Амаркорд (Збірка) - Сняданко Наталка В. - Страница 152

— Гівно, — напевно скаже він. І матиме рацію. А що робити, коли сенсацій немає?

За п’ять шоста в редакцію увірвалася Сніжана Терпужко.

— Убивство! Жахливо! Щойно. Директор фірми «Ранок» Степан Коломийко. Незнайомець підійшов упритул і вистрілив. Поряд нікого не було. Зараз з’ясовують подробиці.

— Ура! — дружно закричали всі, аж пан Незабудко висунув голову зі свого кабінету. — Вбивство!

— Нарешті, — коротко відреагував він. — Тільки дивіться, щоб прізвище не переплутали.

Прізвище таки переплутали. Але з’ясувалося це аж наступного ранку, коли ми на нараді обговорювали номер. У місті був ажіотаж, газету вихоплювали одне в одного з рук. Пан Незабудко пригощав усіх коньяком. І незважаючи на те, що була лише десята ранку, ніхто не відмовлявся.

Тут у двері тихенько постукали.

— Заходьте, наливаємо! — крикнув пан Незабудко.

— Доброго дня, дякую, я не п’ю, — сказав чоловік, і всі різко замовкли. Перед нами стояв зображений на світлині першої сторінки Степан Коломийко, директор фірми «Ранок». Виявилося, що вбили не його, а директора сусідньої фірми під назвою «Світанок», пана Андрія Ромейка.

— Розумієте, ми маргарином торгуємо, а вони — маслом. Нас часто плутають. Але щоб так…

— Нічого, такі скандали привертають увагу до газети, — оптимістично підбив підсумки пан Незабудко. — Налажали — вибачимося. Добре, що хоча б чоловік попався ввічливий, не скандалив. Хто приніс інформацію, не перевіривши?

Усі, крім Сніжани, тихенько вислизнули з кабінету, і кожен зітхнув із полегшенням. Невдячна це все ж таки роль — приносити сенсації.

Що означає фраза: Homo homіnі lupus est

Багато хто з моїх знайомих вважає, що КРІСові-2 вдалося поєднати під однією обкладинкою два зовсім різні видання. «Антисуржик від Франя» нагадує їм про «Словничок української лайки» КРОСа, дискусії довкола галицького сепаратизму і статті на теми культури також викликають ностальгійні спогади про легендарний тижневик, мої знайомі вважають ці матеріали цікавими й різноманітними, натомість кримінальна хроніка, оперативні новини і спорт, на їхню думку, «занадто популістські» і «не відповідають інтелектуальному рівню видання», тому мої знайомі не читають цих матеріалів. Кіоскери, з якими часто спілкуються працівники відділу збуту, навпаки, вважають, що матеріали Сніжани Терпужко та спортивна сторінка — єдине, що в КРІСі-2 можна почитати, все решта — це якась незрозуміла маячня, тому самі кіоскери та «постійні клієнти», як вони називають найчисленнішу групу читачів газет, віддають перевагу іншим виданням, де «для людей пишуть».

Обов’язки головного редактора КРІСа-2 виконуються разом паном Незабудком і паном Айвазовські. Зрештою, слово «разом» тут не дуже доречне, бо я не пам’ятаю випадку, щоб їм вдалося хоча б в одному з питань дійти спільної думки.

Пан Незабудко вважає, що газета повинна бути цікавою, зрозумілою і розрахованою на найширше коло читачів, а за зразок, вартий наслідування, він має КРІС і окремі сторінки КРОСа. Пан Айвазовські переконаний, що як серйозна й аналітична газета, ми повинні орієнтуватися виключно на освічену частину електорату, адже оцінити й підтримати ідею від’єднання Галичини від решти України може далеко не кожен, а для перекупок на базарі нехай пишуть «Аргументи», «Документи» і «Подробиці». Зразком, вартим наслідування, він вважає КРОС і деякі сторінки КРІСа, але зовсім не ті, які найбільше подобаються панові Незабудку.

