Амаркорд (Збірка) - Сняданко Наталка В. - Страница 143

Галицький патріотизм, галицький сепаратизм, або За ким журяться галичанки

Ніщо не дратує Сиґізмунда Жоржевича Фіалка більше за власне ім’я і по батькові. Навіть власне прізвище. Останнє теж піддратовує, але не настільки. Через це (хоч і не тільки через це) Сиґізмунд Жоржевич уже понад двадцять років не спілкується із власним батьком. Відтоді, як померла пані Христина, мати пана Фіалка, галичанка з дзяда-прадзяда. Поки жила мати, спілкування з батьком було не уникнути, але відразу після похорону Сиґізмунд Жоржевич назавжди посварився із Жоржем Сиґізмундовичем (пана Фіалка назвали на честь діда-одесита) і відтоді намагається фігурувати тільки під своїм прізвищем.

Те, що пан Фіалко так ненавидить власне ім’я та по батькові, має, окрім суто естетичних, і цілком практичні підстави. Патріотизм заступника нашого головного редактора давно переріс межі явища, званого «національним», і розширився (чи звузився?) до значно радикальніших позицій. Пан Фіалко зовсім цього не соромиться, а навпаки, вважає помилковим негативне ставлення до націоналізму, часто характерне для середовища інтелігенції. «Україні потрібен свій Мілошевич», — любить він заявляти, щоправда, наразі лише за чаркою, і мотивує таку потребу необхідністю «позбутися жидів, а потім москалів». Свої переконання пан Фіалко підтверджує активним членством в усіх ультранаціоналістичних організаціях нашого міста та полум’яними виступами на відповідних мітингах. Своє ім’я і по батькові він старанно приховує, адже невідомо, як найбільш радикальні з однодумців можуть поставитися до походження свого лідера.

Власне, тим, що пан Фіалко не носить батькового прізвища, він завдячує бабці по материній лінії, галичанці «з дзяда-прадзяда», яка не допустила до того, щоб її єдиний онук носив прізвище Стукачов. Сиґізмунд Жоржевич дуже вдячний бабці за наполегливість. Тим більше що добитися цього було нелегко, а перемога в конфлікті назавжди посварила її із зятем.

Пан Фіалко не раз думав про те, щоб змінити ім’я і по батькові, але раніше якось не зібрався, а тепер це було надто ризиковано. Адже якщо така відома у місті людина, як пан Фіалко, вирішить раптом міняти паспортні дані, це обов’язково зацікавить пресу, і ця інформація стане відомою тим, кого це зовсім не стосується.

Поза своїми радикальними переконаннями, Сиґізмунд Жоржевич — дуже спокійна людина, захоплюється філателією, оздоровлюючим бігом підтюпцем та вирощуванням традесканцій. Його колекція квітів уже налічує всі 60 видів цих рослин, відомі сучасній ботаніці, і тепер пан Фіалко схрещує традесканції з іншими квітами з метою виведення нових сортів. Йому вже вдалося створити гібрид традесканції з калиною, стебло якого в’юнке, листя вкрите пушком, плоди — яскраво-червоні, формою нагадують тризуб і мають чимало лікувальних властивостей. Рослину пан Фіалко назвав «Зажурилась галичанка», виходячи з глибокої фольклорної символіки калинового дерева. Зараз наш заступник головного редактора працює над схрещенням своїх улюблених квітів із орхідеєю і планує назвати цю рослину «Українська еліта», але наразі надто висока вимогливість орхідеї до кліматичних умов не дає здійснити задумане.

Вазонки з колекції пана Фіалка давно не поміщаються у нього вдома, тому він розносить традесканції по офісах усіх партійних і громадських осередків (числом 13), членством у яких пишається.

У юності Сиґізмунд Жоржевич був скульптором, і, попри всмоктані з молоком матері ідеї національного відродження, довший час підробляв, виготовляючи для колгоспів і радгоспів в околицях Тигирина пам’ятники вождя всіх народів. Йому вдалося непогано набити руку в цьому ремеслі, замовники залишалися задоволеними, а пан Фіалко мав постійний і доволі пристойний заробіток. Але його творча душа активно прагнула більшого і через брак самореалізації, достойної справжнього митця, спонукала пана Фіалка до зловживання алкоголем.

