Згори вниз. Книга страхів - Малярчук Таня - Страница 31

- Ви дасте мені грошей, правда?

«Як мені це витримати? Як це витримати?» - думав Георгій.

Якось пізно восени, в неділю, Георгій рушив на гору, щоб відправити знайомим з мобільного кілька повідомлень.

На висоті півтора кілометра він надибав густо вкриті ягодами кущі чорниць і присів їх скуштувати. Раптом з-поміж чорничного бадилля щось зблиснуло. Георгій зрозумів, що то схований Геннадієм золотий злиток.

- Як дивно, що Геннадій сховав його саме сюди.

Георгій взявся розсувати руками бадилля, аж тут перед ним виріс величезний візерунчастий змій. З пащеки змія ринуло полум'я і обпекло Георгієві обличчя і руки.

Георгій впав перед змієм навзнак, просячи милості.

- Чого ж ти зі мною не борешся? - спитав змій.

- Вибач мені, вибач мені, я не можу, - відповів Георгій.

Наступного ранку Григорій отримав від Георгія повідомлення такого змісту: «Я знайшов золотий злиток Геннадієвого батька, але мій змій знайшов мене».

Я і моя священна корова

Я ненавиділа свою корову, а вона мене.

Хоча ми були два чоботи пара: обидві псишки. Ми конкурували одна з одною у психічній ненормальності, і корова завжди брала наді мною верх, бо бігала набагато швидше. В неї чотири ноги, а в мене всього лиш дві.

Бувало так: ми з нею йдемо селом, обід, сонце пече, в мене лупиться на носі шкіра, вона, чорна, як смола (хоча її мама була суцільно біла), обережно плентається попереду, час від часу завбачливо озираючись назад зафіксувати зміни мого настрою. Я їй кажу:

- Суко, ну тепер, коли вже по всьому, ти можеш мені пояснити, нащо було втікати в ліс!

Ласька глипає великим чорним оком в мій бік і мовчить.

- Ти не подумала, як мені?! - починаю підвищувати голос. - Ти ж бачила, що я читаю книжку! І книжка дуже цікава! Якби ти прочитала у своєму житті хоч одну книжку, то знала би, як це, коли ти читаєш, а якась дурна корова, за якою ти маєш наглядати, бицкається з толоки просто в ліс!

Ласька сподівається, що я спишу її вину на оводів і мух.

- Ну а що оводи і мухи! Мене теж кусали, але я не біжу в ліс!

Ми минаємо хату Вуланів. На воротах стоїть Люба Вулан - дебела глухоніма дівчина, яку щодня на пасовиську ґвалтує її нормальний молодший брат. Вона завжди якось по-дурному регоче, і мені від цього стає моторошно.

- Ти знаєш, як мені хотілося тебе відлупити? - продовжую я. - Дуже хотілося! Але ти так швидко бігаєш, що куди мені! От повернемося в стайню, і тоді нарешті я тебе наб'ю. Добре наб'ю! Патиком! Щоб ти пам'ятала!

Минаємо хату Камайкіної. Я трохи пенджу корову, бо боюся з нею зустрітися - старою маразматичною бабою, яка вже два роки на мене полює. Ласьчина мама розбила в полі її копицю сіна, коли я читала «Знедолених» Гюго.

Ще одна хата, а далі моя, а далі сільський склеп. В склепі нічого не продається, крім солодкої сильно газованої води «Яблуко», жувальних гумок «Turbo» і сірників.

- Як я тебе відлуплю! Аж гай буде шуміти! - корова збентежено глипає на мене своїм великим чорним оком і опускає голову так, ніби хоче поскубти на дорозі травичку.

- Нема чого викликати в мене жалість! Я тебе вже скільки жаліла, а ти далі робиш своє!

Хвіртка бабиної хати відчинена навстіж. Приперта цеглиною. Ласька зараз нирне у хвіртку, поп’є під ясеном з відра холодну воду (хоча я буду кричати бабі дати їй дусту кубиками, а не води, бо вона встигла нахлебтатися зі става гноївки), Ласька подивиться на бабу жалібно-жалібно, ніби я її не пасла, а катувала розпеченим залізом, а я буду кричати бабі дати їй орчик, або спутати ноги, або припнути на воловід, бо вона дурнувата.

