Шукачі скарбів - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 63

Далі за ним з’явився Федір Рогожин. Зброї в нього не було, руки тримав за спиною. Здається, його хтось зв’язав. Замикав дивну процесію не менш дивний незнайомець.

Тримаючи перед собою напереваги автомат ППШ, конвоюючи Рогожина, з ущелини вийшов чоловік у військовій формі. Коли він наблизився, зі свого місця Гармаш міг розгледіти його краще. І зрозумів: людину саме в цій формі він менше з все сподівався тут побачити.

До них наближався майор державної безпеки.

Запальничка

Нецікаво все виходило. Якось надто просто і буденно, тому й працював «чистильник» без вогника, без свого звичайного запалу. Поки що розвиток подій відбувався передбачено, і через те він нудився.

Заскочити зненацька трьох бандитів на заїмці і просто на місці розстріляти їх виявилося зовсім нескладно. Вони навіть писнути не встигли.

Одного Кохан дістав пістолетною кулею, двох інших людина з документами на ім’я майора Кольцова скосила однією короткою автоматною чергою. Трупи там же, біля заїмки, й залишили. Витягли, поскладали біля будиночка. Вирішили розібратися з ними, коли повернуться, тут іще двох виручати треба.

Пораненого в ногу Бражника вирішили залишити тут. Усі планували повернутися ще сьогодні, особисті речі майор та розвідники залишили на нього, з собою взяли тільки зброю. Йтимуть без нічого, бо рухатися треба чимшвидше — ось іще одна причина, через яку Юрка залишили, за висловом Коломійця, в тилу. Щоправда, виявилося — ніхто з розвідників дороги не знає. Не страшно: Ведмежа голова зазначена на карті, Кольцов разом із хлопцями визначив напрямок руху, і вони відразу задали темп. Вийшли поночі, схід сонця застав їх у дорозі, а вже ближче до полудня вони по черзі видивлялися на підніжжя Ведмежої голови в бінокль, який прихопив із собою запасливий Коломієць.

Свою появу в тайзі Кольцов пояснив розвідникам у двох словах, і вони, здається, повірили. Причому «чистильник» справді говорив майже чисту правду. Змовчав лише, що знає про золото, і, звичайно, про те, хто він сам і звідки насправді. Попередив докладніші розпитування прозорим натяком на особливу секретність усієї операції загалом і його місії — зокрема. Розвідники проковтнули й це. Тут усі звикли до особливого статусу працівників держбезпеки, тому не особливо допитувалися. Краще не знати, що в надрах того МДБ робиться. Тим більше, майор Кольцов так вчасно нагодився… Словом, розвідники, як помітим «чистильник», ставилися до його майорської форми обережно, та все ж таки довіряли офіцерові державної безпеки.

Це добре.

Коли серед чотирьох чоловіків, котрі розкладали вгонь біля підніжжя гори, Кольцов упізнав Рогожина, вперше за багато днів зітхнув спокійно. Йому набридла ця велика пригода, набридли комарі й болота, набридли малороси, чи як вони там — українці з їхньою метушнею, набрид увесь Західний Сибір, остогидла вся Росія, нехай тут поховані його давні предки, та й загалом Радянський Союз із його непередбачуваністю починав стомлювати й тиснути на мозок.

Лишається виконати завдання — ліквідувати Федора Рогожина як зрадника. Можна це зробити просто на очах у розвідників, але ж тоді доведеться пояснювати, чому небезпечний іноземний агент-диверсант не доставлений «куди треба». Списати все на випадковий постріл, на запобігання спробі втечі? Надто складно, та й перед ким тут спектаклі розігрувати? Простіше покласти тут усіх поруч, на одну купу. Ваших, наших, ворогів, друзів, українців, росіян, офіцерів, сержантів, кримінальних злочинців, дезертирів — усіх разом із Рогожиним, найбільш азартним із усіх шукачів скарбів.

Приймаючи таке рішення, майор Кольцов навіть не уявляв, як усе закрутиться за якихось кілька хвилин. Він раптово втратив контроль над подіями, тому довелося поки що вичікувати слушного моменту й дати цим подіям хоча б чимось завершитися.

