Гастарбайтерки - Доляк Наталка - Страница 43

Перед Пітером та Хеленою лежало по одному пакуночку, перед Лаурою — жодного. Українка згадала про ті, що їй уже презентували, й кинулася до своєї спальні. За мить була знову за столом. «Ой, а я нічого їм не купила», — подумала Лаура, і їй стало соромно за свою скупість.

Що в одному з цих пакунків, Лаура знала — пеньюар від Пітера. Ще побачивши його, Лариса похапцем запакувала назад, вдавши, що не знає про вміст пакунка. Зараз саме підходящий час, аби натякнути Хелені, що Пітер за нею упадає. «Ось відкрию в неї перед очима його подарунок. А там нехай між собою розбираються». Лишень Лариса взялася розривати папір, на її долоню вклалася м’якенька ручка хазяйки, а рука Пітера заволоділа правицею Лариси.

— Спершу я! — протяжно сказала Хелена й ухопилася за свій презент.

Вона довго розмотувала папір, і, коли врешті всі змогли побачити, що там, Лариса помітно здригнулася. Хазяйка ласо облизнулася й підставила чоловікові губи трубочкою для поцілунку. В руках тримала фалоімітатор, та ще й настільки реального вигляду, що здавалося, ніби вона щойно вирвала член зі штанів свого чоловіка. «Обмінялися б без мене», — подумала збентежена Лаура. Вона не надто переймалася відвертістю подружжя Квасіне, бо чула від Таші про звички німців бавитися подібними цяцьками. Наталка не раз зі сміхом розповідала, що, прибираючи, мало не в кожній оселі згрібала по півсекс-шопу.

— Тепер я! — Пітер вивів Лауру з роздумів, підлив їй іще вина й, дивлячись почергово то на дружину, то на прибиральницю, дістався до начиння свого пакунка.

«Надувна жінка», — жартівливо припустила Лаура і стримала сміх.

Пітер виволік на світ Божий щось гумове чорного кольору. Лаура не захоплювалася розгляданням, а взялася пити вино. Пітер промовив: «Одну хвилинку!» — і з подарунком гайнув до гардеробної. Хелена залишилася наодинці з Лаурою, яка вирішила, поки немає німця, викласти хазяйці правду про її схибленого на сексі чоловіка. Взялася відкривати подарунок від Пітера, аби подарований чоловіком пеньюар пояснив німкені усе. Лариса Шимонко швидко розірвала кольоровий папір більшого пакуночка й, затамувавши подих, трусонула перед хазяйкою вишуканою білизною. Хелена несподівано для Лаури підморгнула й закопилила губу. Вказала жестом відкривати іншу коробочку. «Може, в них так заведено — дарувати жінкам спіднє», — вмовила себе українка і з непідробною цікавістю роздерла рожевий папір. Від Хелени вона отримала симпатичні трусики в комплект до пеньюару, такого самого кольору та якості. Трусики були дуже дивні… Лаура спантеличено роздивлялася обнову. До неї потроху доходило, що на найцікавішому місці цих диво-трусиків зяє діра, і не така, що прорвалася, а фабрична. Лариса поступово усвідомлювала значення подарунків. На підтвердження її здогадів до кімнати повернувся хазяїн. Пітера було не впізнати. Лише голос видавав у ньому знайомого. Перша думка, яка промайнула в голові Лаури: «Водолазний костюм». Пітер був увесь обтягнутий латексом, крізь прорізи виднілися лише очі, рот і його власний настовбурчений фалос…

Що було далі, Лаура не знає, бо знепритомніла. Пам’ятає лише, як ударилася головою об підлогу, падаючи зі стільця.

Історія четверта

Посиденьки на Александерплац

У неділю зранку почалися приємні клопоти з улаштування різдвяної супервечірки. Таша, сновигаючи по квартирі у самих трусах, розвішувала зроблені власноруч іще минулого року гірлянди, наліплювала на вікна сніжинки, ажурно вирізані з блискучого паперу, розкладала штучну невеличку ялинку і прикрашала її саморобними іграшками — виліпленими з пожованої гумки чоловічками, яких Таша примудрилася розфарбувати лаком для нігтів. Фігурки з часом затверділи й виглядали досить пристойно, ба навіть оригінально. Оскільки ялинка була навіть не середнього розміру, а скоріше крихітна, то й іграшок для неї потрібно було зовсім мало. До чотирьох чоловічків додалися ще три цукерки в яскравих обгортках та два печива у формі зірок. Таша голкою проколола кожне і пропхала нитку. Добре, що коржики були не надто крихкі й не додали зайвого клопоту з прибиранням.

