Роман про Батьківщину - Матіяш Дзвінка - Страница 35

все мій кіт зі мною ходить теж трави нюхає і гризе листя тільки ми з котом різних трав

шукаємо бо є трава що може людину врятувати а є трава що може людину загубити то тих я

не чіпаю галочка як підросла то теж любила зі мною ходити братик-і-сест-ричка їй

подобались ті що цвітуть синім білим і жовтим і все вона питала чого вони так звуться бо

були собі братик і сестричка і як мами в них не стало батько привів мачуху додому а мачуха

їх незлюбила і з дому прогнала то пішли вони в ліс журячись і зацвіли там квітками щоб не

розлучатися як це не розлучатися питає галочка так щоб завжди удвох бути то ми з тобою

мамо теж не розлучимось бо ми все удвох ходимо

увечері виходжу на ґанок сяду і все мені передумається що у житті було день за днем

миготить перед очима і солодкого було і гіркого горя правда більше випало може так і треба

хоча може то ще й не більше того горя як у інших бо кожному своє горе перстеник твій і досі

у мене на пальці бачиш пальці у мене не змінились тонесенький бо був найдешевший

пам'ятаєш як ми гроші на нього шукали по всіх кишенях бо не вистачало та він мені

найдорожчий був тоді і дотепер дорогий хоч думаю собі що і персня мені не треба було і

нічого не треба щоб тебе пам'ятати бо я все пам'ятаю нічого не забула а туди до тебе то я вже

ні персня не братиму нічого не візьму там уже не знадобиться бо ми вже тоді розлучатись не

будемо

черевики всі стежки пам'ятають якими ходили вони пил із усіх доріг збирають навіть як його

пообтрушувати то він усе одно залишається у тріщинках на підошвах і вже людина не згадає

кудою вона ходила а черевики все пам'ятають все у собі збирають як чужі черевики взути то

це так ніби трохи чужим життям пожити тим що вже було я часом взуваю татові черевики як

він ляже подрімати і ходжу навколо хати далеко не заходжу бо незручно бо ж вони великі і з

ніг злітають і вже як довго походжу то починаю ніби його думками думати і кроки інші

робляться важчі вже якісь не мої тоді я лякаюсь і біжу до хати черевики у сінях залишу і тоді

мені легше робиться бо не можна чиїмось життям жити тільки своїм можна яблук мені дуже

часто хочеться я без яблук не могла би жити щороку яблук чекала тільки до яблучного Спаса

яблук їсти не можна треба уже після свячені навіть якщо й до церкви піти нема як то нічого

бо на Спаса Бог усі яблука на всіх яблунях посвятить ота роса що на яблуках на Спаса то

небесна вода то я щороку Спаса чекала щоб уже яблук наїстися дочка у мене теж яблучна

була тільки так швидко покотилось від мене моє яблучко червонобоке Бог свої яблука

забирає до себе коли хоче ми всі Божі яблука які котяться по всіх усюдах як виходить то

швидко то повільно то далеко то близько одні яблучка губляться інші розбиваються як із

самої верхівки падають то тих яблук мені завжди найбільше шкода було що вони побиті такі

і їм боляче ті яблука мені завжди найбільше смакували а ті що підгнилі то тих також було

жаль бо вони ніби гірші нікому до них діла немає то я і тих не викидала пообрізаю те що

надгниле потру то вже й мені начинка у пиріжки чи пирога яблучного спечу крихти як із

пирога лишаються то я їх не викидаю а пташкам висипаю за покійні душі ті яких уже ніхто

не пам'ятає а їм пам'ять потрібна то коли пташки крихти видзьобують душі тоді радіють

червонобокими яблуками я милуюся пообтираю покладу на підвіконня то вони у мене до

самих морозів на вікні лежать як сонця вже надворі похмуро сонце рідко коли вигляне а у

мене на вікні червоне сонце око тішить дивлюсь я на ті яблука думаю що наприкінці Бог усі

свої яблука в кошики позбирає і ті найкращі червонобокі і ті що побились як на землю

падали і ті підгнилі червою поточені всім місце знайдеться і ніяке яблучко не загубиться

яблука квашені найліпші вдаються із антонівок вони пізно стигнуть і солодшають тільки як

пожовтіють а то вони все кислі у нас квашені яблука цілу зиму стоять у сінях у дубовій діжці

бо в сінях наших холодно запускаю руку в діжку виймаю яблуко солома до нього

поналипала я її теж обсмокчу бо вона вся в тому соку який яблуко випускає і рука в мене теж

у солоді по лікоть іще довго яблуками пахне а сушені можуть бути які завгодно і з дичок

вони добрі я люблю собі насушити яблук на зиму а потім узвар варити беру торбу і йду до

своєї яблуні яблук я не зриваю беру тільки ті що на землі лежать а ті що на гілках висять тим

треба ще на дереві побути я їх не чіпаю а як назбираю повну торбу тоді сідаю з яблунькою

поговорити все їй порозказую я все їй жалілась як мачуха мені вже дуже допече яблунька

мене втішала казала що моя доля мене не обмине і що все добре буде щоб я не журилась я

біля неї плакала коли дізналась що Іван більше не повернеться казала що руки у мене за ним

болять і серце і що треба було мені його руками міцніше тримати тільки ж не вийшло у мене

його втримати то яблунька разом зі мною тоді плакала а коли галочка від мене полетіла то я

як поховала її прийшла до яблуньки півночі проплакала так і заснула а як прокинулась то вся

була в яблуневому жовтому листі яблунька моя за півночі пожовтіла і обсипалась питаю її

що таке сталося а вона каже я тебе хотіла вкрити щоб ти не замерзла бо земля вже холодна

так вона мій біль узяла собі що в неї все листя вижовкло то мені тоді було так добре що я не

сама бо яблунька є в мене є кому свої жалі вилляти яблунька мені все казки розповідала про

золоті яблука і про коня золотогривого і про шовкову траву і про дівчину яку мачуха хотіла

зі світу звести і яблуко їй отруєне дала і про білу троянду яку дочка просила батька їй

привезти з ярмарку і про дівчину яка залізні черевики стоптала і залізну палицю стерла поки

свого нареченого відшукала і про дідову дочку й бабину дочку і про чарівний черевичок я

слухаю а сльози у мене з очей котяться я їх і не витираю щоб казки не перебивати це ж і про

мене можна казку розказати яблуньку обійму міцно думаю що може якби я була яблунькою

мені би легше жилося не так би боліло тільки люди не так живуть як дерева ти все мене

сльозами поливаєш яблука будуть солоні родити яблуня каже я всіх казок що знаю від яблуні

навчилась і все плакала як слухала а яблука солоні ніколи так і не вродили

грудень 2003-2006