Амаркорд (Збірка) - Сняданко Наталка В. - Страница 165

— Він добре знає свою справу і все робив правильно, працюйте так і надалі. Газета повинна зберегти інтелігентний імідж, але при цьому збільшити кількість читачів, — сказав він мені після першого дня роботи.

Наступного дня в кімнаті, виділеній редакцією містерові Арнольду, на стінах висіло багато кольорових плакатів з написаним від руки текстом.

— Ось тут я написав недоліки вашої газети, — сказав голландський консультант і показав на стіну праворуч від мене. На трьох великих плакатах я прочитала:

— неякісні фотографії;

— задовгі статті;

— надто маленькі літери заголовків;

— надто складні карикатури;

— немає бренду;

— вузька цільова група і под.

На лівій стіні висіли плакати із зазначенням переваг нашої газети перед іншими виданнями, але їх було значно менше, ніж недоліків. І це наводило на досить сумне припущення про те, що навіть теперішній вигляд нашої газети, який всі ми досі вважали дуже «попсовим», усе ще надто інтелігентний і вузькоспрямований згідно із західними критеріями маркетингової політики. Тобто процес «пожовтішання» тільки починається.

Містер Арнольд попросив зібрати після обіду редакторів відділів та журналістів, яким хотів прочитати лекцію про маркетинг тексту. Для цього йому були потрібні ще 15 плакатів великого формату, на яких він збирався унаочнити свої думки.

— Hі, I’m mіster Arnold from Holland, — з поважним виглядом привітався пан Гомосапієнс із аудиторією, що складалася з пана Незабудка, пана Айвазовські, пана Фіалка, пана Маргаритка, пана Штуркала і Олежика Трав’янистого. Сніжани Терпужко не було, вона поїхала на місце чергового злочину.

Після цієї фрази він зробив тривалу паузу, очевидно призначену для мого перекладу. Я мовчала, чекаючи продовження, хтось із присутніх тихенько пирснув.

— Do you not translate thіs? — запитав він мене.

— They understand іt, — сказала я.

— Really? — запитав містер Арнольд, який вочевидь не чекав від українських журналістів аж такого високого рівня розвитку. — It’s great! — посміхнувся він широкою американською посмішкою і продовжив: — У кожної людини є дві півкулі головного мозку: права і ліва, — сказав він і знову зробив тривалу паузу.

Я переклала і теж зробила паузу.

— У кожної людини одна з півкуль розвинута сильніше за іншу: права розвинута сильніше за ліву, або навпаки, — із тим же поважним виглядом продовжував лектор.

Під час паузи пан Маргаритко не витримав:

— Або ліва розвинута сильніше за праву. Біда тільки тим, у кого обидві недорозвинуті. Ми довго марнуватимемо тут час?

— Що сказав цей пан? — поцікавився містер Арнольд.

— Nothіng. Your spеech іs very іnterestіng, — відповів пан Маргаритко.

— O, he speaks Englіsh, іt іs great, — зрадів містер Арнольд і продовжував: — Люди, у яких сильніше розвинута ліва півкуля, мають схильність до гуманітарних наук. Вони переважно стають інтелектуалами й віддають перевагу читанню довгих текстів, насичених інформацією. А люди, у яких сильніше розвинута права півкуля, мають більшу схильність до наук технічних, спорту, вони діяльніші і прагнуть сприймати інформацію в коротких текстах, бажано з ілюстраціями.

— А ще краще по телевізору і взагалі без текстів, — знову не витримав пан Маргаритко.

— Хай триндить, дайте чоловіку випиздиться, може, він і шо толком скаже, — заспокоїв присутніх пан Незабудко.

— Я дуже радий, що всі допомагають вам із перекладом, — доброзичливо посміхнувся містер Арнольд. — Мені б дуже хотілося знайти з вами спільну мову і вирішити ваші проблеми. Так от, переважну більшість ваших читачів становлять люди, у яких домінує ліва півкуля. Тому для того, щоб кількість читачів збільшити, до них повинні долучитися ті, у кого домінує півкуля права.

— Без психіатра нам не обійтися, — зауважив пан Фіалко.

— Так, так, саме із психологією все це і пов’язано, — містер Арнольд втішився, що його так добре розуміють.

