Матадор. Нотатки авантюриста - Зарудко Ігор - Страница 29

– Над цим треба подумати, друже. Добре подумати, – протяг я діловито й ковтнув пива.

– П…здець, братику! Я тобі пропоную ще одну ніч із цією ціпочкою, а ти «подумати», – уже трохи веселіше мовив Шалапут. – Ну, давай розбігатись! У мене зараз зустріч з наступними клієнтами, тож треба щось вирішувати з тим х…єм, Аннітою і тобою.

– О’кей, вирішимо, Шалапут! Не нервуй, – відповів я впевнено.

Ми попрощались, і Льоха пішов. Я теж вирішив трохи пройтись. Ішов туди, куди несли ноги. А вони мене завжди несуть до старих будівель в околицях Полтавського Шляху. Я блукав дворами, чув гавкіт собак і матюччя їхніх хазяїв… Я йшов і йшов, доки не вийшов на малолюдну вулицю. Дерева ледь гойдалися від вітру, наче вітаючи мене. Я теж вітався з кожним із них…

Аж раптом мене підрізала вже знайома мені машина. З неї вийшла Анніта. Правду кажучи, я ледь не всрався. Та голова спрацювала чітко. Я враз вигадав історію про те, що не зміг поїхати в Гданськ, але і їй подзвонити ще не встиг. Словом, мій мозок мене не підвів. І це було приємно. Анніта була в чорній шкірянці, у таких самих чорних шкіряних штанях і в туфлях на підборах. А на мені були подерті джинси, кеди й футболка з обірваними рукавами…

«Боги небесні, я ж з нею переспав», – подумав я раптом. Анніта тим часом мовчки сперлася на капот і поставила одну ногу на бампер своєї тачки. «У неї надзвичайно сексуальні ніжки», – знов промайнуло мені в голові.

– Ти приголомшлива, крихітко, – сказав я й підійшов до неї.

– Привіт, – сухо мовила вона.

– Привіт.

Вона зняла ногу з бампера, відійшла від машини, палко поцілувала мене, а потім відштовхнула й дала гарного ляпаса.

– Розумію… – протяг я, потираючи щоку.

– Нічого ти не розумієш!

Тепер уже я перебив її палким поцілунком. На цей раз ніхто нікого не відштовхував. Ми цілувалися хвилин десять. Це й повернуло нас обох до тями.

– Сідай, – сказала вона, – сідай, котику.

Я сів, і ми поїхали в невідомому мені напрямку. Від рук цієї жінки я був готовий померти. Дорогою ми мовчали, лиш поглядаючи одне на одного. Ми виїхали за місто й помчали трасою в напрямку Полтави… Кілометрів сто сорок на годину, а може, й сто п’ятдесят… За кілька хвилин я таки наважився глянути на спідометр. Він показував 180… Мені стало трохи не по собі.

– Може, збавиш оберти, крихітко? – спитав я.

– А ти цієї ночі збавляв?

– Так ти ж мені не дозволяла цього робити.

– Не дозволяла… – задумливо промовила Анніта, але таки збавила швидкість. Тепер спідометр показував 120. За кілька хвилин швидкість і зовсім стала нормальна. Ми в’їхали в якесь селище. Навколо було багато великих будинків. Ми під’їхали до одного з них.

– Приїхали, – сказала Анніта й заглушила мотор.

Я виліз із машини. Вона підійшла до мене, взяла за руку, схрестивши наші пальці так, як ходять закохані по набережній, і ми пішли в будинок. У дворі дизайнери попрацювали непогано: фонтан, кахлі, фруктові дерева, ялинки, ще якісь декоративні дерева, папороть… Усе було зроблено зі смаком. Не було нічого зайвого. Здавалося, навіть на гілках дерев і кущів немає зайвих листочків. Двір був порожній. Двері гаража стояли відчинені, тож я встиг помітити, що й гараж теж був порожній. Відверто кажучи, мені було не по собі…

Ми зайшли в будинок і піднялися на другий поверх. Анніта у своєму вбранні зводила мене з розуму, так сексуально вона виглядала… Ми зайшли у велику кімнату. На стіні висів портрет чоловіка років шістдесяти. Вона відкрила шафу й почала перевдягатись. Одягнувши халат, вона підійшла до мене, знов узяла за руку, і ми пішли.

– Може, поясниш, що це все означає? – не витримав я.

Анніта лиш посміхнулась. «Яка ж вона гарна», – тільки й подумав я. Нарешті ми опинились у кімнаті з джакузі. Вона наказала мені роздягнутися. Це було легко. Так само легко з її плечиків спав халат. Анніта залізла у воду й поманила мене пальцем. Я теж заліз і влігся навпроти неї. Спину трохи пекло, від Аннітиних нігтиків. Раптом із сусідньої кімнати долинув якийсь гуркіт.

– Тут іще хтось є? – спитав я.

– Прислуга, – мовила вона й провела по мені ніжкою під водою. – Налий випити.

