Менсфілд-парк - Остин Джейн - Страница 75

— Ми такі різні, — мовила Фанні, ухилившись від прямої відповіді, — ми дуже, дуже різнимося за своїми нахилами та звичками, — настільки, що я певна — ми б не були щасливі разом, навіть якби я могла його покохати. Немає на світі двох людей, що були б такі несхожі. Наші смаки різняться в усьому. Ми були б нещасні.

— Ти помиляєшся, Фанні. Різниця між вами зовсім не така велика. У дечому ви дуже схожі. І ваші смаки різняться не в усьому. Щодо літератури та загальних понять людської моралі, вони якраз збігаються. У вас обох добре серце і щирі почуття; і хіба хоч хто-небудь, хто чув, як він учора ввечері читав Шекспіра, і бачив, як ти слухала, міг би подумати, що ви не підходите одне одному? Ти забуваєш про себе; я можу припустити, що ви різні за вдачею. Він жвавий та веселий, ти серйозна; але тим-то й краще: його веселість буде підтримувати тебе в доброму гуморі. Ти легко впадаєш у відчай і схильна перебільшувати труднощі. Його весела вдача цьому протистоятиме. Він ні в чому не бачить труднощів; і його приємна бадьорість завжди буде тобі підтримкою. Відмінність між вами, Фанні, жодною мірою не свідчить про те, що ви не можете бути щасливі разом; ти про це навіть не думай. Я от, наприклад, впевнений, що така відмінність є радше сприятливою обставиною. Я глибоко переконаний, що краще, коли вдача в обох різна. Тобто я маю на увазі різний настрій, манеру поведінки, схильність до великого чи малого товариства, до того, щоб говорити чи слухати, бути серйозним чи веселим. Деякі протилежні риси, я впевнений, сприяють щастю у шлюбі. Я, звичайно, не кажу про крайнощі; а надто велика подібність у всіх цих випадках будь-що призводить до крайнощів. Протистояння, делікатне й постійне, спонукає бути уважнішими та люб'язно поводитись одне з одним.

Фанні безпомилково вгадала, про що він думає. Він знову потрапив під владу міс Кроуфорд. Говорив про неї з надзвичайним піднесенням відтоді, як повернувся до Менсфілду. Якраз напередодні обідав у пастораті.

Дозволивши йому на кілька хвилин поринути в щасливі мрії, Фанні відчула, що мусить продовжити розмову про містера Кроуфорда, і мовила:

— Його вдача — не єдине, з чим я не можу примиритися, хоча навіть у цьому різниця між нами надто велика: його настрій часто мене пригнічує; але в ньому є щось інше, що мені ще більш осоружне. Мушу тобі зізнатися, кузене, я не схвалюю його характер. Я не можу думати про нього добре від часів нашого театру. Тоді його поведінка видалася мені такою неблагородною, такою безсовісно егоїстичною, — тепер я можу про це сказати, бо все це в минулому, — він поводився так негарно щодо бідного містера Рашворта і, здавалося, анітрохи не зважав на те, як здіймає його на глуми, як його кривдить, залицяючись до Марії, а вона… коротше кажучи, під час цієї театральної затії він справив на мене таке враження, якого вже не змінити.

— Люба моя Фанні, — відповів Едмунд, ледве дослухавши до кінця. — Не судімо кожного з нас за тим враженням, яке ми могли справити о тій порі загального божевілля. Цей театр мені так неприємно згадувати. Марія, Кроуфорд, усі ми поводили себе не так, як треба, а я був гірший від будь-кого. Порівняно зі мною всі інші поводилися бездоганно. Я ж робив дурниці з відкритими очима.

— Я лишалася осторонь, — мовила Фанні, — і, може, тому бачила більше від тебе. І містер Рашворт часом був сам не свій з ревнощів.

— Цілком можливо. Та це й не дивно. Уся ця історія сама по собі — гірше не вигадаєш. Я просто жахаюся, коли думаю, як Марія могла собі таке дозволити; але якщо вона наважилася на таку роль, не слід дивуватися поведінці інших.

— Може, я й помиляюся, та я була певна, що до театру Джулія думала, наче Кроуфорд залицяється до неї.

