Менсфілд-парк - Остин Джейн - Страница 57

З цими словами він вийшов, а Фанні щосили намагалася опанувати себе. Вона — одна з двох найдорожчих для нього істот, і це має її підтримати. Проте інша — перша! Вона ще ніколи не чула, щоб Едмунд говорив так відверто, і хоч він сказав не більше, ніж вона давно вже помітила сама, почути про це з його вуст було для неї справжнім ударом. Усе вирішено. Він одружиться з міс Кроуфорд. Це був убивчий удар, хоч і довгоочікуваний; і Фанні довелося невпинно повторювати собі, що вона — одна з тих двох, хто для Едмунда найдорожчий у світі, перш ніж вона змогла це осягнути. Якби вона могла повірити, що міс Кроуфорд його варта, тоді було б… о, наскільки все було б по-іншому, наскільки легше було б із цим примиритися! Але він обманюється у своїй обраниці; він приписує їй ті чесноти, якими вона не володіє; усі її вади лишилися незмінними, та він їх більш не бачить. Фанні довго плакала, перш ніж змогла потамувати свій розпач; і туга, що огорнула її потому, вилилася в палких молитвах про його щастя.

Вона вирішила — оскільки вважала це за свій обов'язок — намагатися побороти все те у своїй прихильності до Едмунда, що було надмірним, майже себелюбним. Називати чи уявляти це втратою або розчаруванням було б зухвалістю, для осуду якої вона навіть не знаходила досить суворих слів. Думати про нього так, як на те має право міс Кроуфорд, було б для неї просто безумством. Для неї він за будь-яких обставин не може стати чимось більшим від друга. Чому в неї виникла така неприпустима, недозволена думка? Цього навіть уявити собі не можна. Їй слід бути розсудливішою, щоб заслужити право справедливо судити про вдачу міс Кроуфорд і щиросердо піклуватися про Едмунда.

Вона з героїчною несхитністю збиралася виконувати свій обов'язок; проте безліч почуттів, притаманних юності та її вдачі, дали їй змогу не здивуватися тому, що, попри всі ці намагання володіти собою, вона схопила аркушик паперу, на якому Едмунд почав писати до неї, немов скарб, на який не могла навіть сподіватись, і, з ніжною любов'ю прочитавши слова: «Люба моя Фанні, будь така ласкава, прийми від мене»… — замкнула його разом із ланцюжком, як найдорожчу частину дарунка. Це був перший лист, чи щось схоже на лист, що Фанні отримала від нього в житті — і, можливо, він лишатиметься єдиним; не може бути, щоб він іще колись написав до неї листа, і зміст, і стиль якого були б їй такі приємні. Жодному славетному авторові не щастило написати двох рядків, що заслужили б такої похвали, жодне відкриття не радувало так прихильного біографа. Закохана жінка уважніша від будь-якого біографа. Для неї є благословенним уже вигляд самого почерку, незалежно від змісту. Ніякі письмена, будь-коли створені людиною, не могли зрівнятися з простим почерком Едмунда. Цей поспіхом накиданий зразок красного письменства для неї був бездоганним; і таке щастя таїлося в самому вигляді перших трьох слів: «Люба моя Фанні», — що на них вона могла б дивитися вічно.

Навівши хоч якийсь лад у своїх думках і заспокоївши почуття цією благотворною сумішшю розважливих міркувань і слабкості, вона змогла вчасно спуститися вниз, взятися до своєї звичайної роботи поруч із тітонькою Бертрам і виявляти до неї таку ж увагу та послужливість, як завжди, нічим не виказуючи душевного неспокою.

