Мiстер Мерседес - Кінг Стівен - Страница 99

99

Коли там підхоплюють приспів, звук розростається до розмірів кафедрального хору: дівчата співають на всю силу своїх легень.

«Я ХОЧУ КОХАТИ ТЕБЕ ПО-СВОЄМУ… МИ ПОМЧИМО ВЗДОВЖ БЕРЕГА АВТОСТРАДОЮ…»

У цю мить центральні двері розчахуються навстіж. Дехто з дівчаток видають радісні вигуки; більшість продовжують співати, іще гучніше, аніж до того.

«НАСТАНЕ НОВИЙ ДЕНЬ… Я ВКРИЮ ТЕБЕ ПОЦІЛУНКАМИ НА ПІВДОРОЗІ ДО КАРНАВАЛУ!»

Лялечки в топіках із зображеннями «Довколишніх» і з першим у житті макіяжем на лицях ринуть усередину, їхні родичі (в основному матері), намагаються не відставати, залишаючись у контакті зі своїми чадами. Оксамитовий канат між головним коридором і тією його зоною, що призначена для інвалідів, моментально збитий, він опиняється затоптаним під ногами. Опецькувата дванадцяти-чи тринадцятирічка з гузном розміром, як штат Айова, налітає на крісло-візок перед Брейді й дівчина в ньому — зі щасливо приємним обличчям і ногами-патичками — ледь не перекидається.

— Агов, обережніше! — гукає мати дівчини на візку, але жирна сучка в подвійної ширини джинсах вже зникає, розмахуючи прапорцем «Довколишніх» в одній руці та своїм квитком в іншій. Хтось б’ється об крісло Брейді, фотопортрет смикається в нього на колінах, і одну крижану секунду він думає, що всі вони зараз злетять у повітря в білому спалаху й урагані підшипникових кульок. Коли цього не трапляється, він піднімає фотографію достатньо, щоб зазирнути їй під спід, і бачить, що вогник готовності все ще горить жовтим.

«Недоліт», — думає Брейді й вишкіряється.

У коридорі радісний безлад і всі, окрім одного, охоронці, які до того перевіряли інвалідів, беруться робити, що тільки можливо, з новою навалою розбурханих, виспівуючих підлітків і передпідлітків. Єдино, хто залишився зі служби безпеки на інвалідному боці коридору — це молода жінка, і вона помахом руки проганяє повз себе фанатів у візках, ледь окинувши їх оком. Наблизившись до неї, Брейді помічає їхнього начальника, того Бугра в Капелюсі, який стоїть у дальньому кінці коридору, майже прямо навпроти нього. При його зрості шість і три[341], чи близько того, його важко не помітити, бо він баштою височіє понад дівчатками, і очі його ні на мить не припиняють рухатися. В одній руці він тримає аркуш паперу, на який він раз у раз поглядає.

— Покажіть мені ваші квитки й рушайте далі, — каже жінка-сек’юриті гарній дівчині у візку та її матері. — Двері праворуч.

Брейді бачить дещо цікаве. Високий начальник охоронців у капелюсі хапає хлопця років двадцяти, який на вигляд тут сам-один, і висмикує його з юрмища.

— Наступний, — гукає йому жінка-сек’юриті. — Не затримуйте чергу!

Брейді котиться вперед, готовий поштовхом посунути фото Френкі по тумблеру Речі Два, якщо він тільки-но помітить бодай побіжний інтерес до вмісту кишень його візка. Коридор від стіни до стіни вже заповнений брикливими, співаючими дівчатками, і його можливий рахунок тепер набагато більший за тридцять душ. Якщо доведеться в цьому коридорі, то вже буде добре.

Жінка-сек’юриті показує на фотопортрет:

— Хто це, любий?

— Мій малий хлопчик, — каже Брейді з калічною усмішкою. — Він загинув у автокатастрофі минулого року. У тій, що залишила мене… — Він показує на своє крісло. — Він любив «Довколишніх», але так і не встиг почути їх новий альбом. А тепер зможе.

Вона поспішає, але не шкодує часу на співчуття; очі її пом’якшуються.

— Мені дуже жаль через вашу втрату.

— Дякую вам, мем, — відповідає Брейді, думаючи: «От тупа пизда».

— Рушайте просто вперед, сер, а потім завернете праворуч. Там, в центрі залу, побачите два проходи для інвалідів. Звідти чудово все видно. Якщо вам потрібна допомога, щоб спустися по пандусу — він доволі крутий, — покличте когось із провідників з жовтою пов’язкою на руці.

— Я впораюсь, — каже Брейді, усміхаючись їй. — На цій тачечці чудові гальма.

— Щасти вам. Приємного вам концерту.

— Дякую вам, мем, я впевнений, що так і буде. І Френкі буде приємно також.

Брейді котиться до головного входу в зал. Позаду, на перевірочному пункті, Ларрі Віндом — відомий своїм колегам у поліції, як Товчи-Тузай — відпускає молодика, котрий раптом вирішив сходити на концерт з квитком своєї малої сестрички, яка злягла з мононуклеозом. Той і зблизька не схожий на гада, фото якого йому надіслав Ходжес.