— Джулія! Я вже чув від когось, що Кроуфорд упадав за Джулією; але я нічого такого не помічав. І до того ж, Фанні, — хоч, сподіваюся, я віддаю належне порядності моїх сестер, мені здається цілком імовірним, що вони — чи одна з них, чи обоє — дуже хотіли привернути до себе увагу Кроуфорда і були такі необачні, що виказали це бажання більш відверто, ніж те дозволяють правила пристойності. Пригадую, їм вочевидь подобалося його товариство; а коли когось на зразок Кроуфорда, з його жвавою і, можливо, дещо легковажною вдачею, так заохочують до подальших кроків, він може зайти надто далеко… Тут немає нічого дивного, адже зрозуміло, що він не мав серйозних намірів: його серце лишалося вільним для тебе. І мушу сказати, завдяки його прихильності до тебе я став думати про нього незрівнянно краще. Це робить йому честь; він показав, що високо цінує блаженство сімейного щастя і чистої любові. Це доводить, що дядечко не зміг його зіпсувати. Тобто це свідчить про те, що він саме такий, яким я завжди хотів його бачити, хоч і боявся, що він інший.

— Я впевнена, що він думає про серйозні речі не так, як належить.

— Скажи краще, що він взагалі не думає про серйозні речі: оце буде вірно. Та й як він міг стати іншим, маючи такого опікуна й наставника? Якщо згадати про те виховання, яке вони обоє отримали, хіба не дивно, що вони стали такими, як є зараз? Кроуфорд — я ладен це визнати — поки що керується лише своїми почуттями. На щастя, ці почуття загалом добрі. Ти зможеш додати все інше, чого йому бракує; йому неймовірно поталанило, що він закохався в таке створіння — в жінку, що несхитна мов скеля у своїх принципах і чия ніжна вдача так добре допомагає їм слідувати. Він справді зробив напрочуд вдалий вибір. Він зробить тебе щасливою, Фанні; я знаю, він дасть тобі щастя; а ти даси йому все.

— Я не хотіла б узяти на себе такий тягар, — налякано вигукнула Фанні, — таку серйозну відповідальність!

— Як завжди, вважаєш себе ні на що не здатною, уявляєш, наче тобі все не під силу! Гаразд, хоч сам я, певно, не можу змінити твоїх почуттів, я вірю, що вони все одно зміняться. Щиро кажучи, я дуже цього бажаю. Мені над усе хочеться, щоб Кроуфордові велося добре. Твоє щастя, Фанні, для мене найважливіше, але після тебе я в першу чергу турбуюся про Кроуфорда. Ти ж розумієш, для мене він не чужа людина.

Фанні розуміла це надто добре, і тому їй не було чого сказати; і вони пройшли ще з півсотні ярдів мовчки, задумані. Едмунд заговорив першим:

— Мені дуже сподобалося, як вона про це говорила вчора; особливо сподобалося тому, що я не чекав від неї такого правильного погляду. Я знав, що вона прихильна до тебе. І все ж таки боявся, що вона тебе недооцінить, не вважатиме тебе вартою її брата, пошкодує, що він не обрав дівчини знатної або багатої. Я боявся, що вона надто дорожить тими світськими поняттями, про які їй з дитинства доводилося так багато чути. Але вийшло зовсім інакше. Вона говорила про тебе, Фанні, саме так, як належить. Цей шлюб для неї є так само бажаним, як для твого дядечка чи для мене. Ми довго про це говорили. Я міг і не починати цієї розмови, хоч і прагнув чимшвидше дізнатися про її почуття, — не встиг я пробути там і п'яти хвилин, як вона заговорила про це — так душевно, у тій своїй чарівній манері, що їй так властива, — так щиро й відверто. Місіс Грант кепкувала з неї, що вона так поквапилася з цією розмовою.

— То місіс Грант також була в кімнаті?

— Так, коли я прийшов, сестри були разом; і, почавши цю розмову про тебе, ми ніяк не могли зупинитися, аж поки не увійшли Кроуфорд і доктор Грант.

— Уже тиждень, як я не бачила міс Кроуфорд.

— Так, і вона на це нарікає; але визнає, що так, може, й краще. Проте ви ще встигнете побачитися до її від'їзду. Вона дуже зла на тебе, Фанні; ти маєш бути готова до цього. Вона каже, що страшенно гнівається, але ж ти можеш уявити, що це за гнів. Це жаль і розчарування сестри, яка вважає, що її брат має право отримати все, чого йому заманеться, до того ж негайно. Вона прикро вражена, — як і тобі було б прикро за Уїльяма; але вона любить і цінує тебе від душі.

— Я знала, що вона розгнівається на мене.

— Люба моя Фанні! — вигукнув Едмунд, дужче притискаючи її руку до себе. — Це не повинно тебе засмучувати. Це такий гнів, що відчувається більше на словах, аніж у душі. Її серце створено для доброти й любові, а не для лихих почуттів. Якби ти чула усі її похвали тобі, якби ти бачила її обличчя, коли вона говорила, що ти повинна стати дружиною Генрі! І я помітив, що вона весь час називала тебе «Фанні», чого досі ще ніколи не робила. Вона вимовляла твоє ім'я по-сестринськи ніжно.