Ласька уповільнює ходу, вагається. До хвіртки кілька метрів. Звідси добре видно подвір'я Васильовських: висока худезна мама і три, руді, як миші, дівчинки сидять на сходах мурованого будинку і чекають, коли вмре стара вуйна.

- Йди-йди, не бійся, я буду бити не дуже сильно!

Ласька раптом приймає серйозне кардинальне рішення і, пришвидшивши ходу, в один момент минає хвіртку і галопом біжить далі.

- Ах ти ж суко! - кричу я і біжу за нею. - Вернись! Куди ти летиш! Де ти від мене дінешся!

Корова знає, де. Вона прямує до склепу і я не встигаю вкотре обізвати її сукою, як Ласька забігає у великі залізні двері магазину і зникає в кам'яній прохолоді.

Склеп колись був сільською початковою школою. Моя баба провчилась тут два класи, а потім перестала, бо мусила пасти корову. Те, що відбувається, відбувається дуже символічно. Ласька забігла в школу відмолювати гріхи всіх попередніх бабиних корів, а особливо тої, через яку баба лишилася неграмотною.

У склепі за прилавком сидить Мурашка - старша жіночка-продавець, для якої до кінця залишатися у спорожнілому магазині - справа честі. Вона меланхолійно дивиться на мою корову, а корова благально дивиться на неї. Якби за коровою не вбігла я, Мурашка точно сказала би корові:

- Я вас слухаю. Що ви хотіли?

- Ласька! Йди додому! Я обіцяю, що не буду бити, - втомлено кажу я. - Жіночко, - звертаюсь до Мурашки, - давайте заріжемо цю корову, і ви будете мати що продавати.

Мурашка радіє, але вчасно остерігається:

- А баба не будуть проти?

- Ми бабі не скажемо. Я збрешу, що корову забрали в дурдом.

Нарешті ми - дві псишки - повертаємось додому. Баба стурбовано виглядає з воріт.

- Де ви так довго? - каже вона і дає Ласьці пити з відра холодної криничної води.

- Дайте їй дусту кубиками, а не води, - заледве спромагаюсь хоч на якусь захисну репліку.

Ласька треться шиєю об худенький бабин тулуб, як домашній пес.

- Маленька моя, - гладить корову баба, - втомилася? Хочеш питки?

- Дуже втомилася, - відповідає Ласька, - а найгірше - вона, - і киває на мене, - як вона мене мучить! Коли вже нарешті за нею приїдуть батьки?!

Батьки приїдуть за кілька днів. Ще трохи. Мене треба перед школою добре відтерти, особливо п'яти, і вивести з голови вошей. Треба купити зошити і щоденник. Так що вони можуть приїхати от-от, суко.

Люба Вулан не завжди була глухонімою. В дитинстві вона впала з чужої черешні, коли господар спіймав її на гарячому. Після того, з переляку, вона більше не промовила ані слова.

Хоча дехто каже, що вона народилася без піднебіння і взагалі ніколи не говорила.

Вона одягається у довгі подерті спідниці і ходить боса в будь-яку пору року. Її мама з метою економії шампунів завжди стриже її налисо. Тому Люба перебуває у постійному стані відростання. Коли в неї місячні, вона вся заляпана кров'ю. Її молодший брат Вулан на пасовиську щодня її ґвалтує, а вона моторошно регоче. Деколи після всього Люба пригортає його і цілує в чоло. Я в цей час дивлюся за Любимими коровами. Якщо з ними щось станеться, Любина мама накаже Любиному братові висікти Любу різками, і той з радістю візьметься за виконання.

Люба стала для свого брата першою жінкою. Незабаром він стане для неї першим і єдиним гінекологом, коли треба буде з метою економії в домашніх умовах робити аборт.

Вона завжди моторошно регоче, хоча деколи мені здається, що це так вона усміхається.

Васильовські: худезна висока мама і три руді дівчинки сидять на сходах сірої мурованої хати і чекають, коли вмре стара вуйна.

Коли вона вмре, хата стане їхньою, бо вони не мають де жити. Поки що вони всі четверо живуть у старенькій літній кухні, яка стоїть поруч з хатою. Вони, особливо руді дівчатка, чекають з великим нетерпінням, коли вже переберуться у розкішні, покриті мохом і цвіллю, як сама вуйна, хороми, будуть стрибати по затхлих, але вишитих подушках, будуть спати на курячих, але перинах.