Чарівник Країни Оз - Баум Лаймен Фрэнк - Страница 39

Зрозуміло, я одразу збагнув: це доля дарує мені щасливу можливість утекти. Завдяки своїм новим розмірам я міг безпечно мандрувати по світу, тамуючи спрагу спілкування зі славетними мудрецями, яку в мені пробудила освіта.

І доки професор клопотався біля дівчаток, що більше злякалися, ніж забилися, а учні з простої цікавості стовбичили довкола них, я спокійнісінько вийшов зі школи, завернув за ріг і незабаром, ніким не помічений, дістався до сусіднього гаю.

– Оце так дива! – вигукнув Гарбузова Голова, щиро приголомшений.

– Справжні дива, – погодився Жук-Шкеребертник. – Те, що мені вдалося втекти у вельми збільшеному стані, направду фантастичне везіння, бо ж хіба є пуття нікчемній крихітній комасі навіть від найглибших знань?

– Я раніше не думав, що комахи носять одяг, – здивовано зауважив Тіп, розглядаючи Шкеребертника.

– Вони його не носять – у природному стані, – відповів новий знайомий. – Та під час мандрів мені якось довелося врятувати дев'яте життя кравця – кравці, як вам відомо, мають по дев'ять життів, так само, як коти. Хлопчина був невимовно вдячний мені, адже, якби він втратив дев'яте життя, йому точно настав би кінець. Він просто вмовляв мене прийняти від нього в подарунок шикарний костюм, який ви тепер на мені бачите. Сидить чудово, чи не так? – Шкеребертник підвівся і повільно покрутився, щоб слухачі могли краще розгледіти його персону і костюм.

– Майстерний трапився кравець, – не без заздрості відзначив Страшило.

– І з добрим серцем, це ясно, – додав Лісоруб.

– А куди, власне кажучи, ти прямуєш? – запитав Тіп Жука.

– Та, в принципі, нікуди, – відповів той. – Але я маю намір у найближчому майбутньому відвідати Смарагдове Місто, щоби прочитати там лекцію для обраної публіки на тему «Про переваги збільшення».

– Ми зараз саме прямуємо до Смарагдового Міста, – сказав Залізний Лісоруб, – якщо хочеш, підемо разом.

Жук-Шкеребертник граційно вклонився.

– Із превеликим задоволенням, – заявив він. – Приймаю ваше люб'язне запрошення, бо де ще в Країні Оз я міг би знайти товариство, яке ще більше мені пасувало би?

– Що правда, то правда, – погодився Гарбузова Голова. – Та ми тут усі один одному підходимо – просто як мухи та мед.

– Прошу пробачити мені зайву цікавість, – знову промовив Шкеребертник, з неприхованою цікавістю розглядаючи нових знайомих одного за одним, – але не здається вам, що ви всі… гм… трошки дивнуваті?

– Але ж і ти сам, скажімо, дивнуватий, – відповів Страшило. – Загалом усе в житті дивує, доки не звикнеш.

– Яка оригінальна філософія! – захоплено сплеснув лапками Жук-Шкеребертник.

– Еге ж бо, мізки в мене сьогодні працюють відмінно, – не без гордості визнав Страшило.

– Тоді, якщо ви вже достатньо відпочили й набралися сил, чи не час нам вирушити в путь до Смарагдового Міста? – запропонував Збільшений Жук.

– На жаль, – зітхнув Тіп, – Кінь зламав ногу й тепер не може пересуватися. В окрузі нема жодного дерева, з якого можна було б змайструвати заміну. А без Коня ми не можемо вирушати: Гарбузова Голова має слабкі суглоби, і пішохід із нього зовсім нікудишній.

– Шкода, дуже шкода, – пройнявся співчуттям Жук-Шкеребертник. Потім він уважно оглянув своїх попутників і раптом запропонував: – Чому ж не приладнати Коню одну із ніг Гарбузової Голови, якщо вже він усе одно їде верхи? І той, й інший – із дерева, наскільки я розумію.

– Оце так блискучий розум! – захоплено промовив Страшило. – Дивуюся, як це мій мозок до цього не додумався! До роботи, шановний Лісорубе!

Джеку ідея не надто сподобалась, але він підкорився і беззаперечно дав відрубати собі ліву ногу, яку Залізний Лісоруб одразу ж приладнав Коню. Той захвату також не виказував – навпаки, бурчав, що нова нога, яку йому нав'язали, осоромила б будь-якого порядного коня.