— Для того, щоб цього досягнути, вам потрібно зрозуміти кілька простих речей:

по-перше, що газета — це продукт, і робиться він для продажу;

по-друге, виготовляючи цей продукт, орієнтуватися треба не на себе, а на читача, який цей продукт купує;

по-третє, реклама приносить гроші, тому ставитися до неї слід шанобливо й уважно.

— Вони там що, всі за одним підручником учаться і переклали цей підручник нашому Вовкові доступною для його півкуль мовою? — цього разу не витримав пан Маргаритко.

Але містер Арнольд реагував на скепсис нашого редакційного колективу доброзичливо і з ентузіазмом.

— Ось тут, подивіться, я виписав недоліки вашої газети. Достатньо їх подолати, і справи підуть значно краще.

З усіх недоліків нашої газети увагу редакційного колективу привернуло тільки слово «бренд». Цього ми ще не чули з вуст Степана Вовка.

— Потрібно придумати якийсь символ для вашої газети. Наприклад, тваринку, яка б асоціювалася у свідомості читачів тільки з вами. Як кролик символізує «Плейбой». Вашій газеті, мені здається, найбільше відповідає дельфін. Адже ваше видання — об’єктивне, виважене, політично коректне і не підтримує жодних радикальних політичних сил. Я правильно це розумію?

— Дуже правильно. А дельфін пасує до нашої поміркованості, як ідея Дерева Правди до назви Крива Липа, — пожартував пан Незабудко на модну тему. Останню акцію громадської непокори в нашому місті було проведено під деревом, на якому повісили плакати «Дерево української правди», а в народі називають не інакше, як Кривою Липою. «Те, що правда у нас — липа, ми знали давно, а що ця липа ще й крива, дуже тішить», — прокоментував акцію КРІС-2.

І справді, важко було уявити мирного дельфіна символом нашої радикальної, іронічної і гострої газети. Я спробувала пояснити це містерові Арнольдові.

— Саме цього я й боявся. Мені важко оцінити ринкову спрямованість змісту газети, бо я не знаю мови. Це повинні зробити ви самі. Але такі речі, як агресивність, суб’єктивність у ставленні до соціальних чи національних меншин, радикальність політичних поглядів, ви повинні собі заборонити. Якщо ви хочете, щоб вас читали всі, не ображайте нікого, будьте поміркованими і об’єктивними, представляйте різні точки зору. Про конфлікти, непорозуміння чи суперечки пишіть стримано й не ставайте ні на чий бік. Тоді вас поважатимуть усі.

— Або ніхто, — похмуро пробурмотів пан Фіалко. Газетний маркетинг по-голландськи вочевидь не викликав у нього захоплення.

Це було не дивно, адже все сказане містером Арнольдом цілком руйнувало концепцію виплеканої нами елітарної газети, яку приємно взяти в руки й порівняти з будь-яким масовим виданням. І різниця тут не лише в поверхових речах — зовнішньому вигляді, наприклад, розмірі фотографій, різниця — у ставленні до життя й висвітленні різних подій. Наприклад, в уряді стався черговий скандал. Інші газети підуть найбанальнішим шляхом і напишуть про це великими буквами на першій сторінці, на що містер Арнольд з радісним виразом обличчя скаже: «Вері вері гуд!» Так, ніби люди не чули про це вже сто вісімнадцять разів по радіо чи телебаченню. КРІС-2 не буде ображати почуття самоповаги своїх читачів, і коротеньку інформацію про скандал можна буде знайти десь у куточку 5-ї сторінки (часто буває, що через чиюсь неуважність у газеті трапляється дві або й три п’ятих сторінки, зате жодної восьмої чи одинадцятої, та наші читачі давно звикли й дають собі раду), натомість на першій сторінці буде стримана, але досить розлога стаття про кризу уряду де-небудь у Колумбії, щоб можна було проводити паралелі.

Коли ж якась визначна подія трапляється в культурному житті країни, то писати про це ми теж не будемо відразу і на видному місці. Почекаємо, аж мине кілька днів, а то й тижнів, і хтось принесе статтю глибоку, аналітичну і справді варту уваги. До того часу попередні публікації в інших виданнях уже будуть забуті.

Оцінити нашу роботу може читач вдумливий, неквапливий і самостійний, якому не потрібно все розжовувати й подавати готові висновки. Він вчасно інформується сам, а наша газета дає йому можливість порівняти свої висновки з думкою авторитетних людей. Шкода тільки, що таких читачів у нашому місті обмаль.