Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи - Малярчук Таня - Страница 2

він у мені як ідея у великому романі

я встаю щоранку з надією піти під її вікна

і її віра в Бога виступає потом у мене на чолі

я буду на лавці лузати соняшникове насіння або гратися з чужою дитиною жодного разу не погляну в її вікно просто воно десь маячитиме збоку мого тіла як сонце в Нью-Йорку яке є але яке ніхто не бачить… я буду ходити вздовж і впоперек раз на годину повертаючись до лавки як курка повертається на бантини…

буду собі говорити що мовляв сараче осьде справді виростає дерево і галуззя його лише тут увіходить до благодатного олімпійського верхопростору ось де його коріння вгрузає м’ясивом у підземне кришталеве річище мовляв ось сараче твій справжній талан де все що почалося ніколи не закінчиться а все що закінчилось тут не починалося…

і сараче протяг межи твоїх ребер - найсправжнісінька душа і плюй в очі кожному хто пророкує тобі майбутнє в пазурах трупних черв’яків тим більше тепер коли є це пригоріле соняшникове насіння і ця шмарката надміру агресивна чужа дитина і ця лавка і те вікно на яке жодного разу не дивлюся і тінь за фіранками й очі по вінця залиті Богом і я - на цій лавці і я - що не дивлюся на її вікно і Бог що не дивиться на нас і бодай би не дивився бодай би забув про нас на кілька століть так Божечку забудь про нас адже в Тебе стільки справ у сотні разів важливіших за моє солодкаве погладжування її образу - бачиш я звільняю Тебе від святого обов’язку мене любити аби лишень вона відслонила фіранку і глянула скільки сьогодні сонця і нехай пошкодує що не живе в Нью-Йорку нехай не помітить мене а лише мої зафуцовані черевики і подумає що ця дівчинка вкрай неохайна - нехай Божечку все буде так і нехай я зогнию у банальності лиш не у пазурах трупного черв’яка бо пам’ять про її очі мені не належачи не може належати землі

ти стоїш за фасадом зеленого будинку і дивишся на її вікно тому я заглянувши тобі в райдужну оболонку можу побачити його відображення можу навіть побачити її тінь її здійняту щоб відчинити кватирку руку

ти мені завжди був потрібен лише для цього

я волів би - кажеш ти - щоб ти кудись зникла щоб провалилась у пекло або в тартар аніж таке бачити чи не бачити але щоранку це відчувати своїми геніталіями уявляти як ти мрієш про неї і спостерігати як ти заглядаєш у мої райдужні оболонки винятково для того щоб побачити в них відображення її вікна і ти знаєш що я не можу не стояти тут за цим клятим зеленим будинком не можу не дивитись на її кляте вікно розуміючи що завжди був тобі потрібен лиш для цього

і тоді я кажу що мене засилають до Сибіру і вибач якщо було щось не так адже тим що вмирають люди повинні пробачати всі гріхи й образи… ні не важливо хто мене засилає розумієш українцям не треба когось - вони достатньою мірою мазохісти щоб самим себе туди відправляти та й у Сибіру тепер люди вміють просто собі жити як у Києві чи Мелітополі хоча звичайно цвинтар завжди залишається цвинтарем - нічого не плач час минає дуже швидко може помре монарх і гуртик моїх найближчих друзів випросить для мене помилування у ліберального наступника а може я втечу до Тибету до добрих ламів - адже звідти недалеко до Тибету? - лами навчать мене високої мудрості а потім я помандрую до Індії кажуть там є озеро Іси що по-нашому означає Ісуса і саме там кажуть умер Іса а зовсім не на хресті бо ану спробуй хіба то приємно якою високою не була б твоя місія - отож хай тобі усміхаються зелені будинки хай хтось десь щось колись переплутає і тобі дадуть Нобелівську премію і ти боронь Боже не відмовляйся від неї бо ти не такий уже нікчема пишеш добротну поезію а Нобеля давали і набагато бездарнішим (от не вірю що японцям завжди діставалося по справедливості) - отож бувай здоровий лицарю поглинутих вікон тричі мені являлася любов і жодного разу тобі не пощастило

я підозрювала що чоловік на сусідній лежанці - паскуда

перед дев’ятою вечора він захропів

його живіт рухається ритмічно як локомотив і шлункова пара через нижню губу гейзером вивергається назовні

