Роман про Батьківщину - Матіяш Дзвінка - Страница 13

кольори, щоби розвеселитися. Потім я ще думала про те, чому мені так нестримно хочеться

себе розвеселювати і чому не залишатися сумною. Клубки мого синього смутку також гарні.

І нігті я також можу малювати тільки в синє. Телефонує моя приятелька й каже: «Ти мені

снилась у такому синьому кольорі, ти була дуже весела, і сукня на тобі була синя, такий

глибокий синій, аж чорний, і так тобі пасував той колір, я від тебе очей не могла у тому сні

відірвати, і дивувалась, що ти така весела, я тебе такою веселою давно не бачила, ти так

дзвінко сміялась, що би це значило?»

Бог відчиняє мені двері, навіть коли я ще не встигну постукати. Він заводить мене до

кімнати, у якій, мабуть, приймає відвідувачів, зрештою, я не знаю, як воно насправді, бо коли

я сюди приходжу, до нас із Богом ніхто не заходить, не дзвонять його небесні телефони,

мабуть, він так розпоряджається і вділяє мені так багато свого божественного часу. Бог

щедрий. Іще він всюдисущий, але я не знаю, як це йому вдається — і розмовляти зі мною, і

бути ще десь. Тому я намагаюся про це не думати. Бог сідає за письмовий стіл із

неймовірною кількістю шухлядок. На столі лежать стоси паперів — мабуть, це те, що не

повміщалось у шухлядки. У цій кімнаті глиняна долівка, мені думається, що це та глина, з

якої Бог ліпить людей, але я не наважуюсь у нього про це запитати. А він сам нічого не каже.

Тому я ходжу дуже обережно, раптом я товчусь по чиємусь майбутньому обличчі? Я сідаю

на стілець і запитую: а що ти робив, Боже, перш ніж я прийшла? Бог каже: я читав вірш дуже

гарного поета Марка Шаґала, тобто перечитував, бо я його давно знаю, але ж ти знаєш, як

часом хочеться перечитати вірші — ті, які давно знаєш і особливо любиш. Я здивовано кажу:

Боже, але ж Шаґал не був поетом, він був художником. Бог також дивується і говорить: ну,

хіба ж ти не знаєш, що це одне й те саме? Він малював для мене картини, які мені

подобалося читати, це була для мене найцікавіша поезія, а одного разу він написав мені

вірша, у якому попросив мене будити його тоді, коли закінчуватиметься ніч й приходитиме

світанок, а ще обіцяв, що малюватиме для мене картини на землі й на небі, і виконав свою

обіцянку, і я також завжди виконував його прохання і щоранку його будив

я запитую Боже а він тепер також малює для тебе картини

так звичайно каже Бог тільки я поки що не зможу тобі їх показати та й це картини не для

мене це для людей картини

а що тут всі роблять те що вони робили раніше питаю я так сміється Бог всі роблять те що їм

подобалося робити і в них це виходить ще краще хоча тут навчаються робити те чого не

вміли робити раніше але чого дуже хотіли тут всі всього навчаються того чого не встигли

навчитись а те що вміли робити вдається їм досконало

досконало це як запитую я

досконало коли форма це те саме що зміст

я не знаю як це

потім дізнаєшся

а що робить мама питаю я вона вирощує квіти багато ходить гуляти часом співає в неї тепер

дуже довге густе волосся виросло як чорний шовк і ліпить глиняні горнятка й розмальовує їх

у неї є піч де вона їх випалює знаєш Боже я дуже за нею скучаю часом мені хочеться

поговорити з нею більше ніж з Тобою Ти Боже все дивно придумав Ти позбавляєш нас тих

кого ми любимо так невчасно

Бог журливо посміхається і каже ти знаєш я також дуже скучав за своїм сином тоді у саду

він плакав але я не міг йому допомогти часом треба щоб хтось ішов залишаючи тих хто його

любить але обіцяю тобі що ви садитимете квіти разом може я вам допомагатиму коли в мене

буде час

Ти знаєш Боже у мене руки такі як у неї знаю відповідає Бог тільки у неї не ламаються нігті

чому у тебе постійно поламані нігті не знаю кажу я мабуть це авітаміноз тобі треба їсти

багато яблук моркви й білого сиру тобі не вистачає кальцію знаю Боже кажу я мені завжди

не вистачає кальцію

а що зі світловолосим чоловіком який малює для Тебе пісні метеликів і соняшники?

