Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. - Страница 100

Правда, освіта веде — і не без успіху — до знеособлення мови. "Дощ" представляється вже не явищем особистого досвіду, а "краплями води, що падають з хмар на землю", і "вода" — вже не тим, що може нас намочити, а Н 2О. Що ж до водню й кисню, то вони одержали вербальні визначення, які мають бути вивчені напам'ять, причому не має значення, розумієте ви їх чи ні. Отже, в процесі вашої освіти світ слів все більше і більше відділяється від світу відчуттів; ви опановуєте мистецтвом правильного використовування слів, як ви могли б оволодіти мистецтвом гри на скрипці; врешті-решт ви стаєте таким віртуозом в маніпулюванні словами, що вам навряд чи потрібно пам'ятати, що слова мають значення. Тепер ви стаєте цілком суспільною людиною, і навіть найпотаємніші ваші думки виявляються цілком відповідними для енциклопедії. Зате ви вже не можете більше сподіватися стати поетом, і якщо ви спробуєте виконувати роль закоханого, ви знайдете, що ваша знеособлена мова не дуже придатна для виразу почуттів, що переживаються вами. Ви пожертвували виразом ради повідомлення, і те, що ви можете повідомити, виявляється абстрактним і сухим.

Вельми важливим фактом виявляється те, що чим більше ми підходимо до закінченої абстрактності логіки, тим меншою стає неминуча різниця в значеннях, які різні люди пов'язують із словом. Я не бачу підстави, чому взагалі повинна бути якась відмінність між двома освіченими людьми в розумінні значення ідеї, що повідомляється їм словом "3481". Слова "або" і "ні" мають кожне абсолютно одне і те ж значення для двох різних логіків. Чиста математика у всіх її частинах працює поняттями, що мають цілком суспільний і безособовий характер. Причиною цього є те, що математичні поняття нічого не одержують від відчуттів, а джерелом всього особистого є саме відчуття. Тіло є апарат, що відчуває та реєструє, що постійно передає роздратування із зовнішнього світу; роздратування одного тіла ніколи не бувають абсолютно однаковими з роздратуваннями іншого, хоча практичні й соціальні потреби навчили нас не звертати уваги на відмінності між сприйняттями двох осіб, що стоять поряд. В побудові фізики ми підкреслювали просторово-часовий аспект наших сприйнятів, тобто аспект, найабстрактніший і споріднений логіці та математиці. Це ми зробили, прагнучи до популярності, заради того, щоб повідомити доступне для повідомлення, і для того, щоб покрити інше темним покривом забуття.

Проте простір і час, наскільки люди знають їх, насправді зовсім не так безособові, як наука зображає їх. Теологи зображають Бога тим, що дивиться на простір і час ззовні, без пристрасті і з повним усвідомленням цілого; наука намагається наслідувати цю безсторонність з деяким видимим успіхом, але успіх цей до певної міри ілюзорний. Людські істоти відрізняються від Бога теологів тим, що їх простір і час мають свої тут і тепер. Те, що знаходиться тут і тепер, — живо, а то, що далеке від нас, ховається в тумані, що поступово все більше згущується. Все наше пізнання розповсюджується з просторово-часового центру, який є крихітним відрізком, що ми займаємо в кожний даний момент. "Тут" — дуже невизначений термін, — в астрономічній космології Чумацький Шлях може розглядатися як "тут"; при вивченні Чумацького Шляху "тут" є сонячною системою; при вивченні сонячної системи "тут" — це земля; в географії це місто або район, в якому ми живемо; у фізіологічному вивченні відчуття — це мозок в його протилежності всій решті тіла. Ширші "тут" завжди містять в собі менш широкі "тут" як свої частини; всяке "тут" містить в собі мозок того, хто говорить, або, принаймні, частину його. Подібні ж міркування застосовні й до "тепер".

