Старі люди - Андрухович Софія - Страница 10

Якось уночі, вимучена катаром і постійним духом трав, Марта крізь сон розповіла Луці чергову історію.

— В добротній кам'яниці з піччю і комином жила сім'я: чоловік, жінка і десятеро дітей. Жили вони гарно: чоловік робив найкращу вудженину в околиці і продавав її на базарі. Жінка дбала про будинок, варила каші і зупи, мила підлогу, витирала пилюку, купала найменших дітей, підливала вазони, гаптувала й вишивала, церувала чоловікові шкарпетки, прасувала на свята сорочки. Діти — хто бавився в садку, хто вчився, хто вже працював — коротше, як я й сказала, то була звична благополучна сім'я. Якби не дрібничка: жінка мала одну нездорову пристрасть. Нездорові пристрасті є у всіх жінок і в деяких чоловіків. Пам'ятаєш, я розповідала тобі про свою подругу, яка була готова на все заради яблук? Мала я й іншу — та не могла заснути, якщо не почистила зуби п'ять або й шість разів перед сном. Одна відома співачка, хоч їй вже, слава Богу, 88, досі ходить без майток — така вже в неї нездорова пристрасть. Ще мені розповідали про цікаве подружжя: обоє обожнюють лоскотати собі ніздрі ворсинками і потім чхають, аж доки кров не піде з носа. До речі, у мене ніколи не йшла кров з носа. А в тебе?

— Неодноразово, — відповів Лука.

— Це, напевно, досить неприємно. Так от, — продовжила Марта, — у нашої добропорядної, зразкової господині був бзік на вудженому м'ясі, яке так смачно вмів робити її чоловік. Варто зауважити, що й заміж за нього вона вийшла тільки через те м'ясо, відмовивши власникові склодувного заводу, заможному й пузатому типові. Хоч і розуміла, що втрачає, не могла опиратися пристрастям, які навісніли в нутрі: при одній згадці про коптильника, про його очі, волосся, постать, про міцний запах вудженини, яким він пропах наскрізь, у неї починала несамовито виділятися слина, очі навіжено виблискували, руки трусилися, а сама вона не могла контролювати власних дій. Навіть біля вівтаря, дивлячись на нареченого і відповідаючи «так» на звичне запитання священика, вона майже насправді бачила перед собою великий соковитий шмат підчеревини, і не в силі дати раду своїм почуттям, втратила свідомість. Потому почався рай для молодої: люблячий чоловік дозволяв їй геть усе і, помітивши особливу любов до вудженини, обдаровував її щонайвідбірнішими шматками. Але жінці було все мало і мало, її пристрасть зростала, і якби так тривало й далі, чоловікові не було би що виносити на базар. Тож він, як справжній мужчина, який встановлює закони, наклав вето на соковиті шматки пахучого м'яса. Відтепер воно було суворо дозоване, а бідолаха, страждаючи від своєї згубної звички, істерикувала, билася в нападах розпачу, впадала в депресію, кричала, мовчала, стогнала, гарчала, скавчала. Та чоловік був незворушний. Одного нещасливого дня, залишившись удома сама, вона не стрималась і полізла вузькою драбинкою в комин. Вище, вище, ще вище, запах копченої підчеревинки все нестерпніший, все солодший, все м'ясніший, все рожевіший, масніший, солоніший, рідний запах, слина котиться і котиться, ноги й руки тремтять, язик вже відчуває доторк ніжної, п'янкої спокуси. І ось жінка вгризається в найбільший червоний шмат, не тямлячи себе, ковтає м'ясо, не пережовує його, сміється й плаче, яке полегшення, яке щастя, мрія всіх мрій, радосте моя, моє життя, моє м'ясце… Вона їла і їла, ковтала, жувала, шматувала, тож невдовзі залишилася сама в комині — і жодного шматочка підчеревинки поряд. Жінка зітхнула і, перелякано думаючи, що ж скаже їй чоловік, зробила спробу спуститися додолу. Але дзузьки — в пориві шалу, прагнучи м'яса, вона заперлася якимось дивом в цей вузенький проміжок комина — чоловік навіть рукою не досягав сюди ніколи, користувався спеціальною палицею, а от вилізти звідси, ще й після того, як зжерла декілька кілограмів вудженини, було неможливо. Її шукали дуже довго. Чоловік перевірив горище, пивницю спіжарки, оббігав всі вулиці, всіх сусідів, знайомих. Де лише не шукав її — не спав, не пив, не їв. Навіть думати не міг про м'ясо — яке м'ясо, якщо його кохана дружина невідь-куди зникла. Одна з доньок принесла з вулиці чутку, ніби мама втекла з тим самим багатим директором склодувного заводу, якому колись відмовила. Вони чекали на неї ще впродовж якогось часу. Чоловік змарнів, схуд, став схожий на побитого кістлявого пса. Але діти зуміли повернути його до життя. «Справді, — подумав він. — Їм же ж треба щось їсти». І поліз у комин. Не знайшов там жодного шматка підчеревини, лише свою закопчену дружину.