Легенди про грандіозні пиятики у богемному середовищі тигиринського андеґраунду радянських часів досі передаються із уст в уста молодшого покоління. Наприклад, уже стала хрестоматійною історія про те, як двоє молодих вродливих художників переодягнулися повіями і «зняли» навпроти «Інтуристу» першого секретаря райкому партії. Після цього, за однією із версій, їм назавжди було закрито шлях до персональних виставок. Інший варіант тої ж легенди стверджує, що перший секретар виявився прихованим гомосексуалістом, а юні художники, що відкрили йому цей бік власної натури і подарували незвідану досі насолоду, зробили блискучу кар’єру. Важко судити, котра з версій є правильною, бо обидва художники давно виїхали за кордон і стали там відомими, а подальша доля першого секретаря сьогодні нікого не цікавить.

Не менш відомою є історія про те, як двоє молодих поетів у кінці 80-х ходили містом і питали перехожих, у якому році Стінґ написав пісню Rock Steady і чи варто було нагороджувати Богдана-Ігоря Антонича премією імені Василя Стуса.

Пан Фіалко свого часу також побився об заклад у веселій компанії, що під час відкриття чергового пам’ятника вождя всіх народів у селі Червоношляхівка скульптуру прикрашатимуть геніталії дитячих розмірів, які цнотливо визиратимуть із розстебнутої ширіньки. Як людина слова, наш заступник головного редактора дотримав слова і назавжди втратив надійне джерело підробітку.

Після цього йому не залишалося нічого іншого, крім як піти в дисиденти. Невідомо, чим саме займався пан Фіалко у період з кінця 70-х до кінця 80-х років, зате, починаючи із 1991 року, його діяльність більше ніж бурхлива. Уже протягом кількох перших років незалежності зусиллями пана Фіалка у Тигирині було створено цілий ряд громадських організацій. Ось тільки найвідоміші з них: «Гільдія тигиринського козацтва» (спонсор — Еміграційне товариство міста Торонто), «Спілка етнічних тигиринок» (спонсор — Міжнародний фонд «Відродження»), «Ліга пляшкарів тигиринщини» (за сприяння облдержадміністрації), «Товариство відновлення старовинних технік стінопису» (спонсор — Еміграційне товариство міста Торонто) та ряд інших. Майже щодня котресь із цих товариств організовує урочисте засідання, на яке запрошує пана Фіалка листівкою в національних кольорах, у кінці тексту запрошення завжди маленькими літерами від руки дописано: «Після завершення урочистої частини планується фурше». З яких міркувань члени громадських організацій під проводом пана Фіалка схиляються до саме такого написання цього слова, невідомо. Після кожної з таких акцій пан Фіалко повертається на роботу в піднесеному настрої, від нього віє енергійністю та коньяком із цитриною. Робота після цього йде у нього помітно веселіше, він приговорює щось сам до себе в такт стукання по клавіатурі, і сторонньому спостерігачеві, не ознайомленому зі славною біографією нашого заступника головного редактора, могло би видатися, що Сиґізмунд Жоржевич нагадує тихого алкоголіка.

Партійна приналежність пана Фіалка часто змінюється. Він постійно коливається у своїх переконаннях між ТРУБЗ(нє) і ЛРУБЗ(нє), а кожна із цих партій дуже зацікавлена у політичній підтримці нашого заступника головного редактора, адже разом із ним від партії до партії переходять і всі члени очолюваних ним громадських організацій, а це становить суттєву частину тигиринського електорату. Тому Наш Засновник вважає за велику честь те, що пан Фіалко погодився працювати у КРІСі-2 і щомісяця особисто вручає йому конверт із зарплатнею. Скільки заробляє пан Фіалко, ніхто не знає, і він, здається, єдиний, кому платню не боргують.

Сиґізмунд Жоржевич кілька разів був одружений, але зараз живе самотньо, а всі колишні дружини регулярно надсилають йому листи з Італії, де перебувають на заробітках.

Часом мені здається, що всередині пан Фіалко заповнений мавпочками, які шиють канцелярські нарукавники на електричних швейних машинках. Нижній ряд мавпочок зшиває нарукавники, верхній розпорює і розпрасовує шви, а потім кидає деталі донизу, де шви знову зшивають і старанно запрасовують. Якщо котрась мавпочка встигає зшити нарукавник швидше, ніж інша — розпороти, вони міняються місцями. Щовечора визначається мавпочка-переможець, яка отримує нагороду — двісті грамів нерозбавленої горілки.