за вікном потяга йде дощ

жіночка поруч довго розказує який у Сибіру гарний клімат як її небога там вилікувалася від астми як чоловік небоги багато заробляє і взагалі яка південно-західна залізниця багата а лише вдає із себе бідну і це не дивно бо всі високоґатункові вагони йшли до Якутії чи на БАМ… донька жіночки не хотіла вертатись із Сибіру кричала: нє паєду! нє хачу! та й сама жіночка не зробила б цього якби не чоловік якого знаєте дуже постарили морози зробили згустком сентименту й ностальгії і от жіночка спакувала свої речі в чотири валізи купила авіаквитки хоча могла взяти пільгові на потяг і рушила в Україну мало того на самісінький захід а тут клімат вологий атмосфера як холодець донька он уже понад рік слабує на хворе горло

сусід на лежанці хропе ще голосніше і мастистіше але жіночка вдає ніби їй не хочеться ригати

ще б пак адже вона пропрацювала провідницею тридцять років

скільки набачилася хропучих тіл і смердючих шкарпеток що…

(на горизонті показалися зубці тополь і жінка на мить примовкла)

що такий ландшафт їй навіть приємний він нагадує їй що треба беззастережно любити людство (я шаленію від думки що жіночка - євангелістка) що це прерогатива не лише євангелістів он скільки їх шарлатанів розвелось

жіночка зараз живе в Івано-Франківську але хоче обміняти цю квартиру на квартиру у Вінниці - горло доньчине вже замучило та й Вінниця кажуть гарне місто озеленене вдосталь роботу легко знайти… минулого літа жіночка ледве не помінялась… квартиру оцінили в 4,5 тисячі але міняйло раптово помер ну і слава Богу… не того що помер а того що не помінялась бо після теракту в Нью-Йорку її квартиру оцінили майже в 7,5 тисячі а це подумати! - три тисячі! - добра копійка дасть Бог ще один теракт - за цілих десять можна буде продати…

жіночка замовкла

дощ скінчився

згори у вікні визирнуло сонце але дебелий чолов’яга на верхній полиці заступив його своєю ногою із зашкарублим чорним нігтем

нарешті дівчинка з іншого купе біжить до кльозету ригати але не встигає добігти і вертає просто на долівку останнього купе

у вагоні висить штин не до кінця перевареної їжі і я не можу цього пробачити хропунові - людей що хропуть треба знищувати при народженні

хропун їде до Тюмені працювати - дорогу йому оплатило начальство

провідниця лягає спати і в мене зароджується страшна підозра

так і є - вона теж хропе

однак тонше й протяжніше ніби на рот їй накладено свисток від чайника

маленька дівчинка з випорожненим животом дивиться у вікно

її мати поприбирала драглі і тепер глухо вивчає свої ноги - вона була поклала око на робітника з Тюмені але після такого все пропало

дівчинка каже:

- я назву цю троянду Адольфо

о лише заради тебе кохана я переживатиму цього року другий сезон полуниць і максимальне звуження щелеп під тиском російської мови…

це заслання мені страшніше як забобон

я пам’ятала його худорлявим мулатом з квадратовим розрізом рота власне це був уже не справжній мулат а мулат моєї родини бо вдався такий очевидно в діда а дід удався в чоловіка материної сестри тобто в свого дядька і тому породілля відразу хотіла його задушити курячою подушкою і якби вона це зробила то не було б ні діда ні його а вона б це зробила бо перші дві дитини «померли» з голоду за незрозумілих обставин - але якось невчасно зайшла Велика Марія (її сестра у другому хресті) і сказала:

- Груба Маріє бійся Бога що ти робиш!!!!! - І зашаруділа своєю таркатою кльошевою спідницею так що Груба Марія мусила змиритися але всередині вона обурювалась бо Великій Марії добре було говорити її мати віддала заміж у чотирнадцять років за лінивого але статечного парубка і її єдиного сина вбив прикладом зайшлий москаль примовляючи: «Австрія Австрія як тебе звать яка ти красіва йоп тваю мать» - а вона Груба Марія несе на собі це прокляття кохати сестриного чоловіка Федора і батько це знає (не раз привселюдно бив і ганьбив) і сестра це знає але мовчить нічого не каже так ніби їй усе одно під який кущ мочиться її приланцюжений собака - один тільки Федір живе собі як звикле ходить у поле фліртує з дівками і ніхто його не ганить не картає ніхто слова не каже коли він забігає до Грубої Марії в стодолу ніби то його стодола і він забіг сюди за оберемком вівса для кобили…