Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї - Москалець Костянтин - Страница 8

— Троцький, лишися тої шафи, — сказала ти нарешті.

Дем і Бампер одночасно підвели голови. Троцький приголомшено застиг з твоєю кошулею в руках. Потім усі троє перезирнулися.

— Бєлка? — напівствердно, напівзапитально промовив Троцький тремтячим голосом.

— Щось заскоро, — засумнівався Бампер.

— Що тоді, в такому разі? — спитав Дем.

— Я вам зараз покажу бєлку, — пообіцяла Андруся. — Я вам зараз покажу цілий зоопарк.

— Андруся, — здогадався Троцький.

— Так, це Андруся, — потвердив Бампер.

— Не інакше, як Андруся, — погодився Дем.

І всі троє, одночасно, не змовляючись упали на коліна.

— Андрусю, помилуй! Пощади! Андрусю, не показуй нам зоопарк! Ми вже й так маємо всього того досить! Ми більше не можемо! Ти наш єдиний порятунок! Ми більше не будемо!

— Блазні, — сказала Андруся, несамовито затягуючись димом. — Кретини бородаті. Дебіли. Алкота. Імбецили. Бухарі. Синяки. Фіолетова мафія. Нещастя моє. Файно зустріли. Довго готувалися. Дні і ночі не спали. Вибилися з сил.

Троцький заплакав. Йому було страшно за мене. Він хотів піти, розбудити мене, щоб я втік, але не наважувався підвестися з колін. Єдиним, хто врятувався того дня, був Господь Крішна. Він почув голос Андрусі і навшпиньках вийшов з хати, а тоді прожогом кинувся тікати до «Нектару».

— Андріяно, прости нас, ми негідники; все прибрати хотіли ми, але зупинитися не могли. Тим зайнятися хотіли ми сьогодні якось, але забарилися з фляшками, ось, а приїхала ти, а ми… — дещо плутано став пояснювати Бампер.

— А я вам фірмового коньяку привезла, ви ж просили, — не слухаючи його, продовжувала Андруся. — І сигарет фірмових, кожному по блоку. І чаю файного. Смоли гарячої тепер дочекаєтеся від мене. Таку хату звоювали!

Почувши про коньяк і смолу, трійця геть занепала духом. Стояти на колінах було дуже боляче, але вони мужньо терпіли. Як признався згодом Дем, вони вирішили витерпіти все, — навіть якби Андрусі заманулося попалити їм бороди або порозбивати на їхніх головах усі порожні фляшки, або, конкуруючи з Гюнтером Юккером у вигадливості, понабивати в ті голови цвяхів. Але Андруся нічого нікуди нікому не збиралася забивати.

— Встаньте, вар'яти, з колін, — зажурено сказала Андруся. — Бампер, іди вмийся з милом і зачешися, не можу дивитися на твою ідіотську чорну морду. Взагалі не можу вас бачити. На кого ви подібні? Коли ви останнього разу стояли перед люстром? Коли ви, за перепрошенням, купалися останнього разу?

Бампер навшпиньках пішов митися і будити мене, а Троцький з Демом приречено посідали на канапі, подумки віддаючи перевагу електричним стільцям, навіть одному такому стільцеві на двох. Як розповідав потім Троцький, так соромно йому було тільки раз у житті перед тим, — у дитячому садку, коли він наклав у штанці, встидаючись попроситися на горщик.

— Ч у в а к, підйом, л а ж а, вставай, старий, скоро! — заштурхав мене в бік Бампер.

— Менти. Сусіди. Пожежа, — не розплющуючи очей, перебрав я можливі різновиди лажі.

— Хрін там; А Н Д Р У С Я!

— О-о-о, — застогнав я, — ліпше б це була пожежа.

(Не дивись так, бо чую: палає волосся і одяг, тіло, трава під ногами, дерева.

Весь ліс загорівся і в річці вода.

Стоїш серед полум'я і смієшся. Не дивись так, бо спалиш Сонце і Землю, що десь там далеко і недосяжно).

— Довести себе до такого стану, — продовжувала розтин Андруся, — допитися до рожевих слонів, знищити помешкання, поламати канапу, порпатися в моїй білизні, спалити портьєру… Ох, матусю рідна, і це художники, музиканти, поети, шляк би ясний, кольоровий вас трафив, разом з вашою музикою і поезією. Діячі культури. Світлий, немеркнучий ґеній української нації. Дем! Зніми того рушника нарешті; що, голова болить?

— Болить, — признався Дем, розмотуючи чалму.

— Так тобі й треба. Мало вона болить, — поспівчувала Андруся. — Троцький, ти найстрашніший. Іди, вмийся і поголися.

— Андрусю, я можу вмитися, але поголитися не зумію, руки тремтять, я заріжуся, — розгублено почав пояснювати Троцький.

— Добре зробиш, не треба буде вішатися. Щезни!

