6721—1213) царь Батый умер, а новый царь… сел на царство”» [42].

Як бачимо, хан Батий помер через 15 років після завоювання Мещери та передачі її своєму братові Чилаукуну (1198 рік), за московськими джерелами, — Бахмету (Уковичу). І тут вигадки «великоросів» про 1298 рік — недоречні, бо обидві «помилки» у написанні дат допустила Московська церква, ймовірно, не випадково.

Нагадаємо про надзвичайно цікавий факт: у 1514 році Кримський хан Менглі-Гірей вимагав у Великого Московського Князя Василя III повернути Кримському ханству «8 мещерських міст», переданих раніше ним Івану III «из милости»:

«Престарелый хан Менгли-Гирей уже не мог противостоять (а может, и не хотел) напористости своего сына Мухаммед-Гирея… и в 1514 году потребовал вернуть Крыму 8 (мещерських.—В.Б.) городов… даных великому князю Ивану III из милости» [34, с. 230-231].

А ось ще одне свідчення із офіційного московського джерела: «…провожали, государь, азовские татарове Камал-бега посла хенкерева да Дерт-Кульяк Бийсуф с товарищи, а сниматься им вверх Сосны (верх річки Сосни в Орловській області.—В.Б.), а взяли с собою Михаля Комаретьцкого в вожи, а их с четыреста. А поити им на села… а тебе бы, государю, сведамо было. Да городецкого татарина изымали да от меня его хоронили, а тот хочет их вести на Мещеру да на Андреев городок… там, де их кони ходят» [34, с. 89].

У XVI столітті кримські та азовські татари йшли до Мещери та «Андреевого городка» через верхів’я річки Сосни, тобто хотіли дістатись до якоїсь іншої Мещери, а не до тієї, про яку нам розповідають московити.

Тоді про яку Мещеру говорить Кримський хан Менглі-Гірей? Відкриємо 95 том «Сборника Императорскаго русскаго историческаго общества» 1895 року видання: «Великия Орды великого царя Менгли-Гиреево царево слово великому князю Василию Ивановичу, брату моему… Тебе Василью Ивановичю ведомо чиним того деля: область наша к нам тянет, Брянеск, Стародуб, Почап, Новый городок, Рылеск, Путивль, Карачев, Радогощ, те писаные восемь городов из старины наши были, а отцу твоему великому князю Ивану мы их дали по нашему их слову, взял Одоев в головах, тридцать и пять городов из старины деда нашего были, айв дефтеры посмотрев уведаешь. А с нами, с братом, с твоим отец твой и князь великий Иван, как учинился в дружбе и в братстве, на всякий год дарили наши князи наши взимки взяв, к нам привозят с них» [34, т. 95, с. 154].

Отже, «восемь городов», які вимагав повернути хан Менглі-Гірей, стоять на заході від Москви, з протилежного боку від сучасної Мещери. І що цікаво, ті міста межують із Тверською землею, а «Новый Городок» розташований навіть у самому Тверському князівстві (улусі).

Та стане ще цікавіше, коли дізнаємось, що у давні часи сучасне місто Мещовськ (Калузька область) носило ім’я Мещерськ.

Професор М. І. Смірнов зазначив:

«На западе поселения Мещеры… доходили до Мещевска, ныне уездный город Калужской губернии, который в старину очень часто назывался Мещерском, что едва ли можна объяснить одним невежеством Московских книжников» [43, с. 5].

Термін «Мещера» поширювався на значно більші території, ніж сьогодні. Тому князі Мещерські (Тверські), навіть утративши частину своїх володінь (сучасну Мещеру), продовжували законно зберігати свій титул. У давнину їхні землі теж називались Мещерськими. Ось чому Кримський хан Менглі-Гірей і вів розмову про Мещеру та свої Мещерські землі. Йшлося не про Рязань і Касимов!

Про ще одну феноменальну річ нагадує 10 том «Справочного Энциклопедического словаря» К. Крайя 1848 року видання. Він повідомляє, що на початку XIX століття в селах Тверської губернії Російської імперії мешкали тисячі збіднілих дворян. Були великі села, де проживали одні «бариті».