Цей екзистенційний конфлікт між обома головними редакторами здатен розв’язати тільки власник нашого видання, зробивши когось одного з них заступником іншого. Але з погляду Засновника справа виглядає по-іншому. З одного боку, аби досягнути успіху в політиці, йому потрібно повести за собою якомога більше людей, тобто прислухатися до пана Незабудка. З іншого боку, аби вигідно відрізнятися від політичних конкурентів, слід мати оригінальну ідею і завоювати симпатії інтелігенції, а це пропонує пан Айвазовські. Тому Інвестор запропонував їм поділити сфери впливу й розвивати газету в обидвох напрямках. Від пана Незабудка вимагається зробити наклад якомога вищим, а від Соломона Айвазовські — зацікавити найбільш яскравих представників наукової і творчої еліти міста. Єдиним, у чому погоджуються між собою пан Незабудко і пан Айвазовські, є неможливість виконання такого завдання. Адже сенсаційні й розважальні матеріали відлякують «серйозну» публіку, а серйозні й аналітичні публікації є нудними для загалу. Але власник не погоджується з ними і вважає, що основним є створити в редакції сприятливий психологічний клімат, і тоді цікаві та інновативні ідеї самі з’являться у головах співробітників. Проте вчасна виплата зарплатні чомусь не входить у перелік факторів, що, на його думку, створюють такий клімат.

Вихід із конфліктної ситуації обидва редактори знайшли, поділивши між собою редаговані сторінки, над якими працюють автономно. Соломон Айвазовські формує «блок аналітики», куди входять матеріали сепаратистських дискусій та статті на теми культури. На таких сторінках рідко поміщається більше одного матеріалу, бо пан Айвазовські ніколи не скорочує статті, вважаючи це неетичним у відношенні до автора, часто публікації друкуються з продовженням. Ці сторінки, на яких переважно немає ні ілюстрацій, ні поділів на абзаци, ні підзаголовків, називають у редакції «плахтами».

Пан Незабудко формує першу сторінку, блок актуальних політичних подій та міських новин. Він сильно коротить тексти, часом переписує їх наново, добирає ілюстрації, придумує інтригуючі заголовки та наполягає на оперативному висвітленні скандальних подій. Для Соломона Айвазовські найважливішим є авторитетність авторів, прізвища яких з’являються на сторінках газети, оригінальність їхньої точки зору і переконливість аргументів.

У КРІСі-2 спочатку не було кросвордів, гороскопів, тестів на визначення сексуального темпераменту, куховарських рецептів та ужиткової інформації на зразок календаря городника чи розкладу приміських електричок. Як пан Незабудко, так і пан Айвазовські вважали, що такі рубрики належать до бульварної преси, а КРІС-2 має залишатися серйозним аналітичним виданням.

Але на численні прохання читачів усе це довелося запровадити. І як не дивно, зовсім не на прохання «масових споживачів». Наприклад, друкувати переписи оригінальних страв попросив один відомий тигиринський скульптор, дружина якого, флейтистка, захоплюється кулінарією і постійно перебуває в пошуку нових рецептів. Публікувати кросворди попросив один відомий прозаїк, теща якого не могла пробачити йому «тринькання грошей на газету, де навіть кросворда немає». А рубрику гороскопів увели з ініціативи пана Незабудка, бо одна з його сестер захопилася астрологією і почала складати гороскопи. Матеріалам такого змісту вирішили присвятити окрему сторінку й опікуватися нею доручили мені.

Попри чіткий розподіл обов’язків та автономність існування, конфлікт між обома головними редакторами не можна вважати вичерпаним. Це відчувається на кожній нараді, бо пан Айвазовські напружено замовкає, коли слово бере пан Незабудко, а пан Незабудко нервово посміюється, коли висловлюється пан Айвазовські. Найбільш гостро їхнє протистояння відчувається, коли мова заходить про сторінку «Галицькі дискусії», де друкуються матеріали дослідників галицького сепаратизму. Дописувачі цієї шпальти є дуже відомими у місті людьми, але часто їхні висловлювання на сторінках газети викликають неоднозначні реакції навіть у редакційних працівників. Наприклад, один із них колись написав: «Некрофільство москалів зумовлювалося тим, що вони віками вживали надто багато сирої і вареної квашеної капусти (згадаймо хоча б найпоширенішу національну страву „щі“)». Ми отримали чимало обурених відгуків від наших постійних читачів. Основні контраргументи були наступними: по-перше, зв’язок між некрофільством та квашеною капустою не надто прозорий, по-друге, в українців цей продукт теж перебуває далеко не на маргінесі кулінарних уподобань, по-третє, що робити з традиційною насамперед для західних теренів стравою «капусняк» і як пояснити її популярність, по-четверте, як може така поважна людина висловлюватися так примітивно?