Амаркорд (Збірка) - Сняданко Наталка В. - Страница 175

Щоденники української журналістки-2

Коли я вперше прокинулась у його ліжку, надворі була глибока ніч. З вулиці у вікно світив ліхтар, розсіюючи морок і створюючи довкола предметів у кімнаті фальшиві тіні, від чого інтер’єр ставав схожим на власну проекцію, ніби хтось зробив на стіні креслення кімнати, спеціально наголошуючи на тому, що всі кути обов’язково повинні бути гострими, а лінії косими, жодних перпендикулярів. Акваріум у кутку принишк, тьмяно відсвічуючи жовтим ліхтариком з-під скла, здавалося, зачаїлися у ньому не лише скорпіони, а й риби, тож якщо достатньо довго вдивлятися, можна дочекатися, аж поки якісь комети, телескопи та золоті рибки повилазять зі своїх схованок. Ніч додавала незнайомому помешканню таємничості, а відчуття власної присутності тут здавалося якимось віртуальним, ніби все це відбувається з кимось іншим, в уяві, в кіно, на малюнку.

Михайло не спав, він лежав поряд, спершись на лікоть, і дивився на мене. Його рука повільно ковзнула під ковдру і торкнулася мого стегна. Це не був несміливий доторк, він був упевнений і доречний, як у фільмі, коли обличчя двох закоханих наближаються на екрані великим планом, звучить лірична мелодія, і він плавно проводить рукою під ковдрою десь там, де за розрахунками глядача мало би бути її оголене стегно. Ковдра незабаром злетить додолу, але поки що це лише прелюдія, і фільм нібито естетський, а не порнографічний, тож на першому місці — красивий візуальний ряд.

«Торкнися мого стегна під ковдрою, самими лише пальцями, щоб я відчула твоє тепло», — мені стало гаряче від цих слів, які прозвучали, ніби сказані кимось чужим, хто на мить заволодів моїм голосом, але гаряче мені стало не стільки від збудження, скільки від побоювання, що фраза може видатися надто сентиментальною. Цей страх перед надмірністю дуже заважає, і не лише в інтимних ситуаціях. Я страшенно боюся виглядати надто сентиментальною, надто розчуленою, надто приязною, перебільшено патетичною. Просто боюся сказати щось не те, якусь дурницю, нетактовність, щось образливе. У засвоєних мною з дитинства правилах хорошого тону будь-яке перебільшення несумісне з добрим смаком, стриманістю і вихованістю. Але часом мій страх порушити ці неписані правила переходить межі здорового глузду, і зараз, здається, саме той випадок.

Можливо, я перестаралася, не варто було цього говорити, краще бути трохи стриманішою. Хоча з іншого боку, в сексі немає нічого гіршого, ніж намагання добре виглядати, бути стриманою, розважливою, розумною. Треба просто розслабитись і слухатися власного тіла, але саме це часто виявляється найскладнішим. Дуже важко відкинути умовності поведінки, які натягуєш на себе щоранку як затісну білизну.

Михайло провів рукою під ковдрою по моєму стегні. Я не відчула особливого збудження. Він поцілував моє плече, відкинув ковдру і припав губами до живота. Це було приємно, так само приємно, як теплі струмені води на змерзлій шкірі, як лежання на гарячому морському піску, як перший ковток терпкого вина у сутінках літнього вечора після того, як спадає спека. Не більше і не менше. Ця приємність збуджувала, але не надто сильно, не бентежила, а просто розливалася тілом, як тепло, як прохолода, як дрімота. Я примусила себе думати про цю приємність, аби не дати їй розчинитися в інших думках, які нав’язливо лізли в голову. Заплющила очі і згадала бачену нещодавно еротичну сцену у якомусь французькому фільмі. Тінь від її волосся, що падала на стіну, краплі поту, що стікали по його спині, і наелектризовану тишу, що ритмічно рухалася в такт їхніх тіл. Це подіяло, мої перса напружилися, пиптики вигострились і потемніли, а в лоні стало тепло й волого. Я теж ковзнула рукою вздовж його стегна, м’яка лінія поверхні шкіри западала на заглибленні живота, треновані м’язи слухняно напружувалися для кожного поруху. Я торкнулася нетерпляче відстовбурченого прутня, на долоню скотилася крапля вологи, і я вдихнула її запах. Ковдра опинилася на підлозі. Прелюдія закінчилася.

