Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Егоїст - Гримич Марина - Страница 24
— За що я люблю право, то це за те, що воно вміє існувати поза волею правників і навіть усупереч їй...
Ромко дивився на друзів-правників, наморщивши чоло, неначе не розуміючи, про що йдеться.
— Я бачу, що ви не врубилися, — пробував достукатися до їхньої свідомості він. — Мене не цікавить, що було колись. Мене цікавить, що є зараз. Я питаю: чому ви не можете навести порядок у державі?
— Наскільки я пам'ятаю, ти сам мені доводив, що суспільство сильніше за владу, — засміявся у відповідь Борис. — Суспільство саме творить собі закони і живе за ними.
— Я ж про людей говорив, а не про владу, яка першою порушує закони! Нехай такі темні, як я, порушують закон... А влада не повинна цього робити!
— Що за слово абстрактне — «влада». Влада — це ті самі люди, такі самі члени нашого суспільства, з такими самими вадами і слабинками, як і решта людей. Ми такі самі люди, як і ви. Ми також хочемо їсти і пити. І ми живемо з вами за тими самими законами, що виробило суспільство, — тобто ви,—сміявся Борис. Йому ця словесна гра дуже імпонувала.
— Так можна докотитися до бозна-чого! Навіть до виправдання убивства журналістів... Ромко, на відміну від Бориса, сприймав словесний бій аж надто серйозно. —А чому ж ні? У суспільстві й досі існує старозаповітний закон, тобто звичай: «око за око, зуб за зуб!» Журналіст морально вбиває владу, а знищує його фізично.
Ромко не витримав. Він підскочив до Бориса і вчепився йому в горло своїми волохатими руками. Здається, його товсті пальці таки по-справжньому притисли сонну артерію Бориса, бо той аж посинів. Георгій кинувся розчіпляти їх.
— Ідіот! — прохрипів Борис. — Ти що, не розумієш? Я — цинік. Я люблю чорний гумор!
— Пішов ти! — вилаявся Ромко.
Ромко нервував. А нервуючи, він завжди відкривав холодильник і невидячим оком розглядав його вміст. Ось і зараз він вдивлявся в заморожені мішечки морозильника, намагаючись вичислити, що там є.
— Це риба? — спитав він у Георгія.
— Напевно... Так, це судак.
Ромко, не питаючи дозволу (це також була його манера поведінки у Георгія вдома), витягнув рибу і кинув розморожуватися в холодну воду. Тим часом Георгій, щоб розрядити атмосферу, наливав кожному аперитив.
Після другої чарки Ромко і Борис розчервонілися і подобрішали.
— Чому ви не можете хоч щось змінити? Все ж у ваших руках! — «діставав» Ромко друзів-депутатів.
— Реалії сильніші за нас, — знизував плечима Борис. — Держава не може справитися з цим. У нас на генетичному рівні закладений анархізм... — філософствував Борис.
— Анархізм? — перепитав Георгій. Знову, вже вкотре за останні кілька днів він стикається з цим неприємним для нього словом .
— Так, анархізм! — звернув на нього червоні очі Борис. — Ти такий здивований, неначе сам, особисто, мене колись у цьому не переконував.
— Я? — кліпнув очима Георгій.
—А хто казав: вивчаючи українські історичні документи, складається враження, що українці в усі віки створювали державу лише з однією метою: щоб одразу ж її й знищити. Хіба ні?
— Це я таке казав? — щиро дивувався Георгій.
— Ну не я ж!
— Щось я такого не пригадую!
— Це було ще в студентські роки... Під час наших довгих нічних дискусій про можливість розвалу Радянського Союзу і створення незалежної української держави... Що, забув? Георгій щось пригадував... Борис продовжував:
— Ти ще сказав сакраментальну фразу: Україна стане незалежною, однак дуже скоро українці її зруйнують, і, до того ж, своїми ж руками. Як це завжди й було.
Георгій завмер. Борис потирав мокре чоло. Ромко перелякано оглядав своїх співрозмовників:
— Хлопці, здається, вам не можна працювати у Верховній Раді...
— Чому? — наморщив лоба Борис. — Верховна Рада — це дзеркало народу. Який народ — така й вона. Кожен з нас відображає настрої певної частини суспільства. Ні більше, ні менше.
Георгій перебив Бориса:
— То чому в нас немає партії анархістів?
— Як немає? — заперечив Борис. — Адже ми з тобою на власні очі бачили репортаж... Про акцію «голий король» і таке інше...
