Магічний ніж - Пулман Филип - Страница 46

Я сам можу небагато. В мене хворе серце, і жодна людина у цьому світі не здатна мені допомогти. Мабуть, мене вб'є перше ж велике зусилля. Але я знаю дещо таке, чого не знає лорд Ізраель і що йому конче потрібне для того, щоб його зусилля не були марними. Бачите, мене дуже інтригував той нещасний світ, у якому примари живляться людською свідомістю. Мені хотілося дізнатися, що вони собою являють і звідки вони з'явилися. Як шаман, я у вигляді духа можу відвідувати такі місця, куди нема шляху фізичному тілу, і я провів чимало часу в трансі, досліджуючи цей світ. Я з'ясував, що декілька століть тому тамтешні науковці створили інструмент собі на загибель: річ, яку вони назвали магічним ножем. Можливості його дуже великі — більші, ніж здогадувалися його творці, вони навіть набагато перевищують те, що відомо про ніж їхнім спадкоємцям, — і, використовуючи його, вони якимось чином впустили до свого світу примар. Я знаю про магічний ніж майже все, знаю, де він зараз, знаю, як впізнати того, хто має користуватися ним, і знаю, чим ця людина може допомогти лордові Ізраелю. Я сподіваюся, що хранителем ножа є людина, здатна виконати це завдання. Отже, я викликав вас сюди, і ви повинні полетіти звідси на північ, до світу, відкритого лордом Ізраелем — гадаю, саме там перебуває хранитель ножа. Пам'ятайте, що той світ вельми небезпечний. Ці примари гірші від будь чого у вашому чи моєму світі. Ми муситимемо виявляти обережність та мужність. Я не повернуся, вам же, якщо ви бажаєте знову побачити свою батьківщину, знадобиться вся ваша хоробрість, все вміння, весь талан. Дякую за те, що відшукали та вислухали мене, пане Скоресбі.

Шаман замовк. Його обличчя було мертвотно-блідим та спітніло.

— Це найбожевільніша пропозиція з тих, що я чув за своє життя! — промовив Лі.

Він у збудженні підвівся та почав ходити туди-сюди. Гестер немигаючими очима стежив за ним із лави. Очі Грумана були напівзаплющені, а його деймон сидів у нього на коліні, уважно дивлячись на аеронавта.

— Вам потрібні гроші? — запитав Груман. — Я можу дістати вам золота, зробити це нескладно.

— Чорт забирай, я прийшов сюди не по золото! — вигукнув Лі. — Я прийшов сюди… прийшов подивитися, чи ви живий, бо хотів переконатися в цьому. Що ж, моя цікавість наразі вдоволена.

— Радий це чути.

— Існує ще один аспект цієї справи, — додав Лі та розповів Грутману про нараду відьом на озері Енара й рішення, яке вони ухвалили.

— Розумієте, — закінчив він, — ця дівчинка Ліра… Вона є головною причиною того, що я погодився допомогти відьмам. Ви кажете, що привели мене сюди за допомогою цього персня навахо. Може, так воно і є, а може, й ні. Я знаю лише те, що прийшов сюди, щоб допомогти Лірі. Я ніколи не бачив такої дитини, і якби в мене була дочка, я був би радий, аби вона була бодай наполовину такою сильною, хороброю та доброю. Я чув, що ви знали про якусь річ — я навіть гадки не мав, що вона собою являє, — котра забезпечує захистом того, в кого вона знаходиться. А з того, що ви мені сказали, я доходжу висновку, що це має бути магічний ніж. Отже, такою є моя ціна за перевезення вас до іншого світу, докторе Груман: не золото, а магічний ніж, і я бажаю одержати його не для себе, а для Ліри. Ви повинні присягнутися, що забезпечите її захистом, котрий надає ця річ, і тоді я доправлю вас куди завгодно.

Шаман уважно вислухав його та відповів:

— Добре, пане Скоресбі, я присягаюся. Ви довіряєте моєму слову?

— Чим ви присягаєтесь?

— Назвіть, що хочете. Лі подумав і промовив:

— Присягніться тим, що змусило вас відкинути любов відьми. Гадаю, це найважливіша для вас річ.

Очі Грумана здивовано розширилися. Він сказав:

— Ви влучили в точку, пане Скоресбі. Я радо присяг-нуся цим. Даю вам слово, що зроблю все можливе, щоб Ліра Белаква потрапила під захист магічного ножа. Але попереджаю вас: хранитель ножа виконує свої власні завдання, і не виключено, що внаслідок цього він наразить її на ще більшу небезпеку.

