Фараон - Прус Болеслав - Страница 89

— На ньому був… каптан в жовті й чорні смужки, такий самий наголовник і фартушок блакитний з червоним… Але не мучте мене… Поверніть здоров’я… Змилуйтесь… Я вірно служитиму вашим богам! Ви вже йдете?.. О немилосердні!..

— Бідна жінко, — озвався верховний жрець Сем, — я пришлю до тебе могутнього чудотворця, і, може…

— О, нехай благословить вас Ашторет… Ні, нехай вас благословлять ваші боги, всемогутні й милостиві, — шепотіла змучена фінікіянка.

Сановники вийшли з в’язниці і повернулися в канцелярію. Номарх, бачачи, що верховний жрець Мефрес опустив очі й стиснув губи, спитав його:

— Невже ти, святий муже, не радієш чудесним відкриттям, які зробив наш славний начальник поліції?

— Не маю чого радіти, — сухо відповів Мефрес. — Справа не спрощується, а заплутується… Адже Сара весь час каже, що це вона вбила дитину, а фінікіянка відповідає так, ніби її навчено…

— Ти не віриш цьому, достойний отче? — запитав начальник поліції.

— Бо ніколи не бачив двох людей, таких схожих між собою, щоб їх це можна було розрізнити. Тим більше я ніколи не чув, що в Пі-Басті є чоловік, який може вдавати нашого наступника трону, хай він живе вічно!

— Цей чоловік був у Пі-Басті при храмі Ашторет, — мовив начальник поліції. — Його знає тірський князь Гірам і на власні очі бачив наш намісник. Нещодавно він наказав мені схопити його і навіть обіцяв за це велику нагороду.

— Ого! — вигукнув Мефрес. — Я бачу, достойний начальнику поліції, що навколо тебе починають зосереджуватись найбільші таємниці держави. Дозволь мені, проте, не повірити в цього Лікона, поки його сам не побачу…

Розгніваний, він вийшов з канцелярії, а за ним — святий Сем, знизуючи плечима.

Коли їхні кроки стихли в коридорі, номарх, пильно глянувши на начальника поліції, сказав:

— Ну що?

— Справді, — відповів той, — святі пророки вже починають втручатись у такі справи, які ніколи не були в колі їхньої влади.

— І ми це мусимо терпіти!.. — тихо сказав номарх.

— До пори до часу, — зітхнув начальник поліції. — Наскільки я знаю людські серця, всі військові й урядовці його святості, вся знать обурюються сваволею жерців. Все мусить мати межу…

— Ти сказав великі слова, — відповів номарх, потискуючи йому руку. — І якийсь внутрішній голос каже мені, що я ще побачу тебе найвищим начальником поліції при його святості.

Минуло ще кілька днів. За цей час парасхіти набальзамували тіло Рамзесового сина, а Сара все сиділа у в’язниці, чекаючи суду, певна, що її стратять.

Кама теж сиділа у в’язниці, в клітці; її обминали навіть тюремні наглядачі, боячись прокази. До неї справді прийшов чудотворець-лікар, проказав над нею молитву, і дав їй цілющої води. Незважаючи на це, фінікіянку не покинула лихоманка, а мідяні плями на щоках і над бровами проступали дедалі виразніше. Незабаром з канцелярії номарха надійшов наказ вивезти її до східної пустелі, де, відмежована від людей, була колонія прокажених…

Одного вечора до храму Пта прийшов начальник поліції і сказав, що хоче розмовляти з верховними жерцями. З ним були два агенти й чоловік, з голови до ніг закутаний у мішок.

Йому одразу ж відповіли, що верховні жерці чекають його у священному покої під статуєю бога.

Начальник залишив агентів під брамою і, взявши за плече закутаного чоловіка, в супроводі жерця пішов до священного покою. Він застав там Мефреса й Сема, убраних в шати верховних жерців, із срібними бляхами на грудях.

Начальник поліції впав перед ними ниць і сказав:

— Згідно з вашим наказом, я привів до вас, святі мужі, злочинця Лікона. Хочете побачити його обличчя?

Коли вони погодилися, начальник поліції підвівся і зірвав мішок із в’язня.

Обидва жерці скрикнули з подиву. Грек і справді був такий схожий на царевича Рамзеса, що важко було не помилитися.

— Ти Лікон, співак поганського храму Ашторет?.. — спитав зв’язаного грека святий Сем.

Лікон зневажливо посміхнувся.

— І ти вбив дитину царевича?.. — додав Мефрес. Грек посинів від гніву й почав рватися із своїх пут.