Між тим, нічого особливого не сталося. Просто Кохан із Коломійцем швидко розробили і ще швидше здійснили план нападу на ворога. «Чистильнику» залишилося взяти в ньому посильну участь, сподіваючись, що розвідники застрелять Рогожина в сутичці, тим самим зробивши за нього його роботу і, між іншим, урятувавши собі життя. Адже лише в цьому випадку він зможе без зайвих пояснень, а головне — без зайвих трупів, щезнути, не залишивши жодних слідів свого перебування. Про таємничого майора, котрий вчасно нагодився і всіх порятував, українці точно ніде патякати не стануть. Не в їхніх інтересах.

Та Кольцов і тут недооцінив розвідників. Наскочивши на бандитів зненацька, Кохан із Коломійцем у короткій сутичці впоралися з двома противниками. Третій, як потім стало ясно — той самий зрадник-провідник, почав відстрілюватися, тож майор накрив його чергою з автомата, вбивши наповал. Поки він займався провідником, розвідники виконали звичне для себе завдання: захопили останнього, головного ворога живим. Коли він поцікавився, де ж Федір, на голові в того вже сидів Кохан, а Коломієць міцно стягував руки полоненого своїм шкіряним паском.

Зустрівшись очима з полоненим Рогожиним, «чистильник» не прочитав у них страху. Вони раніше бачились епізодично, та й знайомими не були. Всі агенти, в тому числі Рогожин, знали про «чистильника» досить, щоб уникати з ним близьких контактів без потреби. У мовчазному погляді мисливця за золотом читалася лише досада — поява посланця «звідти» лише зіпсувала йому таку вірну, здобуту за очками перемогу.

Що ж, доведеться повертатися тепер до наперед продуманого плану дій. Ось тільки майор Кольцов і досі не був готовий просто тут, на місці, розстріляти обох розвідників і Рогожина разом із ними.

Нічого.

Він зробить це дуже скоро. Нехай поки що українські хлопці тішаться зі своєї перемоги.

Почекавши, поки друзі накричаться від радощів, Павло нарешті відрекомендувався старшому за званням, як належить:

— Старший лейтенант Гармаш!

— Майор Кольцов! — козирнув офіцер, озирнувся на Рогожина, що далі мовчки дивися кудись убік, знову повернув голову, і тепер Павло нарешті звернув увагу на дивовижно блакитні очі цього емдебешника, який чортзна-звідки взявся, але ж узявся аж надто вчасно. Хотів одразу про це запитати, але майор випередив його: — Що у вас тут відбувається, можете до пуття доповісти?

— Ніби малесенька війна, товаришу майор, — Павло раптом чітко усвідомив — цей несподіваний рятівник у формі офіцера державної безпеки стоїть просто посередині унікального родовища золота, і щойно він це зрозуміє, в нього відразу виникне маса інших питань. Причому як відповідь, так і ухиляння від неї може коштувати кожному з шукачів скарбів життя. Без перебільшення, саме так. Не важливо, що спільними зусиллями ліквідована небезпечна банда. Приховувати від держави родовище золота, тим більше — спроба самостійно розвідати його і скористатися ним для особистих потреб, та ще в повоєнний час, коли радянська держава особливо гостро відчуває потребу в золоті — все це не лише в комплексі, а й по кожному окремому пункту тягне на вищу міру покарання. До того ж, рано чи пізно органи слідства дізнаються про намір покласти це золото на потреби створення в Сибіру чогось на зразок маленької української держави. А це вже державна зрада, заколот, підготовка замаху на товариша Сталіна, плюс до всього — націоналізм… Не зарахуються вам, старший лейтенанте Гармаш, ваші бойові заслуги, до задниці ордени, медалі, подяки від Верховного Головнокомандувача.

У голові Павла майнула підступна думка: а чи не може майор загинути він бандитської кулі? Адже колись, на фронті, вони вже проробили подібну операцію…

— Давайте, Гармаш, аби далі не вникало зайвих питань і неузгодженості в діях, — заговорив Кольцов. — Ми з вами не повинні були зустрітися при жодних обставинах. І раз це сталося, то навряд чи ви можете припустити, що людина мого рівня може отак просто гуляти з автоматом по тайзі одна.

— Пробачте, товаришу майор, але я не знаю про ваш рівень…

— Пропустимо цю тему. Справа в тому, що Федір Рогожин — особливо небезпечний злочинець. За нашими даними, він — колишній агент німецької, а тепер — американської розвідки. У сорок першому добровільно здався німцям, був зарахований до розвідувально-диверсійної школи, виконував завдання в радянському тилу, пізніше — на території звільненої Західної України, Білорусі, Литви та Латвії. Потім утік від німецьких хазяїв до більш надійних американських. За нашими даними, у Томську організував імітацію власної смерті.