Москва Ординська - Білінський Володимир Броніславович - Страница 9

«Смольняни проникли лише раз у Ростовсько-Суздальську землю — у війську Мстислава Мстиславича Торопецького (у 1216 р.). З літописного свідчення про Смольнян під цим роком видно, що Смольняни вважали Ростовсько-Суздальську землю для себе геть чужою» [81, с. 147].

Здається, коротше не скажеш. Ростовсько-Суздальська земля тому й була «геть чужа» для смоленських кривичів, що була заселена «геть чужим» фінським етносом.

Той же Д. О. Корсаков, посилаючись на працю С. М. Соловйова «Природа Російської державної області та її вплив на історію» і на працю М. І. Костомарова «Дві руські народності», точно встановив місце кривичів в історії:

«Кривичі — було плем’я дике, яке не мало задатків до самостійного розвитку через своє невигідне географічне розташування, котре затисло його в лісистій місцевості серед Литовських народів. Це плем’я, розвинувши в собі переважно сувору релігію, рано підпадає під уплив Литовців і змішується з ними. Об’єднане спочатку Федерацією з Новгородськими Слов’янами, плем’я Кривичів у подальшому своєму історичному житті виділяє два князівства: Полоцьке і Смоленське, — за системою рік Західної Двіни і Дніпра. Через напрямок цих рік — Двіни на захід і Дніпра на південь, плин історичного життя обох князівств веде до заходу і півдня, залишаючись зовсім далеким північному сходу Росії (Ростовсько-Суздальської землі.—В.Б.)» [81, с. 46].

Отже, перетікання не могло бути здійснене внаслідок географічних особливостей місцевості. Рух у ті далекі часи здійснювався по ріках.

Дуже пізно «радянський археолог» О. А. Спіцин узявся за свою невдячну роботу.

Однак російським науковим мужам і нині ввижається все та ж вигадана історична дилема. Не можуть ні серцем, ні розумом сприйняти російські історики праці свого співвітчизника археолога О. С. Уварова. Бажають бути слов’янином — хоч умри!

4

Антропологічні досліди

Поставало питання: застосовувати російську антропологію XIX століття у розгляді історії чи ні? Навіть радився з друзями й істориками. Вирішальним фактором щодо вміщення цього розділу в книгу стали одкровення російських політиків, які виказують нову тугу за «слов’янським братерством трьох народів». Така їх охопила туга за цим «братерством», що спробували відняти в одного «молодшого брата» острів Тузлу, а іншого — серед зими відключили від газу. Після цього сумніви, вкотре вже, розвіялися.

Ось тому були залучені для ознайомлення антропологічні праці відомого вченого XIX століття професора А. П. Богданова.

ВРЕ (3-тє вид., т. З, с. 443) визнала А. П. Богданова «одним із засновників антропології в Росії», «організатором перших антропологічних установ і популяризатором природничо-наукових знань». Він був професором Московського університету (з 1867 року) і членом-кореспондентом Петербурзької академії наук з 1890 року. Отож, маємо справу з великим російським ученим кінця XIX століття.

Розкриємо деякі основні поняття антропології. Це «…наука про походження й еволюцію людини, формування людських рас і про нормальні варіації фізичної будови людини» [2, т. 2, с. 107].

На тій же сторінці написано: «Антропологія вивчає варіації розмірів і форм тіла за допомогою опису й вимірювань. Важливими методами антропологічних досліджень є краніологія, остеологія, одонтологія, антропологічна фотографія, зняття відбитків шкірних візерунків долонь і підошовних поверхонь стіп, зняття гіпсових масок обличчя» тощо.

А. П. Богданов у праці «Курганне плем’я Московської губернії» приділив основну увагу краніологічним дослідженням. А «краніологія» — це наука про будову черепа людини і тварин.

За Великою Медичною Енциклопедією (третє видання) і світовими стандартами, людські черепи характеризуються трьома головними типами: доліхоцефалія, мезоцефалія, брахіцефалія — за так званим поздовжньо-широтним індексом черепа. Цей індекс обчислюється за формулою: поперечний діаметр: поздовжній діаметр х 100 [82, т. 11, с. 481].

