Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія» - Андрухович Юрий Игоревич - Страница 12

12

ЖИТТЄПИС Зиновій Блюм, король шинків і яток, рожевих лярв улюблений кумир, літав по крамарях, немов упир, і, ніби кров, смоктав із них податок. Його стрічали радісним «вей мір!» Під усмішкою, що солодша паток, він позбавляв їх золота й дівчаток, але, на жаль, порушив міру мір. З тюрми його звільнили вже совіти — сяк-так почав по-руському триндіти і висунув на службу сам себе. По лікті у кишках, немов анатом, навчився водку жрать, ругаться матом в енкаведе, а згодом емґебе. МАФІЯ На розі Кармелітської та Духа Святого двометровий зимний хлоп лежав, зацвівши оком, як циклоп (античний). Потекла на брук з-під вуха його червона юха, мов сироп (малиновий), а в центрі капелюха прострелено діру. Літала муха над ним, і плач дівочий із утроб летів до неба, де злодійський рай, де кожен сутенер або шахрай знайде в кущах навік собі малину. В присутності лягавих та собак старенька мати думала: «Ось так ти гідно шлях життя завершив, сину». ПОСТРІЛ Ти заповзеш, нечутний, ніби вуж, у золоті дзеркала установи, поправиш ружу й посміх Казанови і сам собі накажеш: кроком руш до кабінету, де — вершина змови. Тебе чекає мрець — очей не мруж, а, вихопивши револьвер із руж, спрямуй на нього дуло тридюймове. Ти станеш в цю хвилину шестикрилим, а він повільно зсунеться на килим, потягне канделябр і каламар. Ти скинеш рукавички (щойно з пральні) і, розпізнавши натяки астральні, почуєш, як видзенькує комар. 

ЛИПНЕВІ НАЧЕРКИ ПОДОРОЖНЬОГО

(ТЕМНИЦІ)

Липи в час доцвітання стоять золоті, безгомінні. «Було тут кілька темниць», — сказав Неборак. О відлуння колишніх льохів з назвами, як у дівчат чи винарень, — «Доротка», «Під ангелом» і та найлютіша — «Татарня», де очі вмирали найперше, і світло ховалось під пахви, в роти без'язикі! Ця тиша тепер ні до чого. Це навіть не меморіал. І не річку загнано в труби. Хоч кожен з нас міг би сказати: «Липи в час доцвітання — гаснучі зорі. Повні трамваї дівчат».

(РІЧКА)

Зійшовши до річки, ми воду торкнули руками. У липні так любимо тіло води, що втікає між пальців. Сто млинів було там, сто млинових коліс і зелені застояні плеса, де риба ловилася в руки. Очерет, наче царства, держави з латаття — усе було річка. Теплі схови в піску залишалися наші й не наші, хололи до ранку. Скільки нас не збулось, переходячи міст понад Полтвою, скільки перейшло через міст і назавше пропало в гущавині правого берега?..

(ЦВЯХАРНЯ)

Хтось казав: «Ми не ті. Ми присутні в тунелях і вікнах, але нам не дійти до старої цвяхарні за рогом». Зостається сідати на сходах, співати. Може так подолаємо стіни, припнемо голоси до камінних цурпалків і витремо очі? Може так і почують нас ті, що чекають за рогом? Зостається шукати себе, і останній сірник, що в найдальшій кишені, колючий, як цвях.

(ПИВО)

Ми терпляче прожили годину липневої спеки. Мотоцикли минулих епох і старі арбалети лишились позаду. Золота незасвічена Роза[1]. Й сімсот неспокійних та спраглих атлетів з пересохлими вусами й нервами. Море, рятуй нас! Купання для гострих твердих борлаків чоловіцтва в загарбаній вежі. О як ми слухняно чекали! Кожен ковток є причастям. Рани від стріл проступають під сорочками.

(ДУХ)

Дозволь мені кружляти над тобою. Я знав Йосифу Кун[2], я знав ще кількох жінок. Песій Ринок вітав мене песім гавкотом, а черниці з вулиці Сакраменток ховалися в нішах. Ані разу не вигнав мене Макольондра, я завше мав гроші і розум. Покажи  с в о є  місто. Я хочу йти за отими дівчатами в сукнях червоних. Я хочу дзвонити з оцих телефонних кабін. Я хочу набрати номер Йосифи Кун і почути, як вона скаже: «Дозволь мені кружляти над тобою». вернуться

1

Золота Роза — колишня синаґоґа у старому Львові.

вернуться

2

Йосифа Кун — черниця і поетеса (XVIII ст.), авторка книжечки віршів «Прегарні околиці львівські», написаних німецькою мовою.