Троцький щез. Натомість з'явилися ми з Бампером.

— Ага, — сказала Андруся.

— Андрусю, — почав я.

— Ні слова більше, бо я тебе зАб'ю. Жодного звуку. З тобою буде дуже окрема і дуже довга розмова, не переймайся. Я їду до цьоці, за три години повернуся. Щоб до того часу тут усе сяяло, стояли квіти і ледь-ледь пахло бузком, а не гидотними чоловічими випарами. Ніде ні пилиночки, ні порошиночки, канапа стоїть на чотирьох лабах і не хитається, як Троцький під «Нектаром», посачка блищить, вікна помиті, висить інша портьєра, начиння чисте, книжки на полицях тощо і так далі. Усі п'ятеро поголені, з помитими головами і перебрані в чисте.

— Але нас четверо, Андрусю, — боязко зауважив Бампер.

— Один утік. Хто то був — Крішман? Тим гірше для нього.

— Але це неможливо, Андрусю, — озвався я.

— Що: неможливо?

— Все, що ти загадала зробити.

— То ваші проблеми.

«Попроси похмелитися, попроси, бо ми подохнемо, в неї є», — заскиглив над моїм вухом Бампер.

— Андрусю, дай нам по крапельці чого-небудь, бо ми так не зможемо, — заканючив я, люто ненавидячи себе, Бампера, Дема, Крішмана і Троцького, ще лютіше кохаючи недосяжну Андрусю.

Ти уважно подивилася на мене, похитала головою і мовчки дістала з торби фляшку французького коньяку, поставила її на столі і пішла. Це була наймоторошніша хвилина в моєму житті. Якби я мав пістолета, то попросив би Троцького застрелити мене тут-таки й тепер, для цілковитої повноти картини. Кулєґи мовчали, думаючи кожен про своє. Лажа була очевидною, дотикальною, мала запах і смак, висіла в повітрі, наганяючи дикий смур.

— Та-а-к-к, — зітхнув Бампер.

— Це кінець, — погодився Троцький.

— Інша б на її місці тим не обмежилася, — сказав Дем.

— Годі пистіти, — сказав я. — Мийте чарки.

Тремтячими руками ми поцокалися між собою за приїзд Андрусі. Коньяк був чудовий. Я налив іще по одній і ми випили за погибель лажі. Смур незадоволено випливав у розчинені вікна разом з тютюновим димом. Лінії чіткішали, барви яскравішали. Тоді ми випили по останній, за наведення гармонійного ладу в наших душах, тілах і моїй хаті, за те, щоб Андруся якомога швидше простила мене і за припинення чотиритижневого пекла. Відтак зосередилися і несамовито кинулися в бій з  д У р к о ю.

Ми пурхали як ластівки. Ми золотими стрілами пронизували простір довкола помешкання і в ньому. Здавалися порожні фляшки — Троцький називав їх «хутром» — а за виручені гроші купувалися троянди; оскільки фляшок виявилося дуже-дуже-дуже багато, то й троянд ми купили тридцять три штуки. Милися підлоги і вікна, прикручувалися ніжки до канапи, виносилося сміття, складалися книги, переможно волало AC/DC, випорскувався цілий балончик дезодоранту — на стіни, щойно повішені свіжі портьєри, дивом уцілілий килим; вазонки наповнювалися новою землею, в яку пересаджувалися кімнатні рослини, куплені на решту «хутрових» грошей; Бампер подарував свого млинка на каву, точнісінько такого, як той розтовчений, зауваживши, поміж іншим, що так гірко він працював тільки у війську, на першому році служби, під чуйним керівництвом тамбовських «дідів». Через дві години помешкання мерехтіло чистотою і незайманістю, тут ще ніколи не жили люди, тут ледь-ледь пахло французьким дезодорантом, а більше нічим не пахло; тут ніколи не було жодного пекла, пекло було деінде, тільки не тут; тут жили феї. Ми вражено перезирнулися і засміялися — мокрі, забігані, захекані; по тому всі роз'їхалися по домівках — митися, голитися, перебиратися в чисте, одягати білі сорочки і неодмінно — краватки; Троцький краватки не мав, тож я позичив йому одну зі своїх, а сам напустив повну ванну гарячої води і кинувся туди, з небувалою насолодою змиваючи рештки брудної лажі з тіла й душі.

Андруся приїхала через чотири години і їй вдруге цього дня здалося, що вона помилилася дверима. У чистому, блискучому покої, заставленому вазами з трояндами, тихенько звучав орган, на якому грав Йоган Себастіан Бах; палали свічки, четверо молодих джентльменів при краватках, з виголеними до синюватого полиску і ледь припухлими обличчями вели неквапну бесіду про творчість Ван Ґоґа; м'який затишний присмерк заповнював кімнату, шляхетно поблискували золотом корінці книжок, зеленіли вазонки і ледь-ледь пахло бузком.