Менсфілд-парк - Остин Джейн - Страница 67

— Я розумію, — вигукнув дядечко, насилу опанувавши себе, і більш не хотів нічого слухати. — Я все розумію. Твоя тітонька Норріс завжди доводила — і, до речі, справедливо, — що молодь слід виховувати без зайвих поблажок; але ж у всьому треба знати міру. До того ж здоров'я у неї — дай Боже всякому, і, звичайно, впливає на її погляди щодо потреб інших. З другого боку, її теж можна зрозуміти. Я знаю, вона завжди так дивилася на речі. Цей принцип сам по собі вартий поваги, але могло статися — і так воно й є, — що у твоєму випадку її занесло надто далеко. Я знаю, що іноді, певною мірою, до тебе ставилися надто вимогливо; але я надто гарної думки про тебе, Фанні, щоб припустити, наче ти колись згадуватимеш про це з образою. Ти все вірно розумієш і тому не станеш судити про речі лише з одного боку; ти дивитимешся на минуле неупередженим поглядом, розважиш, які люди були поруч, які різні були їхні вчинки в різний час, і відчуєш, що не гіршими з твоїх друзів були й ті, хто привчав і готував тебе до нелегких життєвих умов, які, здавалося, могли б випасти тобі на долю. Хоч їхня обачливість може врешті-решт виявитися непотрібною, вони бажали тобі добра; і можеш бути певна, що всі переваги добробуту здаватимуться лише удвічі більшими завдяки тим незначним обмеженням, яких тобі довелося зазнати. Я знаю, ти не розчаруєш моїх сподівань і завжди будеш ставитися до своєї тітоньки Норріс з пошаною та увагою, як вона того заслуговує. Та годі про це. Сідай, моя люба. Мені треба кілька хвилин поговорити з тобою, та довго я тебе не затримаю.

Фанні, опустивши погляд і заливаючись рум'янцем, скорилася. Після недовгої паузи сер Томас змусив себе приховати усмішку і повів далі:

— Ти, певно, не знаєш, що сьогодні вранці в мене був гість. Тільки-но я прийшов після сніданку до своєї кімнати, як з'явився містер Кроуфорд. Про ціль його візиту ти, мабуть, здогадуєшся.

Фанні густо зашарілася, і дядечко, розсудивши, що вона не може ні говорити, ні підвести очей від надмірного хвилювання, сам відвів від неї погляд і не гаючись продовжив розповідь про візит містера Кроуфорда.

Містер Кроуфорд прийшов сказати, що він закоханий у Фанні, зробити їй пропозицію і просити згоди її дядечка, який начебто заміняв їй батьків; він оголосив про це належним чином так щиро, сміливо й відверто, а сер Томас до того ж відчував, що і його власні відповіді та зауваження були вельми доречними для такого випадку, і тому був радий докладно розповісти племінниці про їхню бесіду, і гадки не маючи, що відбувається в її душі, та впевнений, що всі ці деталі втішають її ще більше, ніж його самого. Він говорив уже кілька хвилин, і Фанні не наважувалася його перервати. Вона навіть не відчувала такого бажання. Вона була надто збентежена. Трохи відсунувшись від дядечка і втупивши погляд у вікно, вона в тоскній тривозі продовжувала слухати. На мить він замовкнув, та перш ніж вона встигла це усвідомити, він підвівся й мовив:

— А тепер, Фанні, оскільки я вже виконав частину свого обов'язку і показав тобі, що все відбувається на вельми серйозних та приємних підставах, я можу перейти до тієї частини, що лишилася, і попросити тебе спуститися зі мною донизу, де я, хоч і не вважаю себе негідним супутником, буду змушений поступитися місцем іншому, кого тобі зараз і треба послухати. Містер Кроуфорд, як ти, мабуть, здогадуєшся, все ще у домі. Він у моєму кабінеті і сподівається зустріти там тебе.

Почувши це, Фанні здригнулася, скрикнула, що здалося серові Томасу вельми дивним; та по-справжньому він здивувався, почувши її слова:

— О ні, сер, я не можу, справді не можу піти до нього! Містер Кроуфорд повинен знати… він мусить це знати; вчора я сказала йому досить, щоб переконати його, що… він учора говорив про це зі мною, і я так прямо й сказала йому, що мені це дуже неприємно; і я не владна над своїм серцем.

— Щось я не розумію, — мовив сер Томас, сідаючи знову. — Не владна над своїм серцем? Що це значить? Я знаю, він говорив з тобою вчора ввечері і, як я розумію, розважив за потрібне діяти далі лише тому, що його певною мірою заохочувала до цього одна розумна молода особа. Я був дуже задоволений тим, що почув від нього про твою поведінку; це свідчить про скромність, яка варта найвищих похвал. Але зараз, коли він так ґречно, з усією належною пристойністю, так благородно вдався до подальших кроків, — що бентежить тебе зараз?