Аудиторія тут стадіонного типу, що радує Брейді. Чашоподібна форма посилить силу вибуху. Він уявляє, як з пакетів, приліплених у нього під сидінням, віялом розлітаються підшипникові кульки.

«Якщо пощастить, — думає Брейді, — то він дістане й гурт, разом з половиною аудиторії».

З аудіобоксів угорі грає поп-музика, але дівчатка, які забивають проходи й уже розсаджуються по сидіннях, заглушають її своїми юними, пристрасними голосами. По натовпу туди й сюди гуляють промені прожекторів. Літають тарілочки-фризбі. Пара величезних пляжних м’ячів підскакують над головами. Єдине, що дивує Брейді, це повна відсутність на сцені чортового колеса та всього того дорожнього лайна. Навіщо вони все те завантажували сюди, якщо не збиралися його використовувати?

Провідник з жовтою пов’язкою на руці щойно закінчив встановлювати на місце крісло-візок гарної дівчини з ногами-патичками й підходить допомогти Брейді, але Брейді помахом руки відсилає його геть. Провідник вищиряється й поплескує Брейді по плечі, проходячи повз нього, щоб допомогти комусь іншому. Брейді котиться вниз, у перший з двох секторів, призначених для інвалідів. Він паркується поряд з гарною дівчиною з ногами-патичками.

Вона, усміхнена, обертається до нього.

— Правда, це так хвилююче?

Брейді також відповідає їй посмішкою, сам при цім думаючи:

«Ти й наполовину собі не уявляєш, як це хвилююче, ти, калічна сучко».

— 30 —

Таня Робертсон дивиться на сцену та згадує перший концерт, на який вона колись пішла — то були «Темпси» — і як Боббі Вілсон поцілував її просто посеред «Моєї дівчини»[342]. Дуже романтично.

Пробуджує Таню від цих думок донька, яка смикає її за руку.

— Мамо, поглянь, он той інвалід. Отам, разом з іншими людьми в колясках, — показує Барбара ліворуч і на пару рядів нижче. Там стаціонарні крісла було прибрано, щоб створити простір для двох рядів крісел-візків.

— Я його бачу, Барб, але це не ввічливо — так роздивлятися.

— Я сподіваюся, він отримає велике задоволення.

Таня усміхається до дочки.

— Я в цьому впевнена, любонько.

— Можна нам узяти назад наші телефони? Нам вони потрібні на початок шоу.

Для фотографування, припускає Таня… тому що давненько вже вона не бувала на рок-концертах. Вона відкриває свою сумочку й роздає дівчаткам їхні цукеркових кольорів мобільники. На її подив, вони їх просто тримають. Наразі вони надто зайняті роздивлянням навкруги, щоб ще комусь дзвонити чи писати текстові повідомлення. Таня швиденько цілує в тім’я Барбару й відкидається на спинку крісла, занурюючись у минуле, згадуючи той поцілунок Боббі Вілсона. Не зовсім щоб найперший, але перший добрий.

Вона плекає надію, що, коли надійде час, Барбарі так само пощастить.

— 31 —

— Ох, мій щедрий лясни-Йсусе, — вигукує Холлі та б’є сподом долоні собі в лоба.

Вона закінчила з комп’ютером Брейді Номер Один — там нічого особливого — і перейшла до Номера Два.

Джером піднімає голову від Номера П’ять, який, схоже, присвячено винятково відеоіграм, здебільшого ґатунку «Грандіозного викрадання машин» та «Службового обов’язку»[343].

— Що?

— Та просто я раз у раз натикаюся на когось із ще більшою, ніж у мене, вавкою в голові, — каже вона. — Це мене надихає. Це жахливо, я це розумію, але ніяк цьому не можу запобігти.

Ходжес з кректанням підводиться зі сходів і підходить подивитися. Екран заповнений маленькими фотографіями. На перший погляд то невинні еротичні картинки, що не вельми відрізняються від тих, якими він зі своїми друзями захоплювався в «Адамі» або в «Пікантних ніжках» ще наприкінці п’ятдесятих[344]. Холлі збільшує три знімки та ставить рядком. Ось Дебора Хартсфілд у прозорому пеньюарі. Поряд Дебора Хартсфілд у коротенькому комбіне. І ще Дебора Хартсфілд у рожевих мереживних трусиках і бюстгальтері.

вернуться

341

6 футів, 3 дюйми = 190,5 см.

вернуться

342

«The Temptations» — заснований 1960 р. вокальний гурт, найвпливовіший у розвитку стилів соул та ритм-енд-блюз; «My Girl» (1964) — перший із великих хітів гурту, ритмічна балада, яка відтоді виконується також багатьма іншими артистами.

вернуться

343

«Grand Theft Auto» — започаткована 1997 р. серія відеоігор різного рівня складності, де гравець виступає в ролі злодія, який їздить по великому місту; «Call of Duty» — започаткована 2003 р. серія відеоігор-стрілялок, де гравець воює у Другій світовій війні, бореться проти сучасних терористів, фантастичних привидів тощо.

вернуться

344

Чоловічий журнал «Adam» існував у 1956—1984 рр.; журнал «Spicy Leg Art» Стівен Кінг вигадав.