Лі похмуро кивнув.

— Можливо, — погодився він, — але хоч якою примарною є надія на безпеку, я хотів би, щоб дівчинка з цього скористалася.

— Я дав слово. А тепер я маю вирушити до нового світу, а ви маєте відвезти мене.

— А вітер? Здається, ви надто погано себе почуваєте, щоб не звертати увагу на погоду?

— Залиште вітер мені.

Лі кивнув, присів на лаву та знову почав водити пальцями по бірюзовому персню, а тим часом доктор Груман зібрав якісь речі в торбу зі шкіри північного оленя. Вони вийшли на лісову стежку та пішли до селища.

Наближаючись до нього, вони здалека почули голос вождя. Дедалі більше мешканців виходило зі своїх домівок, аби торкнутися руки Грумана, пробурмотіти йому декілька слів та почути у відповідь те, що вигля дало як благословення. Тим часом Лі дивився на небо. Небо на півдні стало чистим, і духмяний вітерець, що задув звідти, ворушив верхівки сосен. На півночі велика ріка, як і раніше, була скута туманом, але вперше за багато днів стало схоже на те, що він колись таки розвіється.

Коли вони досягли скелі, біля якої раніше був причал, Лі поклав торбу Грумана у човен та заправив невеличкий мотор, котрий завівся з першої спроби. Лі відійшов від берега, і вони — шаман на носі та аеронавт біля стерна — полетіли вниз по річці, пронеслися під деревами та так швидко вийшли до Єнісею, що Лі навіть стало боязко за Гестера, котрий, зіщулившись, сидів під бортом. Деймон був досвідченим мандрівником — чому ж він так нервувався?

Допливши до порту в гирлі ріки, вони побачили, що кожен готель, усі мебльовані кімнати, все без винятку вільне житло зайняте солдатами. Навіть не просто солдатами — це були загони Імперської гвардії Московії, найкваліфікованішої та найкраще екіпірованої армії у світі, до того ж кожен її солдат дав присягу завше підтримувати владу Магістрату.

Лі намірявся перед відльотом відпочити — Груман, здається, дуже потребував цього відпочинку, але можливості відшукати вільну кімнату не було.

— Що відбувається? — спитав він у човняра, повертаючи орендований човен.

— Нам це невідомо. Учора сюди прибув полк і реквізував для потреб армії всі квартири, всю їжу та всі кораблі в місті. Якби ви не взяли цей човен, вони забрали б і його.

— А ви знаєте, куди вони прямують?

— На північ, — відповів човняр. — Судячи з усього, невдовзі спалахне нечувана досі війна.

— На північ — це до нового світу?

— Саме так. Далі прибудуть нові загони — це лише авангард. За тиждень у місті не буде зайвого буханця хліба чи галона пального. Вам поталанило, що ви взяли цей човен — ціна на них уже зросла вдвічі…

Сенсу шукати місце для відпочинку не було — навіть якби вони спромоглися його знайти. Стривожений долею своєї повітряної кулі, Лі відразу побіг до складу, в якому він її залишив. Груман тяжко крокував слідом — він почувався кепсько, але все одно не відставав.

Власник складу був зайнятий видачею сержантові гвардії якихось запасних деталей від моторів. Він кинув на них зацікавлений погляд із-за своєї конторки.

— На жаль, кулю реквізували ще вчора, — сказав він. — г У мене не було вибору — ви розумієте, що я маю на увазі?

Гестер клацнув вухами, і Лі зрозумів, на що натякає деймон.

— Ви вже доставили кулю? — спитав він.

— Її збиралися забрати сьогодні.

— Що ж, я забираю її просто зараз — владою, вищою від повноважень Імперської гвардії.

З цими словами Лі показав власнику перстень, котрий він зняв з пальця мертвого скролінга на Новій Земблі. Сержант, що також сидів за конторкою, припинив своє заняття та віддав честь символу Церкви, але попри всю свою дисциплінованість не зміг приховати проблиску здивування, що промайнув у нього в очах.

— Отже, зараз же пришліть декілька людей, аби вони надули кулю, — сказав Лі. — «Зараз» означає негайно. Крім того, мені потрібні продукти харчування, вода та баласт.

Власник складу подивився на сержанта, котрий лише знизав плечима, та побіг займатися повітряною кулею. Лі та Груман тим часом пішли на причал, де стояли баки з пальним — слід було проконтролювати заправлення, а також поговорити наодинці.