— Леле, яка печальна історія! — засмутилася Марта. — Час ставати вегетаріанкою.

Якось уночі, від особливого поштовху божественого натхнення, Лука вигадав вельми дієвий і приємний спосіб лікування. Наступного ж дня він вирушив у тривалий похід аптеками, фармакологіями і звичайними міськими базарами, скуповуючи усі можливі лікарські трави, пагони, листки, бруньки. З цією гербоколекцією повернувся додому.

Марта спостерігала, як він порозкладав свою здобич на підлозі, пильно стежачи, аби нічого не переплутати. А тоді — навмання чи за певною системою, — Марті не вдалося цього визначити, — заходився все сортувати і змішувати. Деякі трави кришив, інші залишав неторканими, робив мікси по п'ять-шість різновидів. В кімнаті стояв густий аромат, від якого паморочилося в голові. Судячи з усього, Лука мав пунктика на рослинах.

Згодом дістав звідкілясь маленьку керамічну люльку, протер її м'якою хустинкою і добряче набив однією з трав'яних сумішей. Розкуривши, простягнув Марті.

— Валеріана блискуча (вона ж — валеріана волзька), валеріана бузинолиста, валеріана лікарська (або ж висока), валеріана пагорбова (чи, інакше, — вузьколиста або пагоносна), валеріана Ґроссґейма і валеріана російська, — пильно дивлячись на Марту, яка випускала дим, пояснив Лука. — Добре на серце і душу. Допомагає здобути рівновагу, спокій і внутрішню гармонію.

Кілька наступних годин Лука витрушував з люльки попіл і набивав її новими травами, безупинно розповідаючи:

— Тут є коріння абутилону Теофраста (краще було б, звісно, якби я знайшов його насіння, яке широко застосовують в китайській та тибетській медицинах), діє майже як алтея лікарська — просто супер від кашлю, переконаєшся сама. Ще — пигва звичайна, листочки китайського ясена, які дуже добре допомагають від анґіни, трава коронарія зозуляча — настій з неї п'ють як чай від безпліддя.

— Тепер я змішав рослини, одні з яких викликають блювання, а інші — його зупиняють: іберійка гірка, копитняк європейський, копито кінське і сфагн, але ти не лякайся, вони не зроблять тобі нічого поганого, тим більше, що для аромату я додав чимало меліси лікарської, відчуваєш?..

— Тут — багно звичайне, золотушник канадський, шандра, подорожник блошиний від кашлю, а ще — листя хрону звичайного, латук дикий і півники болотні — вони мають такі прекрасні жовтогарячі квітки, серденько! — від чи для статевої збудливості, а ще морква посівна від статевої слабкості — це просто, щоб ти відчула цікавий присмак, не хнюпся!

— Спробуй тепер ромашку і м'яту, шавлію ефіопську, чаполоч пахучу, царські очі, фенхель звичайний, сену індійську, листовика сколопендрового, маримуху, гледичію каспійську і артишок посівний. Хіба ти, Марто, не почуваєшся краще від самих лише назв?

Марта почувалася радше дивно. У неї сльозилися очі, дерло і пекло в горлі та в грудях, боліла голова і дратував дим. Але разом з тим з'явилося враження, ніби вона спорожнюється, як келих, що був наповнений густою і бруднуватою рідиною; або наче наповнюється чимось легким і невагомим; а, може, і те, й інше. Одним словом, Марта почувалася, ніби видужує. Видужує від застуди, кашлю, анґіни, грипу, тромбофлебіту, діареї, екземи, істерії, розширення вен, ґастралгії, анемії, алкоголізму, безсоння, втрати голосу, карієсів, мігреней, переломів кісток, опіків, нежитю, старості — від усього, чим вона боялася захворіти, чим будь-коли хворіла і не хворіла. Марта відчувала, що видужує назавжди.

Певного дня нарешті з'явилася гаряча вода. Куріння люльки відбувалося тепер в наповненій паруючою водою ванні, де плавало листя і квіти здобутих Лукою рослин. Лука і Марта сиділи один навпроти одного, витягнувши ноги по можливісті так, аби обидвом було зручно. На кучерявих жорстких чорних волосинках, якщо довго не ворушитися, з'являлися сотні дрібнесеньких срібних бульбашок, які утворювали разки намиста, ніби іній, що вранці вкрив пагони рослин. Лука набивав люльку, коментуючи кожен наступний склад, наливав у келихи вино. Це був іще один вигаданий ним лікувальний засіб: у гарячій ванній вони пили холодне біле, а в прохолодній кухні або в кімнаті, де нещодавно цілком випадково вибили віконну шибу — щойно знятий з вогню пахучий ґлінтвейн, теж щоразу з іншим букетом присмаків.