Загублена земля - Кінг Стівен - Страница 107

— Юк! Ейк!

Так, Джейк. З Джейком біда. З Джейком, якому він дав обіцянку. І він її дотримає.

Стрілець глибоко замислився. Ця дивна й дуже своєрідна здатність занурюватися в думки — поєднання сухого прагматизму й шаленої інтуїції — дісталася йому від бабці, Дідре Божевільної, і саме ця здатність допомагала йому виживати всі ці довгі роки, навіть після того, як всі його друзі пішли з життя. Тепер від цього залежало також життя Джейка.

Роланд знову взяв Юка на руки, знаючи, що Джейк, можливо, житиме, але шалапут загине — сумнівів у цьому майже не залишалося. Стрілець зашепотів Юкові у нашорошене вухо кілька простих слів, раз у раз їх повторюючи. Потім підніс тваринку до вентиляційної шахти.

— Хороший малюк, — прошепотів він. — А тепер іди. Зроби це. Моє серце з тобою.

— Юк! Ерце! Ейк! — тихо сказав шалапут і подріботів назад у пітьму.

Роланд чекав. Знаючи, що невдовзі чортам у пеклі буде мало місця.

30

Постав мені питання, Едді Дін з Нью–Йорка. І нехай воно буде цікавим… бо інакше ти й твоя жінка помрете, хай там звідки ви прийшли.

І як, на Бога, реагувати на таке?

Червона лампочка згасла, натомість знову зажевріла рожева.

— Швидше, — поквапив їх тихий голос Маленького Блейна. — Він ще ніколи не був такий лютий… швидше, бо він вас уб'є!

Едді тьмяно усвідомлював, що наполохані голуби досі тріпотять крилами під стелею Колиски і що деякі птахи попадали мертві на підлогу, розтрощивши собі голови об колони.

— Що він хоче? — засичала Сюзанна на гучномовець і на голос Маленького Блейна, що ховався десь усередині. — Заради всього святого, що йому від нас треба?

Жодної відповіді. Едді відчув, що час на роздуми швидко спливає, його вже практично не залишилося. Тож він натиснув кнопку «ГОВОРІТЬ/СЛУХАЙТЕ» і швидко–швидко заговорив у динамік, відчуваючи, що піт струмками стікає йому по щоках і шиї.

Постав мені питання.

— Отож, Блейне! Що ти робив ці кілька років? Навряд чи катався туди–сюди на південний схід, еге ж? А чого це так? Либонь, нездужав?

Відповіді не було, тільки голуби тріпотіли крильми в повітрі. Едді вже уявив собі, як силкувався закричати Ардіс, коли в нього почали плавитися щоки й зайнявся язик.

Волосся в Едді на потилиці заворушилося й почало злипатися. Страх? Чи електрика накопичується?

Швидше… він ще ніколи не був такий лютий.

— Хто тебе взагалі зробив? — гарячково спитав Едді, а сам подумав: «Якби ж я тільки знав, що цій клятій бляшанці треба!» — Хочеш про це поговорити? Тебе зібрали Сиві? Та ні… мабуть, Великі Древні, так? Або…

Едді замовк. Блейнова мовчанка зараз відчувалася шкірою, як пара товстих рук, що обмацують жертву.

— Що тобі треба? — закричав Едді. — Що ти, в біса, хочеш почути?

Відповіді не було, тільки кнопки на переговорному пристрої знову сердито засвітилися темно–червоним. І Едді зрозумів, що їхній час майже вичерпався. Він чув у повітрі тихе дзижчання — так дирчить електрогенератор, — і навряд чи цей звук був просто витвором його уяви, як би йому цього не хотілося.

— Блейне! — раптом закричала Сюзанна. — Блейне, ти мене чуєш?

Жодної відповіді… а Едді відчував, що повітря наповнюється електрикою, як миска під краном — водою. Електрика боляче жалила його в ніс із кожним вдихом, пломби в зубах дзижчали, як розлючені комахи.

— Блейне, я маю до тебе питання, воно досить цікаве! Слухай! — Вона заплющила очі, знавісніло тручи скроні пальцями, а потім знову розплющила повіки. — «У неї нема плоті, зате є ім'я. Часом вона висока, часом низенька…» — Сюзанна затнулася, благально дивлячись на Едді широко розплющеними очима. — Допоможи! Я не пам'ятаю, що там далі!

Едді дивився на неї так, наче вона несповна розуму. Що, на Бога, вона верзе? Аж раптом він дотумкав, про що йдеться. Звісно, це ж ідеальний варіант! І решта загадки згадалася так само точно, як два останні шматочки стали б на свої місця у пазлі. Едді знову нахилився до гучномовця.

— «Вона приєднується до нас, коли ми розмовляємо чи робимо вправи. І в кожній грі вона з нами». Що це таке? Хотів питання, то маєш. Що це?

Червоне світло в кнопках «КОМАНДА» і «ВВЕСТИ» під ромбом цифр, блимнувши, згасло. Блейн не озивався, і здавалося, цій мовчанці не буде кінця… але Едді відчув, що електричний струм, який поволі охоплював його тіло, зменшився.

— ЗВІСНО, ЦЕ ТІНЬ, — врешті–решт відповів голос Блейна. — ДУЖЕ ПРОСТЕ ПИТАННЯ… АЛЕ НЕПОГАНЕ. ГЕТЬ НЕПОГАНЕ.