— Ви помиляєтесь, сер! — вигукнула Фанні в такій душевній скруті, що навіть насмілилася суперечити дядечкові. — Ви глибоко помиляєтесь. Як міг містер Кроуфорд таке сказати? Я його зовсім не заохочувала! Навпаки, я сказала йому, що не бажаю його слухати, бо мені це дуже неприємно з будь-якого погляду, і що я прошу його більш ніколи не говорити зі мною у такому тоні… я певна, що саме це я й сказала, а може, не тільки це, і сказала б іще більше, якби була впевнена, що за цим ховається щось серйозне; але я не хотіла, я просто не могла витримати, щоб здалося, наче я сприймаю це всерйоз… я думала, він говорить просто знічев'я.

Вона більше не могла говорити; сили її були вичерпані.

— Отже, це слід розуміти так, — мовив сер Томас, трохи помовчавши, — що ти відмовляєш містерові Кроуфорду?

— Так, сер.

— Відмовляєш йому?

— Так, сер.

— Відмовляєш містерові Кроуфорду! На якій підставі? З якої причини?

— Я… він мені не подобається, сер, настільки, щоб вийти за нього заміж.

— Дуже дивно! — мовив сер Томас тоном холодного невдоволення. — У цьому є щось недосяжне для мого розуміння. Є молода людина, яка звернула на тебе увагу, і все свідчить на його користь: не лише його становище, капітал і характер, але й надзвичайно приємна вдача, люб'язна манера поводитись і говорити, що зачаровує кожного. І ти ж не вчора з ним познайомилася; ти знаєш його вже певний час. До того ж його сестра — твоя близька подруга; і він стільки зробив для твого брата, що, я певен, цього має бути для тебе досить, навіть якби він не мав інших чеснот. Я ось не впевнений, що зміг би так скоро допомогти Уїльямові. А він це зробив уже зараз.

— Так, — мовила Фанні, і голос у неї тремтів, і вона знов опустила очі — на цей раз від сорому; бо після тієї картини, що змалював дядечко, вона справді засоромилася своєї нелюбові до Кроуфорда.

— Тобі слід було б розуміти, — продовжував сер Томас, — що містер Кроуфорд приділяє тобі особливу увагу. Це не могло бути для тебе несподіванкою. Ти мала помітити його прихильність; і хоч ти завжди приймала знаки його уваги з належною скромністю (тут я не можу тобі дорікати), я ніколи не помічав, щоб це було тобі неприємно. Я схильний вважати, Фанні, що ти сама не розумієш своїх почуттів.

— О ні, сер! Я знаю свої почуття. Його увага завжди… була мені неприємна.

Сер Томас поглянув на неї з ще більшим подивом.

— Цього я просто не можу збагнути, — мовив він. — Поясни, будь ласка. Ти така молода, і навряд чи ти могла когось зустріти, щоб твої почуття…

Він замовкнув і пильно подивився на неї. Він бачив, що з її вуст ледь не зірвалося «ні», але вимовити цього вона не змогла і залилася густим рум'янцем. Однак у такій скромній дівчині це лише свідчило про невинність; і, визнавши за краще цим вдовольнитися, він квапливо додав:

— Ні, ні, я знаю, про це не може бути й мови; це неможливо. Ну, тоді більше нема про що говорити.

І кілька хвилин він справді не казав нічого. Він поринув у роздуми. Племінниця також напружено розмірковувала, намагаючись зібратися на силі і підготуватися до подальших розпитувань. Вона радше готова була вмерти, ніж сказати правду; і сподівалася, що роздуми вбережуть її від згубного зізнання.

— Незалежно від почуттів містера Кроуфорда, що, на мій погляд, цілком виправдані його вибором, — знову почав сер Томас, і дуже спокійно, — сама його схильність одружитися так рано здається мені вартою похвали. Я стою за раннє одруження, коли статки це дозволяють; і, як на мене, кожна молода людина з достатнім прибутком має по досягненні двадцяти чотирьох років одружитись якомога скоріше. Я так у цьому переконаний, що мені дуже прикро думати про те, як мій старший син, твій кузен містер Бертрам, уникає одруження; наразі, як я можу судити, шлюб не посідає скільки-небудь значного місця в його планах та задумах. Мені б хотілося, щоб він мав більшу схильність до сімейного життя. — Тут він знову подивився на Фанні. — Едмунд, мені здається, за своєю вдачею та звичками більш схильний одружитися рано, ніж його брат. Він, як я помітив останнім часом, уже зустрів дівчину, яку міг би покохати; чого, бачу, досі не трапилося з моїм старшим сином. Чи вірно я кажу? Ти згодна зі мною, люба?