Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. - Страница 90

П.39. Свідомість та природна дійсність. “Наївна” людина з її осягненням.

Усі ці набуті нами сутнісні характеристики переживання і свідомості – необхідні попередні кроки до досягнення мети, яка постійно нас скеровує, а саме до осягнення сутності тієї “чистої свідомості”, якою визначається феноменологічне поле… Адже ми не полишали поле природної установки. Індивідуальна свідомість двояким чином переплітається з природним світом – це свідомість якої-небудь людиниабо твариниі це… усвідомлення цього світу. Проте що може тоді означати, унаслідок такого переплетення з реальним світом, те, що у свідомості – власна сутність, вона утворює з іншою свідомістю замкнений у собі, визначений виключно цими власними сутностями взаємозв’язок, взаємозв’язок потоку свідомості? Питання – оскільки свідомість ми можемо тлумачити у якому завгодно широкому сенсі, який у решті решт перекривається поняттям переживання смислу – торкається власної сутності потоку переживань і всіх його компонентів. Якою мірою спочатку матеріальний світмає бути принципово чимось принципово однорідним, який виключено із власної сутності самих переживань?І якщо це так, то матеріальний світ є – відносно будь-якої свідомості і її власної сутності – “чужий”, “інобуття”,то як може сплітатисяз ним свідомість – з ним, отже зі всім чужим свідомості світом? Адже не важко переконатися, що матеріальний світ – не який-небудь випадковий шматок природного світу, а його фундаментальна структура, з якою сутніснопов’язане будь-яке реальне буття. Чого йому не вистачає, так це душі – людей чи тварин, нове, що несуть із собою ці останні, - це насамперед їхні “переживання”, які пов’язують їх, по мірі свідомості з оточуючим їх світом… Для того, щоб досягти тут ясності, звернемося до того крайнього джерела, яким живиться генеральна теза світу, яку я здійснюю у своїй природній установці, - саме вона уможливлює те, що я, по мірі свідомості, набуваю, як існуючого переді мною, сущого тут світу речей, приписую собі у цьому світі тіло і можу вписувати себе у цей світ. Вочевидь, це крайнє джерело – чуттєвий досвід.Проте для досягнення наших цілей достатньо розглянути чуттєве сприйняття, -серед усіх актів, які складають досвід, воно найкращим чином відіграє роль одвічного досвіду…Будь-якій сприймаючій свідомості притаманна та особливість, що вона є усвідомленням живої тілесної співприсутності індивідуального об’єкту, який в чисто логічному сенсі є індивідом або логіко-категоріальною модифікацією такого. У нашому випадку – випадку чуттєвого сприйняття, точніше, сприйняття речі, логічний індивід – це річ; і буде достатнім, якщо ми будемо оперувати сприйняттям речі як з прикладом усіх інших сприйнять (сприйняттям властивостей, процесів тощо).

Звичайне бадьоре життя нашого Я – це постійне актуальне чи неактуальне сприйняття. Постійно і світ речей, і в ньому наше тіло суть існуючі, по мірі (їх) сприйняття. Як же виокремити і як може бути виокремлена звідси сама свідомість –сама свідомість як конкретне буття у собі,як – усвідомлене ним, те, що сприймається як те, що “напроти”свідомості, як “у собі і для себе”?

… Я постійно споглядаю ось цей стіл. Я ходжу навколо нього, увесь час змінюючи своє місцезнаходження у просторі, – при цьому мені безперервно притаманне усвідомлення живої речовинної присутності тут ось цього одного і того самого стола, причому того ж самого, який залишається в самому собі незмінним. Однак сприйняття стола – постійно змінюється, воно є безперервність мінливих сприймань. Закрий очі. Усі інші мої почуття ніяк не пов’язані зі столом. Тепер я його зовсім не сприймаю. Відкрию очі – і маю знову сприйняття стола. Те саме сприйняття? Будемо точними. Повторюючись, сприйняття ніколи, ні за жодних обставин не залишається, як індивідуальне, одним і тим самим. Лише стіл – той самий; як тотожний, він усвідомлюється синтетичною свідомістю, яка поєднує нове сприйняття з пригадуванням… Само сприйняття, будучи тим, чим воно є, перебуває у постійному потоці свідомості є постійним потоком: безперервно “за раз” сприйняття відходить до свідомості, яка поєднується з ним ось тільки що минулого і разом із тим вже спалахує нове “тепер” і т.д. Як і сама сприйнята річ взагалі, як і все та будь-що, що йому належить – частини, сторони, моменти, – згідно усюди однаковим засадам сприйняття необхідно є трансцендентними – не має значення, називаються вони первинними чи вторинними, якостями. Колір побаченої речі – це принципово не реальний момент усвідомлення кольору, – він являється. Однак, допоки він являється, явище, яке підтверджує досвід, може і повинне безперервно змінюватися. Один і той самийколір являється у безперервному розмаїтті кольорових нюансів… Один і той самий образ (як один і той самий тілесно даний) безперервно являється усе “новим і новим чином”, у нових проекціях свого образу…У той час річ – це інтенціональна єдність: те, що усвідомлюється як тотожно-єдине у безперервно упорядкованому протіканні багатоманітних сприйнять, що переходять один в одне, – і цим останнім, багатоманітним сприйняттям постійно притаманний свій певний дескриптивний склад, який по мірі сутності, наданий такій єдності. Так, наприклад, до кожної фази сприйняття необхідно належить конкретне наповнення кольоровими нюансами, проекціями образу і т.п. Останні відносять до “даних відчуття”, до даних особливого регіону з певними родами, у межах – кожного такого роду дані сходяться у конкретні єдності (синтези) переживання… поряд із тим, такі дані… одухотворюються у кожній конкретні єдності сприйняття через “осягнення”, отже, будучи одухотвореними, виконують “ репрезентуючу функцію”,або разом із нею складають те що ми називаємо “явищем”кольору, образу і т.п. Все це, сплітаючись ще з іншими характеристиками, вичерпує реальний склад сприйняття – сприйняття яке є усвідомленням однієї і тієї ж речі … Необхідно увесь час чітко бачити, що ті дані відчуття, які виконують функцію нюансування кольору, нюансування фактури, проектування образу і т.д. – функцію “репрезентування”, самим принциповим чином відрізняються від кольору як такого, фактури як такої, образу як такого, інакшу кажучи – від будь-яких різновидів моментів речі. Нюанс – хоча йому терміново знаходиться ім’я – має відношення до принципово іншого роду, аніж нюансоване. Нюанс – це переживання.Переживання є можливим лише як переймання чимось, а не як дещо просторове. А нюансоване принципово можливе лише як просторове (воно у своїй сутності і є просторове), однак воно не можливо як переживання…