— Невже ти думаєш, що оті пацанські вибрики мають якесь серйозне підґрунтя?
— Щодо них конкретно я нічого не знаю. Але те, що у нас десь підпільно діє якась анархістська група — не виключаю. Причому, ці хлопці чи дівчата — найпалкіші в країні патріоти, які просто фанатично люблять Україну і щиро вірять, що треба руйнувати цю порочну державу...
«Мої слова... — із здивуванням відзначив Георгій. — Невже і я — анархіст? От комедія!»
— Не лякай мене, Борисе! — втрутився в розмову Ромко. — Ми так тяжко здобули свою незалежність!
— Ми? Тяжко? Не сміши курей! Та якби не Єльцин, то ми й досі сиділи б у великій... Сам знаєш, в чому. Спробували б при царі-батюшці Путіні здобути свою незалежність! Дулю з маком! Оті молоді пацани... як їх там?.. Націонал-анархісти... Ну й назву собі вигадали!.. Вони таки мають клепку в голові. І справді, чому б не поставити Єльцину пам'ятник у центрі Києва? — Ти що варнякаєш? — спалахнув Ромко. — Ти знаєш, скільки крові пролилося за всю історію у боротьбі за незалежність!
— Ромку, історію треба читати в першоджерелах, у документах, а не з праць істориків-міфотворців. Вони тобі ще й не таке розкажуть! А насправді, візьмеш документики і спостерігаєш, як ці українці воюють-воюють, кров проливають, добиваються свого, а потім сідають за чарку горілки і думають: а що, власне, з нею робити, з цією перемогою, га?
— Так, ти й справді цинік! — констатував Ромко.
— Я — не цинік. Я — реаліст.
Георгій спробував перевести розмову на тему, яка його цікавила найбільше:
— Слухайте, а що може бути слушного в ідеї анархізму? Як сьогодні можна без держави?
— Ти мене питаєш? Я не знаю. Ти краще їх спитай! Своїх націонал-анархістів! — відрізав Борис.
«Своїх! Дуже влучно! — Георгій подумки подякував Борисові за підказку. — І справді: чому не піти до Євдокії і чесно її спитати: навіщо це їй? І в чому сенс їхньої затії? І головне — дізнатися: чи, бува, не хотіла вона використати мене для прикриття... Якщо так, то це дуже прикро...»
Тим часом Борис і Ромко вже помирилися. Вони сиділи, обнявшись, і вели чоловічі розмови про тенісний турнір, про машини, про футбол, про рибалку... Георгій, щоб не витрачати часу на пусті балачки, періодично закидав у пральну машину брудні речі, витягав чисті і прасував свої сорочки.
Борис, спостерігаючи за доведеними до автоматизму рухами Георгія, врешті-решт прорік:
—Тепер я бачу бодай одну вигоду сімейного життя: цими бабськими справами я вдома не займаюся!
— Це аж ніяк не бабські справи, — заперечив Георгій. — Справжній джентльмен повинен уміти робити все. І робити це завжди. Не довіряти нікому... за винятком критичних моментів...
— А якщо ці критичні моменти і не припиняються? — поцікавився Борис.
Георгій на це нічого не відповів, зате подумав: «Тобі б мої проблеми!»
Риба розморозилася, і поки Ромко її готував, у всіх поступово запрацювали слинні залози.
— Якого судака я вчора приготував у своєму ресторані! — Ромко прицмокнув губами.
— Навіщо тобі це? — питав Борис. — Навіщо тобі, власнику ресторану, ще й готувати?
— Я дуже рідко готую. Для друзів або коли є натхнення... Ви навіть уявити собі не можете, що я можу витворити, коли в мене є настрій! Якби не ці «пожирачі», які щодня мене об'їдають на шару, мій ресторан мав би європейський клас!
Здається, Ромко знову сам собі наступив на болючий мозоль.
— Ну скажіть ви, обидва, мені особисто, — розпачливо голосив він. — Чому ви не даєте мені чесно заробити гроші? Чому я повинен крутити задом, щоб обдурити вас? Скажіть мені: на дідька мені така держава? Як дізнаюся, де знайти цю вашу партію націонал-анархістів, я сам туди запишуся!
«Ще один божевільний!» — подумав Георгій.
— Хочу напитися, — сказав Борис. — Коли бачиш, що вся твоя робота не потрібна тим, для кого ти її робиш, хочеться напитися і повіситися!
- Предыдущая
- 24/52
- Следующая