– Будь обережніший, коли говориш, – образився Гарбузова Голова. – Не забувай, що йдеться про мою ногу!

– Я був би радий забути, але не можу, – відбив удар Кінь. – Нога ж нікудишня, так само, як і твоя персона.

– Я нікудишня персона?! – обурено закричав Джек. – Як ти посмів?

– Нікудишня, недолуга, незграбна й недоладна! – далі викрикував Кінь, сердито крутячи очима. – У тебе навіть голова не тримається, як треба: чи то вперед дивишся, чи то назад – спробуй розберися.

– Друзі, дуже прошу, не сваріться, – закликав обох Залізний Лісоруб. – Пам'ятайте, що жоден

із нас не досконалий, давайте терпляче ставитися один до одного.

– Чудова пропозиція, – примирливо промовив Жук-Шкеребертник. – Ви, я бачу, маєте навдивовижу добре серце, мій металевий друже.

– О так, – погодився Лісоруб, дуже задоволений. – Моє серце – моя гордість. Та нам уже час вирушати.

Вони посадили одноногого Джека – Гарбузову Голову верхи на Коня, надійно прив'язали його мотузками. І маленький загін, очолений Страшилом, знову вирушив до Смарагдового Міста.

14. Чаклунство бабці Момбі

Незабаром виявилося, що Кінь накульгує: нова нога виявилася задовгою для нього. Довелося зробити привал і чекати, доки Залізний Лісоруб укоротить її новою сокирою, після чого дерев'яний скакун закрокував уже значно бадьоріше.

– І як це я не об'їхав нору?! От біда, так біда! – буркотів собі під носа.

– Ну, яка ж це біда? – неуважно докинув Шкеребертник, який дріботів поряд. – По-моєму, тобі дуже пощастило, що ти її не об'їхав. Від необ'їждженого коня в господарстві мало пуття.

– Перепрошую, – сердито сказав Тіп, який близько до серця приймав усе, що стосувалося Коня і Джека, – але жарт несмішний і безглуздий.

– Жарт це жарт, – самовпевнено заявив Шкеребертник. – Усім відомо, що гра слів походить від гри розуму.

– Що ти сказав? – розгубився Гарбузова Голова.

– Я сказав, мій дорогий друже, – пояснив йому Жук-Шкеребертник, – що в нашій мові є багато слів, які мають не одне, а два і навіть більше значень. Жартувати, обігруючи значення одного і того самого слова, – а це називається каламбур – здатна лише особистість висококультурна, витончена і з досконалим володінням мовою.

– Тут я з тобою не згоден, – вперто сказав Тіп, – каламбур може вигадати хто завгодно.

– Аж ніяк, – зарозуміло заперечив Жук-Шкеребертник. – Це потребує найвищого рівня освіченості. Ти сам, мій друже, освіту маєш?

– Ну, не можу цим похвалитися, – чесно зізнався Тіп.

– Тоді ти не можеш вести цю дискусію предметно. Особисто я – а це вам уже відомо, – Дуже Освічений, і тому повірте мені: схильність до каламбурів – неодмінна ознака геніальності. Скажу тільки, що наш Кінь – ходяче непорозуміння. Якщо звернути увагу на його походження з козел, йому більше пасувало би мекати й буцатися.

На цих словах Страшило ледве не задихнувся, Залізний Лісоруб спинився як укопаний і з докором поглянув на Жука. Кінь обурено зафоркав, і навіть Гарбузова Голова закрив рот рукою, щоб приховати посмішку, – адже змінити вираз обличчя він не міг.

Сам Жук-Шкеребертник ішов собі, ніби нічого не сталося, і, здавалося, не помічав реакції товариства. Тому Страшило вирішив, що необхідно сказати йому таке:

– Я чув, люб'язний друже, що освіта не всім іде на користь. Мозок – чудова річ, але його треба використовувати правильно, а в твоїй голові, здається, зчинилася плутанина. Тому, якщо хочеш мандрувати разом із нами, тримай-но краще свою вченість при собі.

– Ми народ простий, – додав Залізний Лісоруб, – і дуже щирий. Та якщо ти своєю освіченістю знову кого-небудь… – він не закінчив фразу й покрутив у повітрі своєю блискучою сокирою так красномовно, що Жук-Шкеребертник перелякано відскочив від нього на пристойну відстань.

Довгенько йшли мовчки. Нарешті Жук-Шкеребертник струснув головою і сказав винувато:

– Я намагатимусь виправитися.

– От і добре, – кивнув Страшило, і в маленькому загоні відновилася злагода.