він щасливий каже Бог бо соняшники які він садив у себе вдома тут проростають а пісні які

він співав мої улюблені я покликав його щоб зберегти його голос він поливає соняшники і

співає

я хотіла би співати разом із ним щоб він навчив мене тих пісень які Ти любиш

Ти обдарував його дивовижним голосом Господи це найкращий інструмент який Ти йому

дав

ви співатимете в моїх садах коли я прийду по тебе але ти співай уже тепер він

підспівуватиме тобі тільки тихо може ти його навіть не чутимеш ви так моло чуєте коли

ходите по землі все вам заважає усе вас відволікає

я дуже уважно слухатиму дуже багато слухатиму

Бог сміється і гладить мене по голові руки у нього м'які й тверді водночас теплі й холодні

вони пахнуть сушеним зіллям і морською водою і лавандою і ще чимось тільки я не знаю

цього запаху мабуть це запах неба

знаєш Боже мене дуже засмучує що в мене постійно випадає волосся це навіть нечесно що

воно випадає мені хотілося би щоб його було багато щоб воно було густе й довге і ніякі ліки

мені не допомагають а ти не сердься каже Бог не сердься і живи просто як живуть мої квіти я

їх доглядаю у них завжди є все що їм потрібно у тебе так само має бути тільки ти просто

кажи мені іноді про те що тобі насправді потрібно тільки кажи спокійно

у неї обгризені нігті аж до м'яса це тому що вона багато нервує і дратується у неї дуже

болять пальці тільки вона не може знайти пояснити чому в неї дуже тремтять руки вона

навіть не може втримати слухавку щоб зателефонувати куди треба

Господи я би хотіла писати книжки для Тебе можливо Ти їх читатимеш вранці удень

надвечір коли Тобі сподобається

і можливо цього буде достатньо я би дуже хотіла знати чи цього буде достатньо щоб більше

мені нічого не доводилося робити

бо можна людей рятувати книжками хоча такі книжки дуже рідко пишуться але це дуже

щедрий дар мені дивно що я навіть наважуюся про це думати але просто знаєш Господи

люди повинні рятувати одні одних можна це робити тим що ми говоримо тим що ми пишемо

навіть тим що ми думаємо хоча тільки від Тебе залежить чи щось із цього вийде

Наступного разу, коли підходжу до дверей, вони вже прочинені. Бог гукає до мене: заходь. Я

тихо переступаю поріг і бачу, що він пише, схилившися над столом. Мені стає цікаво, який у

Бога почерк, але не хочеться заглядати йому через плече, я тільки думаю, що, мабуть, літери

у нього не кучеряві й не дуже великі. Я запитую: Боже, ти дозволиш приводити із собою

собак у Твої сади і котів також? Тих, що бездомні, бо бездомним завжди найгірше. Бог киває

головою, відкладає ручку, повертається до мене і посміхається. Мені здається, що йому

шкода бездомних тварин, тільки він не може всіх їх прихистити, цю справу він доручає нам.

Я згадую одного професора мого університету в його однокімнатній квартирі жило багато

собак може семеро а може дев'ятеро вони жили в кухні у кімнаті у передпокої тому що їм

більше не було де жити вони жили у професора що займався філософією любові хоча любов

це не філософія любов це просто любов

коли надворі холодно не хочеться прокидатися виповзати з-під теплої ковдри хочеться

заснути надовго як засинають на зиму ведмеді смоктати папу і нічим не турбуватися просто

дивитися кольорові сни як кінофільми на кінофестивалі один за одним довго здається що їм

не буде кінця і чекати на весну

але вставати все одно треба холодно на руках і ногах гусяча шкіра тіло хоче щоб йому було

тепло воно скручується стискається воно хоче зменшитись я пробираюся навпомацки до

стільця на якому висить мій одяг я навіть боюся розплющити очі бо здається щойно

розплющу і в них натече холоду я одягаюся із заплющеними очима навпомацки пробираюсь