Голос, що линув з динаміка, пожвавішав і став трохи задумливий. А ще відчувалося в ньому щось інше. Втіха? Жага чогось? Едді не міг визначити напевно, але точно знав, що в голосі поїзда були нотки Маленького Блейна. Він знав і дещо інше: Сюзанна щойно врятувала їхні душі. Принаймні, на деякий час. Він нахилився й поцілував її в холодне спітніле чоло.

— ВИ ЗНАЄТЕ ЩЕ ЯКІСЬ ЗАГАДКИ? — поцікавився Блейн.

— Так, звісно. Ми їх багато знаємо, — вмить озвалася Сюзанна. — У нашого друга Джейка є ціла книжка загадок.

— З НЬЮ–ЙОРКА? — уточнив Блейн. І цього разу Едді чітко збагнув, що коїться з його голосом. Хай навіть Блейн — машина, але не дарма Едді шість років сидів на героїні. Спрагу до кайфу в голосі він впізнав одразу ж.

— Так, саме з Нью–Йорка, — підтвердив він. — Але Джейка викрали. Викрадача звуть Ґешер.

Жодної відповіді… а потім кнопки знову засвітилися рожевим.

— Так тримати, — прошепотів голос Маленького Блейна. — Та все одно будьте обережні… він такий підступний…

І одразу загорілися червоні вогні.

— ХТОСЬ ІЗ ВАС ЩОСЬ СКАЗАВ? — холодним і підозріливим — Едді міг би заприсягтися — тоном спитав Блейн.

Едді подивився на Сюзанну. Сюзанна відповіла йому поглядом наляканої маленької дівчинки, яка почула, що під ліжком у неї потай ворушиться щось страшне.

— Це я горло прочищав, Блейне, — відповів Едді. Ковтнув слину і витер рукою піт з чола. — Я цейво… чорт, правду кажучи, я весь тремчу від страху.

— ДУЖЕ МУДРО З ТВОГО БОКУ. ТІ ЗАГАДКИ, ПРО ЯКІ ТИ ГОВОРИШ… ВОНИ ДУРНІ? БО Я НЕ ВИТРАЧАТИМУ ЧАС І ТЕРПІННЯ НА ТУПІ ЗАГАДКИ.

— Здебільшого вони розумні, — сказала Сюзанна, але стривожено глянула на Едді.

— ТИ БРЕШЕШ. ТИ ВЗАГАЛІ НЕ ЗНАЄШ, ЯКА ЯКІСТЬ ЦИХ ЗАГАДОК.

— Звідки ти…

— АНАЛІЗ ГОЛОСУ. ПЕРЕВІРКА СХЕМИ ФРИКАТИВНИХ І СТРЕСОВИХ НАГОЛОСІВ НА ДИФТОНГАХ ДОЗВОЛЯЄ ОТРИМАТИ ПОРІВНЯНО ТОЧНИЙ КОЕФІЦІЄНТ ПРАВДИ/НЕПРАВДИ. ПРОГНОЗОВАНА ТОЧНІСТЬ АНАЛІЗУ СТАНОВИТЬ 97 ВІДСОТКІВ, ПЛЮС–МІНУС 0,5 ВІДСОТКА. — На якусь мить голос замовк, а потім знову заговорив, проте вже з погрозливою протяжністю, яка здалася Едді до болю знайомою. Голос Гемфрі Боґарта. — КРАЛЕЧКО, Я ХОЧУ ЧУТИ ТІЛЬКИ ПРАВДУ. ОСТАННІЙ, ХТО СПРОБУВАВ МЕНЕ НАДУРИТИ, ПОГАНО СКІНЧИВ. НА ДНІ СЕНДА ВІН СКІНЧИВ, У ПАРІ БЕТОННИХ КОВБОЙСЬКИХ ЧОБІТ.

— Нічого собі, — сказав Едді. — Ми подолали чотириста миль чи десь так, щоб зіткнутися з комп'ютерною версією Річа Літла[9] Блейне, як це так, що ти пародіюєш Джона Вейна й Гемфрі Боґарта? Вони ж з нашого світу, а не з твого.

Тиша.

— Гаразд, на це питання можеш не відповідати. Але є інше — якщо тобі потрібна була загадка, то чого ж ти одразу не сказав?

І знову відповіді не було, але Едді збагнув, що насправді вона не потрібна. Блейн полюбляв загадки, тож перший загадав він. І Сюзанна відгадала. Вона зрозуміла, що він хоче. Якби все сталося інакше, то, мабуть, вони обоє зараз лежали б гігантськими компактними брилами вугілля на підлозі Колиски Лада.

— Блейне? — тривожно покликала Сюзанна. Відповіді не було. — Блейне, ти там?

— ТАК. ЗАГАДУЙТЕ ДАЛІ.

— Коли двері перестають бути дверима? — спитав Едді.

— КОЛИ ЇХ РОЗЧИНЯЮТЬ. ЯКЩО ВИ СПРАВДІ ХОЧЕТЕ, ЩОБ Я ВАС КУДИСЬ ПІДВІЗ, ТО БУДЬТЕ ВИНАХІДЛИВІШІ. У ВАС Є В ЗАПАСІ ЩОСЬ КРАЩЕ?

— Якщо прийде Роланд, то буде, — впевнено відповіла Сюзанна. — Хай навіть у Джейковій книжці гарні загадки, але Роланд знає їх тисячі, бо він їх вивчав у дитинстві. — Сказавши це, вона зрозуміла, що не може уявити Роланда малим. — То ти підвезеш нас, Блейне?