На кухні повним ходом шкварилося-варилося. Жінка, яка була не надто розбірливою в їжі, на велике свято бралася до кулінарних фантазій. Минулого Різдва вразила гостей, особливо німців, фазаном. Точніше, то був ніякий не фазан, а лише курка, але Таша прикрасила дупу запеченої птиці трьома пір’їнами, добутими не таким уже й законним шляхом.

Того року влітку вона ходила до зоопарку, що на Зоологішенгартен. Там, тиняючись поміж вольєрами, побачила загублений трофей — гарну довжелезну пір’їну в крапочку. Неподалік вовтузилася німкеня матуся зі своїм шибайголовою-сином. Мама була обурена поведінкою чада.

— Як ти міг таке зробити? — питала пошепки, але суворо.

Маля років семи переступало з ноги на ногу й бубоніло слова вибачення.

— Пташці боляче, — вичитувала мати.

Коли німкеня побачила, що на них звертають увагу, ніяково посміхнулася і голосно додала, дивлячись на перо, що лежало в пилюці:

— Варвари якісь… Це ж треба — вискубти з живого птаха! — і подалася геть, тягнучи за собою малого.

Таша підняла пір’їну й почала шукати хазяїна цього скарбу. Але не для того, аби повернути йому втрачене, а щоб поповнити колекцію. Так банальна курка з супермаркету перетворилася на їжу богів — фазана. І лише за рахунок трьох ефектних аксесуарів.

Цьогоріч на гостей чекав гігантський торт. Таша накупила щонайменше двадцять готових коржів, п’ять плиток шоколаду, джему в слоїчках та збитих вершків і мусила якось скласти все це докупи. До десерту всі смакуватимуть ковбаски й печену картоплю. Звісно, кожен гість принесе з собою щось своє — так заведено.

Найбільше Таша чекала на Сергія. Серце заходилося, коли думала про нього. «Закохалась, чи що? От дурепа!» — дорікала собі, але відчуття закоханості приносило їй неабияке задоволення. Чоловік також не просто ходив до Таші, вона йому подобалася. Навіть мріяв, що будуть жити разом, але мрій своїх не озвучував, бо на дев’яносто відсотків був упевнений: не стане йому духу піти від дружини. Так і жив на дві сім’ї: тиждень удома з вольовою Людмилою Василівною, а тиждень у Берліні з енергійною Ташею.

До обіду пані гастарбайтерка впоралася — торт височів посередині столу, лякаючи своїми розмірами і неймовірними формами. Настав час обирати вбрання. До цієї церемонії Таша ставилася особливо прискіпливо. Виклала на диван чотири сукні й тепер вдивлялася у них, зосереджено чухаючи підборіддя. Зрештою почала міряти одну за одною. За якихось півгодини остання впала переможеною до ніг господині, де вже лежало три попередні.

— Ні! — скрикнула спересердя, коли сукні скінчилися. — Все не те, чорти б його взяли!

Згребла забраковані шати й, не переймаючись тим, що вони помнуться, абияк упхала їх до шафи. «Ще встигну щось придбати новеньке», — зиркнула на годинник і, поспіхом вдягнувшись, вивіялася з дому.

До четвертої години увагу жінки займали яскраві вітрини передріздвяного Берліна, гомінкі зали магазинів, манірні посмішки продавців. Коли вже почало рябіти в очах від розмаїття тканинних фактур і візерунків, Таша, втомившись від аукціону знижок, таки натрапила на те, що шукала.

На вітрині молодіжного магазинчика дешевого вбрання Наталка уздріла комплект із укритих блискітками коротеньких шортиків і кофтинки без рукавів. У голові забурлила фантазія — і господиня свята вже мала завершену розважальну програму на вечір. Ціна комплекту була суто символічна, тому Таша вирішила вдягти всіх гостей в еклектичні, позбавлені смаку тренувальні костюми диско-стилю. Це видовище спричинило б неабиякий резонанс. Здивувала продавчинь тим, що попросила сім комплектів. Оскільки тканина, з якої було пошито карколомні блискучі витвори, могла розтягуватися мало не безмежно, Таша вже уявляла, як у цих шатах виглядатимуть і жіноча, і чоловіча половина запрошених. «Вб’ю двох зайців. Буде кожному запрошеному від мене по презенту, і тема для вечірки чудова — майстер-клас із танців від Наталки Кулібаби. Супервитівка!»