Наука претендує на усунення "тут" і "тепер". Коли на поверхні землі відбувається будь-яка подія або явище, ми визначаємо його положення в просторово-часовому різноманітті, приписуючи йому широту, довготу і дату. Ми розробили техніку, що дозволяє всім кваліфікованим спостерігачам з точними інструментами дійти одного і того ж визначення широти, довготи і дати. Внаслідок цього в цих визначеннях немає більше нічого особистого, оскільки ми задовольняємося числовими свідченнями, значення яких не дуже детально досліджено. Довільно вирішивши, що довгота Грінвіча і широта екватора рівні нулю, відповідно розраховують інші широти й довготи. Але що таке "Грінвіч"? Цей термін навряд чи є відповідним неупередженому погляду на всесвіт, і його визначення не є математичним. Щоб краще визначити "Грінвіч", треба привести людину до нього і сказати: "Ось Грінвіч". Якщо хто-небудь вже визначив широту і довготу місця, де ви знаходитеся, то "Грінвіч" може бути визначений широтою і довготою по відношенню до цього місця; він знаходиться, наприклад, на стільки-то градусів на схід і на стільки-то градусів на північ від Нью-Йорка. Але це не позбавляє від „тут”, яким тепер замість Гринвіча є Нью-Йорк.

Більше того, абсурдно визначати як Грінвіч, так і Нью-Йорк по їх широті й довготі. Грінвіч є реальне місце, населене реальними людьми і забудоване будинками, які існували ще до того, як він став пунктом відліку довгот. Ви можете, звичайно, описати Грінвіч, але завжди може знайтися інше місто з тими ж ознаками. Якщо ви хочете бути упевненим, що ваш опис не буде віднесено ні до якого іншого місця, ви повинні згадати його відношення до якого-небудь іншого місця — наприклад, сказати, що він знаходиться в стількох-то милях вниз по Темзі від Лондонського моста. Але тоді ви повинні буде визначити "Лондонський міст". Раніше або пізніше ви все-таки встанете перед необхідністю визначити якесь місце як те, що знаходиться "тут", і це буде егоцентричним визначенням, оскільки місце, про яке йтиме мова, не буде "тут" для всіх. Можливо, й існує спосіб уникнути цього; пізніше ми повернемося до цього питання. Але не існує, проте, явного і легкого способу, і поки цей спосіб не знайдений, всі визначення широти і довготи страждають суб'єктивністю цього "тут". Це значить, що хоча різні люди приписують одному й тому місцю одну й ту саму широту і довготу, вони все ж таки в останньому рахунку приписують не одне і те ж значення цифрам, до яких вони приходять.

Звичний світ, в якому, як ми упевнені, ми живемо, є конструкція частково наукова, частково ж донаукова. Ми сприймаємо столи як круглі або прямокутні всупереч тому факту, що художник, щоб відтворити їх вигляд, повинен малювати еліпси або не прямокутні чотирикутники. Ми бачимо людину такою, що має приблизно одні й ті самі розміри, чи знаходиться вона від нас в двох футах або в дванадцяти. Поки нашу увагу не привернуто до фактів, ми абсолютно не усвідомлюємо ті поправки, які досвід примушує нас робити при інтерпретації фізичних явищ. Є величезна дистанція від дитини, яка малює людину в профіль з двома очима, до фізика, який говорить про електрони і протони, але протягом усієї цієї дистанції існує прагнення до одної й тої самої мети: усунути суб'єктивність відчуття і замінити його знанням, яке було б одним і тим для всіх сприймаючих.

... При обговоренні підстав для віри в будь-яке емпіричне твердження ми не можемо уникнути сприйняття зі всією його особистою обмеженістю. Наскільки інформація, яку ми одержуємо з цього дефектного джерела, може бути очищена фільтром наукового методу і блискуче вийти з цього фільтру богоподібною в своїй безсторонності й об'єктивності - є важким питанням, з яким нам доведеться багато мати роботи. Проте одне ясне із самого початку: тільки в тій мірі, в якій початкові дані заслуговують на довіру, може існувати якась підстава для прийняття обширної космічної будівля висновку, яка ґрунтується на них.

Я зовсім не припускаю, що початкові дані сприйняття мають бути визнані безперечними; цього я зовсім не думаю. Є добре відомі методи підтвердження або ослаблення сили індивідуального свідоцтва; певні методи використовуються в судах, інші – дещо відмінні – використовуються в науці. Але всі вони виходять з того принципу, що деяке значення має бути приписано всякому свідоцтву, оскільки тільки завдяки цьому принципу вважається, що відоме число свідоцтв, що узгоджується одне з одним, дають високий ступінь ймовірності. Індивідуальні сприйняття є основою всього нашого пізнання, і не існує ніякого методу, за допомогою якого ми можемо починати з даних, які є загальними для багатьох спостерігачів.