п. 42. Буття як свідомість та буття як реальність. Принципова відмінність способів споглядання.

Підсумком проведених нами міркувань стала трансцендентність речі у відношенні до її сприйняття, а надалі у відношенні до будь-якого її усвідомлення як такого – не просто у тому розумінні, що річ не можлива як реальна складова свідомості, однак це положення речей у цілому споглядається ейдетично: в абсолютно безумовній всезагальності, або ж необхідності річ не може бути дана реально-іманентно у жодному сприйнятті, у жодній свідомості як такій. Таким чином, постає фундаментальна істотна відмінність між буттям як переживанням та буттям як річчю.Принципово до регіональної сутності “переживання” (особливо до регіональної специфікації cogitatio) належить те, що воно сприймається в іманентному сприйнятті, до сутності просторово-речового (буття), що воно не сприймається подібним чином… До речі як такої, до всякої реальності у справжньому сенсі… у сутності цілком “принципово” належить нездатність бути іманентно-сприйнятою, а тим самим бути взагалі отриманою у взаємозв’язку переживань. Отже річ сама по собі називається трансцендентною. Саме у цьому полягає принципова відмінність способів буття, яка взагалі існує у світі – відмінність між свідомістю та буттям.

До такої протилежності між іманентним та трансцендентним належить, надалі… принципова відмінність різновидів даності.Сприйняття іманентне та трансцендентне відрізняються взагалі не тим, що інтенціональний предмет перебуває тут як жива тілесна самість, в одному випадку реально іманентний сприйняттю, в іншому ж ні, – вони відрізняються, скоріше, способами даності…Річ ми сприймаємо завдяки тому, що вона “нюансується” – “проектується” згідно усім своїм визначенням, які лише “дійсно”, по-справжньому “потрапляють” у сприйняття. Переживання ж не нюансується.Те, що “наше” сприйняття речей не здатне досягати самих речей інакше, аніж через проекції-нюанси таких, – це не випадкова забаганка речей і невипадкова обставина “нашої людської конституції”. Навпаки, очевидно – у цьому полягає сама сутність просторово-речевого (буття), причому навіть у самому широкому сенсі, який охоплює усі “речі споглядання”, - що так влаштоване буття принципово може бути даним у сприйнятті лише завдяки нюансуванню; так само в самій сутності cogitationes, переживань як таких, має відношення те, що вони взагалі виключають подібне. Для сущого в регіоні цих останніх, інакше кажучи, взагалі не мають сенсу ні “явище”, ні “репрезентація” за допомогою нюансів-проекцій. Де відсутнє просторове буття, там не має сенсу говорити про бачення з різних точок зору, зі зміною орієнтації, з різних точок зору, які б тут надавалися б у різних перспективах, згідно з різним проекціям та нюансам… Існуюча у просторі річ, яку ми споглядаємо, – це, за умови усієї її трансцендентності, сприйнята, дана у всій своїй живій тілесності.У жодному разі замість такої нам не дається певний образ або знак. Ні, не потрібно замість сприйняття підсовувати якусь свідомість знаків чи образів… У сприйнятті таке ще специфічно характеризується як “жива тілесність” – на противагу модифікованому характеру того, що лише “мріється”, того, що лише “наглядно уявляється” у пригадуванні чи вільній фантазії…