Ось свідчення російських науковців XIX століття: «В числе тверских дворян есть особенный разряд, который только по правам своим принадлежит к благородному сословию, а по образу жизни и понятиям совершенно отличен. Это так называемые “мелкопоместные дворяне” и “баре”, которых много в Осташковском и особенно в Вышневолоцком уездах. В последнем даже есть целыя деревни, населенный исключительно одними барами. Таковы деревни Хвошня и Стригово. Все эти баре принадлежат к древнему дворянству, и фамилии их записаны в 6-ю родословную книгу, но от размножения своего и постепенного раздробления имений они впали в такую бедность, что большая часть вовсе не имеют крестьян. Эти баре нигде не служат и уже несколько поколений состоят из недорослей; наиболее имеют сношений с соседними крестьянами. Еще недавно вели они, подобно цыганам, совершенно бродяжническую жизнь, занимаясь исключительно песнями, пляскою и пригащивая по целым неделям у богатых помещиков» [6, т. 10, с. 154].

Тисячі таких «баринів» у XVIII—XIX століттях можна було знайти на теренах центральних губерній Російської імперії, звернувшись до історичної та художньої літератури. І тут не варто дивуватись — це звичайні нащадки прибулого у 1238 році із ханом Бахметом тюркського роду баршів. Помінялась лише одна літера та наголос у слові: «барьтны» — «барины». За походженням ці «бары» були свого часу тюркомовним плем’ям, записаним до окремої «шостої книги родоводу». Звичайно, зі значним додатком місцевої фінської крові. Однак про це російська історіографія мовчить. Заціпило! Аби залишити можливість заперечувати Михайла (Беклемиша Бахметовича) та його «Мещерські» володіння, нагадаємо: поняття «Мещера» ВРЕ (третє видання) подається досить-таки звужено. Сьогодні Мещерою московити вважають лише Московську, Володимирську та Рязанську області, а у XIII—XVI століттях воно охоплювало значно ширші терени.

М. І. Смірнов у праці «О князях Мещерских XIII—XV вв.» розтлумачив поняття «Мещера» у ширшому розумінні: «Во времена Московского государства слово Мещера (употреблялось) в трех различных значениях (народ Мещерский, страна Мещерская, город Мещерский)» [43, с. 6].

I пояснив далі:

«Этнографическая и административная граница Мещеры… далеко не совпадали одна с другой» [43, с. 7].

«…Княжество Рязанское. По преобладающей массе народонаселения, — это было по преимуществу “Мещерское” княжество…» [43, с. 7].

«Рубежей, или границ в современном значении слова, между Мещерой, Мордвой, Мерей и др. не было… Поэтому провести точную черту оседлости древней Мещеры на великой русской равнине, лишенной резких естественных преград, очень трудно… На огромном пространстве всего бассейна Оки, начиная с самого верховья и до впадения в Волгу (жила Мещера.—В.Б.)» [43, с. 4-5].

«На западе поселение Мещеры… доходили до Мещевска, ныне уездный город Калужской губернии… В Тульской губернии и сейчас есть немало селений, получивших свое название от Мещеры» [43, с. 5].

Отож, М. І. Смірнов поширив «Мещерскую область, в состав которой входила…Мещерская сторона» на сучасні області:

Московську, Рязанську, Володимирську, Івановську, Калузьку, Тверську та частини Брянської, Тульської, Тамбовської, Нижегородської, Самарської.

Звичайно, московська історіографія, перебріхуючи все, що стосувалось Михайла (Беклемиша), не дозволила М. І. Смірнову говорити відкрито про північні кордони «Мещерської області», тому він пише так про них так:

«Потомки князя Ивана Борисовича (Мещерського.—В.Б.) обитали главным образом в Бежецкой пятине. Относительно его внуков… в родословной говорится: “живут на Рою, т. е. в Погосте Рой (Никольский); другие… в Рыбинском Погосте и Михайловском, в Михайловом конце также Бежецкой пятины… встречались в Водской и Шелоцской”» [43, с. 32—33].

Усі ці землі належали до Тверської губернії: «Вишневолочский, Бежецкий, Весьегонский уезды» — так пояснив М. І. Смірнов.

Коли говоримо про Мещеру, яку «воював та посів» «Бахмет Усейнов сын», слід розуміти ту її частину, що не відійшла до земельних володінь хана Беркечара. Імовірно, кордоном між володіннями ханів Беркечара і Чилаукуна (Уковича) була річка Ока: правий берег належав Беркечару, а лівий — Чилаукуну.