— Так! — закричав він. — Я вбив щеня, бо не міг знайти Його батька-вовка!.. Нехай спалить його вогонь небесний!..

— Що зробив тобі царевич, розбійнику? — обурено запитав Сем.

— Що зробив? Забрав у мене Каму і наразив її на страшну хворобу, якої не можна вилікувати… Я був вільний, міг утекти з багатством і життям, але постановив собі помститнсь, і ви спіймали мене… Його щастя, що ваші боги дужчі від моєї ненависті… Зараз ви можете вбити мене… І чим швидше, тим краще!

— Великий це злочинець, — озвався верховний жрець Сем. Мефрес мовчав і вдивлявся в очі грека, що палали люттю.

Раптом він сказав до начальника поліції:

— Можеш іти, достойний пане. Цей чоловік належить нам.

— Цей чоловік, — відповів обурений начальник поліції, — належить мені… Я його схопив, і я одержу від царевича нагороду.

Мефрес підвівся і витяг з-за туніки золотий медальйон.

— Ім’ям найвищої ради, членом якої я є, наказую тобі віддати нам цього чоловіка. Пам’ятай, що його існування — найважливіша державна таємниця, і воістину, для тебе буде в сто крат краще, коли ти навіки забудеш, де його залишив…

Начальник поліції знову впав ниць і вийшов, гамуючи гнів.

«Заплатить вам за це наш царевич, наступник трону, коли стане фараоном! — думав він. — Ще й я додам вам свою частку, от побачите…»

Агенти, що стояли біля брами, запитали його, де в’язень.

— На в’язні спочила рука богів, — відповів він.

— А наша винагорода? — несміливо озвався старший агент.

— І на вашій винагороді теж спочила рука богів, — сказав начальник. — Переконайте себе, що вам тільки снився цей в’ялень, і ви будете почувати себе безпечніше і на службі, і в здоров’ї.

Агенти мовчки похилили голови. Але в серці вони поклялися помститися жерцям, що позбавили їх такого доброго заробітку.

Коли начальник поліції вийшов, Мефрес покликав кількох жерців і найстаршому шепнув щось на вухо. Жерці оточили грека і вивели його з священного покою. Лікон не опирався.

— Я думаю, — сказав Сем, — що цього чоловіка, як убивцю, треба віддати під суд.

— Ніколи! — рішуче відповів Мефрес. — На ньому тяжіє незмірно важчий злочин — він схожий на наступника трону.

— Що ж ти з ним зробиш, достойний отче?

— Збережу для найвищої ради, — відповів Мефрес — Там, де наступник трону відвідує храми невірних і викрадає звідти жінок, де країні загрожує небезпечна війна, а владі жерців — бунт, там Лікон зможе придатись…

На другий день, опівдні, верховний жрець Сем, номарх і начальник поліції прийшли у в’язницю до Сари. Нещасна не їла вже кілька днів і так ослабла, що не змогла навіть підвестися з лави, коли зайшли сановники.

— Саро! — озвався номарх, якого вона знала раніше. — Ми принесли тобі добру новину,

— Новину?.. — повторила вона апатично. — Син мій мертвий — ось новина. Мої груді переповнені молоком, а серце ще повніше смутком…

— Саро, — промовив номарх, — ти вільна… Не ти вбила дитину.

Мертві її риси оживилися. Вона схопилася з лави і крикнула:

— Я… я вбила… тільки я!

— Твого сина, Саро, вбив чоловік, грек, на ім’я Лікон, — коханець фінікіянки Ками…

— Що ти кажеш?.. — шепнула вона, хапаючи його за руку. — О, ця фінікіянка!.. Я знала, що вона занапастить нас… Але грек?.. Я не знаю ніякого грека… Що міг зробити грекові мій син?..

— Я не знаю про це, — вів далі номарх. — Грек цей уже мертвий… Але слухай, Саро, він був такий схожий на царевича Рамзеса, що коли зайшов до твого покою, ти подумала, що це наш володар… і воліла обвинуватити себе, ніж свого й нашого володаря.

— То це був не Рамзес!.. — скрикнула вона, хапаючись за голову. — І я, нещасна, дозволила, щоб чужий чоловік вихопив мого сина з колиски! Ха-ха-ха!

Вона сміялася дедалі тихіше. Раптом їй ніби підтяло ноги, вона впала на землю, кілька разів скинула руками і так, сміючись, умерла.

Але на обличчі її застиг вираз безмірного горя, якого не могла стерти навіть смерть.