Настав четвер, що обіцяв надію та задоволення; і з самого початку він приніс Фанні набагато більшу радість, ніж то зазвичай буває в отаких норовистих, непокірних днів, оскільки невдовзі після сніданку Уїльямові принесли дружню записку від містера Кроуфорда, у якій він сповіщав, що завтра має на кілька днів поїхати до Лондона і був би радий супутникові; тому, якщо Уїльям погодиться покинути Менсфілд на півдня раніше, ніж передбачалося, він може запропонувати йому місце у своєму екіпажі. Він сподівається прибути до міста о звичайній порі дядькового пізнього обіду і тому запрошує Уїльяма пообідати з ним в адмірала. Пропозиція видалася Уїльямові надзвичайно приємною; він радів нагоді проїхатися екіпажем, запряженим четвіркою, та ще й маючи такого приязного, цікавого товариша; і, порівнюючи цю поїздку з важливим відрядженням, він захоплено розписував усі її радощі та переваги, які тільки міг уявити; а Фанні, хоча й з іншої причини, була також цілком задоволена: адже досі вважалося, що Уїльям виїде з Норттемптону поштовим екіпажем завтра ввечері, і він не зміг би перепочити й години перед тим, як сісти на портсмутський диліжанс; і, хоча запрошення Кроуфорда розлучало її з братом на багато годин раніше, їй було радісно думати, що воно вбереже Уїльяма від надмірної втоми, а все інше — то байдуже. Сер Томас схвалив цей план з інших міркувань. Те, що племінника буде представлено адміралові, може стати йому в нагоді. Адмірал, звичайно ж, має впливові зв'язки. Отже, записка ощасливила всіх. Фанні півранку раділа їй, знаходячи потаємну втіху ще й у тому, що автор сам мусить їхати.

А щодо балу, який усе наближався, то в неї було стільки тривог та страхів, що вона чекала його з набагато меншою радістю, ніж була б повинна і ніж гадали про неї інші молоді леді, які очікували цієї ж події значно спокійніше, бо для них тут не було нічого нового, особливо цікавого чи приємного, що мала звідати Фанні. Міс Прайс, відома половині запрошених лише за ім'ям, повинна була вперше з'явитися перед ними в ролі королеви вечора. Хто міг бути щасливішим за міс Прайс? Але її не готували з дитинства до виходу у світ, і якби вона знала, чим, на загальну думку, мав стати цей бал для неї, це остаточно позбавило б її спокою і вона б іще більше боялася в чомусь схибити чи привернути до себе увагу. Потанцювати, зостаючись непомітною, не дуже втомитися, мати сили та партнерів десь на половину вечора, потанцювати трохи з Едмундом і не надто багато — з містером Кроуфордом, бачити Ушьяма веселим і примудритися не потрапити на очі тітоньці Норріс — це було вінцем її сподівань і, на її думку, найбільшим можливим для неї щастям. Ці мрії були надто сміливі, щоб вона могла вільно їм віддаватися; і протягом усього довгого ранку, проведеного головним чином із двома тітоньками, нею часто заволодівали й не такі радісні передчуття. Уїльям, вирішивши досхочу порозважатися в останній день свого перебування в Менсфілді, пішов стріляти бекасів; Едмунд, як вона мала всі підстави вважати, був у пастораті; і, полишена вислуховувати буркотіння місіс Норріс, що лютилася на покоївчині розпорядження щодо вечері, і не маючи змоги так щасливо уникнути зустрічі з нею, як те зробила покоївка, Фанні невдовзі зовсім занепала духом, усі ці бальні клопоти стали їй осоружні; і коли їй так само роздратовано звеліли йти одягатися, вона рушила до своєї кімнати так неохоче, з такою байдужістю, наче це не її чекали веселі розваги.

Поволі підіймаючись сходами, вона згадувала учорашній день; саме о цій порі вона повернулася з пасторату і знайшла Едмунда у Східній кімнаті. «Ану, як він буде там і цього разу!» — промайнула в неї мрійлива думка.

— Фанні, — почулося цієї ж миті зовсім поруч. Здригнувшись, вона підвела очі і побачила, що Едмунд стоїть у другому кінці передпокою, через який вона щойно пройшла, на верхній сходинці. Він рушив до неї.

— У тебе дуже втомлений вигляд, Фанні. Ти, мабуть, надто далеко ходила.

— Ні, я взагалі не виходила.

— Тоді ти забагато клопоталася вдома, а це іще гірше. Ти б краще пішла погуляти.

Фанні, з її нелюбов'ю скаржитися, легше було змовчати; і хоч він дивився на неї із звичайною добротою, їй здалося за мить, що він уже не думає про її вигляд. Він вочевидь був не в гуморі; його засмутило щось інше, до чого вона не мала стосунку. Вони разом піднялися сходами, їхні кімнати були на одному поверсі.

— Я йду від Грантів, — зрештою мовив Едмунд. — Ти, певно, вгадала, для чого я туди ходив, Фанні. — І він подивився на неї так серйозно, що Фанні могла подумати тільки одне, і в неї навіть не стало сили відповісти. — Я хотів домовитися з міс Кроуфорд про перші два танці, — провадив він далі, а Фанні, відчувши, наче знову повертається до життя, і бачачи, що від неї чекають відповіді, навіть спромоглася спитати, чи мав він успіх.