Я роззирнувся. На відстані витягнутої руки стояла пляшка віскі та пара прозорих склянок із товстим дном. Я налив і подав склянку Анніті. Ми пили, дивлячись одне на одного.

– Чого ж ти не поїхав у Гданськ? – спитала Анніта.

Тоді я зробив великий ковток віскі й… вирішив розказати правду.

– Лялечко, я мушу тобі дещо сказати, – почав я і погладив її великий пальчик на нозі, – я не…

– Я знаю, – перебила вона мене.

У цю мить мені здалося, що я спершу посивів, потім полисів, а потім у мене знов відросло волосся.

– Знаєш?!

– Я знаю, що ти не тренер і що…

– І ти так спокійно… – я зробив паузу. – Тобі не гидко?..

– Мені приємно, котику. Мені дуже приємно з тобою.

– Тоді спробуй, будь ласка, розказати все від початку… Але спершу дай склянку, я наллю ще.

Анніта посміхнулася, ніжно поцілувала мене й обняла, лагідно-лагідно, мов найріднішу людину. А от я сидів, мов придавлений. Налив ще віскі, простяг їй склянку:

– Давай вип’ємо за нас. Здається, ми варті одне одного.

– Ти правий, мій любчику.

Ми підняли склянки й випили. Тоді я лагідно взяв її за підборіддя й палко поцілував. Слова «мій любчику» вона говорила так щиро, що я їй вірив і, як з’ясувалося далі, правильно робив.

– Знаєш… Якось ми з подругами поїхали відпочивати на Кіпр, – почала вона. – І під час однієї вечері в ресторані трохи перебрали. Серед нас була професійна модель. Вона знімається напівгола для глянцевих журналів мод. Робить це, як ти розумієш, тільки за гроші, до того ж немалі гроші. От ми й заклалися, що коли вона роздягнеться тут і зараз, то я вийду заміж за того, на кого вона тицьне пальцем.

– І вона роздяглась? – перебив я Анніту.

– Так. Потім її ще хотіла забрати поліція. Але вона відмазалася. Поставила тим копам по автографу й поцілувала кожного в щічку. Після цього ми замовили ще пляшку, і нам стало ще веселіше. Тоді вона й тицьнула пальцем на мого теперішнього чоловіка: «Він». Не знаю, чи бачив ти його, та раніше він був іще огидніший, ніж зараз. Він сидів за столиком із місцевою проституткою, як свиня з лялькою. Спокусити такого було неважко. Там, на курорті, я думала, що вийду заміж і побуду його дружиною до кінця відпочинку. Потім, коли будемо роз’їжджатися, розлучуся з тією свинею, та й усе. Виявилося, що він із Харкова. І з’ясувалося це вже після того, як я запропонувала йому одружитись зі мною. Він сказав, що весілля буде в Харкові, а не на Кіпрі. До речі, він виявився ще й жлобом.

– Ну, не знаю, – знов перебив я Анніту, – за нашу з тобою вечерю платив він.

Ми розсміялись, і я налив іще.

– Коли я приїхала до Харкова, то мала серйозну розмову з батьком… Його портрет ти міг бачити в моїй кімнаті, коли я перевдягалась. Я йому все розповіла, і з’ясувалося, що мій майбутній чоловік – його конкурент. Коротше, мій батько придумав цю шлюбну угоду й на весілля не прийшов. Коли він укладав угоду, то був упевнений, що той любитель повій швидко мені зрадить і весь цей жах скінчиться. Згоду на розлучення, звісно, після одруження і навіть, прости Господи, після першої шлюбної ночі, він не давав. Батько подарував мені квартиру на Рози Люксембург. Ми були там з тобою…

– Хіба це не квартира твого чоловіка?

– При оформленні паперів та сволота щось накрутила. Так що ця квартира тепер належить йому. Про це, до речі, мій батько ще не знає… Принаймні я на це сподіваюсь. А тоді я сказала, що з документами на оформлення розберуся сама, а не його люди. І лажанула. Я живу в цій квартирі. Зараз постало питання принципу. Якщо зраджу я, то ця квартира лишається йому, і він, типу, «поімєєт» мого батька, відомого бізнесмена. А якщо зрадить він – я стаю власницею двадцяти п’яти відсотків його нерухомості, куди входить не тільки ця квартира. Мій батько поставив його будинок на прослуховування, щоб були докази його зради. Крім цього, за ним слідкував фотограф. І нічого. Татко не зупинився. Підіслав йому сексуальну дівчину, наче то журналістка-практикантка, щоб вона взяла в нього інтерв’ю. І він на неї повівся. Фотограф усе зняв. Щоб трохи з нього познущатись, я запропонувала батькові шантажувати його. Він погодився. Тоді О. П. почав шукати шляхи, як розв’язати проблему, й обрав ось цей… тобто той, у якому задіяний ти. А оскільки прослуховування ніхто не знімав і за будинком мого чоловіка продовжували слідкувати, ми дізналися про його розмову з Олексієм. Простежили за Олексієм, а далі тобі все відомо.