«Брахіцефалія… — короткоголовість, форма голови, що відрізняється високим відношенням показника найбільшої ширини голови до її найбільшої довжини. Обчислюють за формулою: (в: а) х 100, де а — поздовжній діаметр голови від надбрівної точки (глабела) до потиличної (опістокраніон), в—поперечний діаметр між тім’яними точками. Цей індекс, запроваджений у 1842 р. шведським антропологом А. Ретціусом, отримав назву “головного показника”. Головний показник застосовують в антропології для характеристики округлення голови (форми черепної коробки у межах виду сучасної людини). Брахіцефалія майже не спостерігається у викопних гомінідів, що не належать до виду Homo sapies, себто у неандертальців, синантропів і пітекантропів. У сучасної людини Брахіцефалія характеризується індексом 81,0 і вище» [82, т. З, с. 372].

Саме брахіцефальні черепи, згідно з дослідженнями антропологів, характерні для слов’янських племен, зокрема українців.

«Доліхоцефалія… — довгоголовість; значна перевага поздовжнього діаметра мозкового черепа над поперечним. Термін запроваджений в антропологію в 1864 р. А. Ретціусом… Головний показник (відношення найбільшої довжини голови до її ширини при Доліхоцефалії, за міжнародною згодою краніологів у 1886 р.) коливається між 55—74,9» [82, т. 7, с. 452].

Доліхоцефалія за старих часів була властива фінським племенам, що жили на території сучасної Московії: від Липецька, Тули і Смоленська до Білого моря та Закам’я.

«Мезоцефалія… — проміжна між брахіцефалією і доліхоцефалією форма голови, що характеризується величиною головного показника від 76 до 80,9 у чоловіків і від 77,0 до 81,9 у жінок. М(езоцефалія) трапляється у представників окремих рас і етнічних груп, які населяють усі континенти, за винятком Австралії» [82, т. 14, с. 482].

Звернемося до праць російського професора Анатолія Петровича Богданова (1834-1896). Праця «Меряни з точки зору антропології» написана професором і видана в 1879 році; друга — «Курганне плем’я Московської губернії» — написана й видана значно раніше, у 1865 році, й опублікована у 3-му випуску «Московських Університетських Відомостей». А оскільки «московське курганне плем’я» є лише частиною мерянського племені й усього фінського етносу, то вивчимо спочатку загальне, а за ним часткове. Тим паче, що «московська частка» абсолютно тотожна «мерянському загальному».

До речі, коли ми говоримо про науку антропологію та її розділ — краніологію, треба розуміти, що йдеться про дуже авторитетну світову науку, без знань якої важко заглядати в минуле. Саме антропологія дає змогу розставляти остаточні крапки у вивченні минулого.

Розглянемо працю А. П. Богданова «Меряни з точки зору антропології». На самому початку її професор пише:

«Із-поміж усіх доісторичних мешканців Росії (мається на увазі населення території корінних московитів.—В.Б.) Меряни найбільш опрацьовані й досліджені як у сенсі археологічному, так і побутовому завдяки класичному дослідженню графа О. С. Уварова. Близько 8000 курганів розкопано було графом Уваровим і покійним Савельєвим, і розкопки ці надали багатий матеріал для пізнання мерян у всіх сенсах, крім антропологічного…» [85, с. 1].

Укотре переконуємося, як високо оцінювали російські вчені в XIX столітті «класичні дослідження» графа О. С. Уварова мерянської землі та мерянських племен. Подібні оцінки давали вчені всіх наукових напрямів, так чи інакше дотичних до розкопок. «Класичними» дослідження О. С. Уварова визнавали історики (М. І. Костомаров, П. М. Погодін, Д. О. Корсаков і десятки інших), археологи (Л. П. Сабанеєв, А. І. Кельсієв, К. М. Тихонравов, Я. А. Ушаков та інші), антропологи (К. М. Бер, Ф. П. Ландцерт, А. П. Богданов та інші). Саме антропологи Бер, Ландцерт і Богданов провели антропологічні дослідження черепів із мерянських могил і підтвердили достовірність висновків О. С. Уварова.