Запах, вологий і неспокійний, трохи схожий на запах осіннього лісу, де на кожному кроці між вологого листя можна знайти гриби, заполонив повітря, запанував над усіма іншими запахами, від нього паморочилося в голові й хотілося затриматися в цьому стані запаморочення.

— Ти хочеш, щоб я увійшов у тебе? — спитав Михайло, і мені знову довелося напружити уяву, аби не скотитися донизу з приємної хвилі розслабленості, що на ній так важко було втриматися.

Це як гра у відгадування невиразних настроїв і потаємних бажань, відгадування мовчазне, відгадування тілом, і кожен наступний рух, жест чи слово може виявитися по-вбивчому недоречним, коли умовності поведінки знову візьмуть гору, а еротика справжня заміниться удаваною, схожою на приємну гімнастику, а часом і важку роботу. Найбільш недоречними переважно бувають слова. Язик і губи потрібно використовувати не для розмов, вони мусять відчути все першими, ще до того, як прийде усвідомлення, що таємниці цього іншого тіла, ще чужого й незнайомого, потроху відкриваються і перестають бути таємницями, а лише схожостями й відмінностями від інших чоловічих тіл. Цей мовчазний і затятий пошук може закінчитися нічим, або ж легкою приємністю, а може привести до короткого спалаху чогось справжнього, до мовчазної згоди, порозуміння через ритмічне дихання, через шорсткі доторки ледь помітної кількагодинної щетини на щоці, через заплющування і розплющування повік, через усі ці недоступні для свідомості коди і знаки. І ця коротка втеча від свідомості залишає по собі найсильніші враження.

Усе зводиться до первісних і надійних істин: запах, доторк і смак, а потім бажання поглинути все це, запам’ятати якоюсь внутрішньою пам’яттю, позбавленою вміння окреслювати речі, давати їм імена, пам’яттю, яка збирає самі лише відчуття і класифікує їх за приємністю та потрібністю, пам’яттю, яка конденсується у різкому запахові розлитого по животу сімені.

Хочеться сповільнити хід думок, які заважають у цій грі відгадування власних і чужих напівусвідомлених бажань та відчуттів, коли кожна наступна мить може стати легким і безболісним підніманням, гойданкою на теплих хвилях уяви. Хочеться сповільнити хід думок, які незалежно від твого бажання помічають то бруд під нігтями пальців, що так старанно пестять тебе, то зморшки в кутиках очей, які уважно стежать за кожним твоїм рухом, то вираз обличчя. Такий буває у чоловіків, для яких інтимні моменти перетворюються на спосіб самоствердження й перестають бути легкою і невимушеною грою. Це вираз зосередженості й відстороненості, коли здається, що задоволення відходить на другий план, головне — це довести щось самому собі й партнерці. Щось, мабуть, дуже важливе, але мені так ніколи й не вдалося збагнути, навіщо.

Хочеться сповільнити хід думок, які примушують разом із запахом шкіри й вологості вдихнути надто сильний запах дезодоранту, цей запах не належить ні до найдешевших, ні до особливо вишуканих, але в даний момент найбільшим його недоліком є те, що він зайвий.

Коли починаєш помічати все це, важливо не втратити нитки, яка пов’язує тебе з власним тілом. Потрібно зосередитися на своїй приємності, вирощувати її в собі, немов квітку, інтенсивно вдихати запах шкіри, запах тіла, спробувати відділити його від інших, зайвих запахів, зосередитися тільки на тому, що відчуваєш, а потім виділити з відчуттів приємні й міцно вхопитися за них своєю уявою. Подивитися на все ніби збоку, з іншого боку телевізійного екрана. Це збуджує, як і будь-яке підглядання у замкову шпарину.

Запах вологи його прутня примусив мене вдихнути глибше, відчути його шкіру під своїми пальцями, відчути свою шкіру під його пальцями, відчути, як тепло, що пульсує десь у низу живота, заповнює весь простір у кімнаті. Михайло припав до мого перса і почав смоктати його, мені було лоскотно й волого, вологи в мені ставало все більше, здавалося, зараз вона потече назовні. Михайло зібрав пальцем вологу з мого лона, провів ним по моїх губах, і я відчула свій власний запах. Мені сподобалося, я відчула збудження і попросила: