Амаркорд (Збірка) - Сняданко Наталка В. - Страница 87

Ми приїхали у ресторан, стилізований під чеський, — грубі дерев'яні столи, лави, портрети Гашека та Швейка на стінах, пиво в широкому асортименті, свинина в пиві, запечена в порційних хлібинах, молодь у дорогому фірмовому одязі. З'їсти порцію свинини мені виявилося не під силу, як і подужати літровий круг пива. Жвава розповідь Сильвестрова не вгавала. Його поетична біографія була славна ще й іншими перемогами, і виявилося навіть, що єдина написана ним досі збірочка віршів («Я пишу мало, але зате на вєс золота», — зі скромною гордістю пояснив він, раптом перейшовши на українську й попередньо кілька разів вибачившись за своє погане володіння «моваю») витримала вже чотирнадцять перевидань і розійшлася накладом, абсолютно нечуваним навіть для прози, не те що поезії. Я боялася тільки одного — що він доп'є пиво й почне декламувати свої вірші, але, на щастя, він не почав.

— Бачите он того хлопця, — він показав на стіл у кутку, за яким сидів чоловік років тридцяти п'яти у вишитій білим по білому сорочці та пильно вдивлявся в екран свого лептопа. — Це власник ресторану. Дуже порядний чоловік. Уже кілька років анонімно спонсорує серію сучасної поезії в одному з полтавських видавництв. І жодного разу не виступив зі спростуванням, коли чергові політики визнавали вихід цієї серії своєю заслугою.

У цей момент мені зовсім недоречно, мабуть, через утому після концерту та розмореність пивом, пригадалася минулорічна пригода, яка мало не стала сексуальною. Це був досить короткий період, коли ми з Лілею ходили на боді-білдинг. Не знаю, чому ми не пішли, як усі наші знайомі, на шейпінг, — мабуть, через вічне прагнення до оригінальності. Можливо, з якихось інших причин. У кожному разі, ми ходили до приватного залу такого собі Діми, який окрім бодибілдингу був шефом охорони якогось дорогого ресторану.

До Діминого залу ходили переважно самі чоловіки, і то здебільшого професіонали, які підтримували форму й готувалися до змагань, на яких демонстрували рельєф м'язів. Ці велетенські креатури виглядали трохи по-космічному, гордо прогулюючись уздовж спортивних снарядів під час відпочинку між вправами і задоволено оглядаючи себе в численних дзеркалах на повний зріст, але їхня космічність відразу ж випаровувалася, щойно вони починали розмовляти між собою. Бо теми цих розмов один до одного відтворювали щебетання наших однокласниць на перервах і крутилися довкола одного — кількість калорій, дієта, косметичні маски. Загрозлива маса м'язів на плечах і стегнах цих велетнів була, попри солідний вигляд, надзвичайно крихкою: достатньо було необережного руху, і під тиском цієї маси тріскали сухожилля — не витримували надто великої ваги. Вистачало тижневої перерви у заняттях і кількох шматків торта, як ідеальний м'язовий рельєф перетворювався на мішок із салом. Життя цих людей було суворо підпорядковане потребам їхніх м'язів: ні на що більше у них не вистачало ні часу, ані сил.

Діма також був профіком, але необхідність заробляти на життя тримала його спортивний запал у межах розумного. Він не розбудовував свою м'язову тканину до надприродніх розмірів, а намагався не втратити змоги більш-менш вільно рухатися. Щоправда, протягом кількох останніх років він таки додав кілька кілограмів: його репутація більше не вимагала особистої заанґажованості, достатньо було з'являтися на зустрічі з клієнтами й імпозантно перебирати м'язами під футболкою та промовисто перебирати пальцями масивний золотий ланцюжок. Обличчя Діми вирізнялося серед клієнтури залу якоюсь ледь помітною людською рисою. Мабуть, саме це і привабило мене в ньому.

Хоча говорити про привабливість було б перебільшенням — я просто не подумала, погодившись сісти до нього в машину і дати підвезти себе додому. Про те, як закінчуються такі пропозиції, загальновідомо. Хоча, можливо, це була трохи нечесна гра перед самою собою, якась прихована цікавість і бажання здобути сексуальний досвід. Ясна річ, партнер виглядав надто вже гротесково, але, з іншого боку, у цьому навіть було щось голлівудське.

Ми приїхали до Діми додому, випили по склянці вина, він роздягнув мене і поклав у своє широченне ліжко. А потім замість пестощів і захоплення моїм тілом почав демонструвати гру своїх м'язів. Я відчула себе знову в спортзалі, спостерігаючи за цим механічним ритуалом, що його Діма, відчувалося, повторює з розписаною в розкладі занять регулярністю. Напевно, значно краще на моєму місці почувалася б однокурсниця, яку дуже збуджував секс із коханцем під час телефонної розмови із нареченим. При цьому то наречений, яких вона міняла досить часто, то коханець поступово входили в смак і часом після стосунку навіть перекидалися кількома словами по телефону. Так от, ця моя знайома спокійно могла б зайняти час телефонною розмовою, поки Діма завершував презентацію.

Перед тим як перейти до активніших дій, Діма встав із ліжка і пішов на кухню, де витягнув із холодильника заздалегідь приготовану дитячу молочну суміш, улюблений енергетичний коктейль культуристів тих часів. Повернувся і замислено відсьорбнув кілька разів. Його член, що і раніше виглядав непереконливо малим на фоні гігантського торса, похнюплено скоцюрбився.

— Ти точно хочеш зі мною, — запитав Діма, і я зрозуміла, що недооцінювала його. Окрім дієти та регулярних фізичних вправ, його хвилювали ще й інші почуття. Або ж він боявся, що секс із незайманицею вартуватиме йому завеликої кількості калорій. Я промимрила у відповідь щось нерозбірливе.

— А хочеш, я про дєтство тобі розкажу? — раптом запитав Діма. — Не знаю, чо згадав, але ти припоминаєш мені одну тьолку з дєтдома. Я, знаєш, дєтдомовський, і родітєлєй ніколи в глаза не бачив. Ну і коли по суботах до других приходили родичі, приносили ігрушки, мені так до сльоз було, понімаєш. А найбільше всєгда хотілося печення. Було таке, ти вже не помниш навєрно, цвітне, одно — біле, друге з какао, називалося «Мозаїка». Його всі любили у дєтдомі. І от, досі помню, не повіриш, коли прийшла тьотка одного пацана, принесла йому гостинці і мені дала кульок печення. Я його беріг і даже плакав, коли доїв усе. Так от, ти мені припоминаєш трохи ту тьотку з дєтдома.

Діма захопився розповіддю і для переконливості навіть витяг із шафки на кухні трохи печива «Мозаїка», частина з какао, частина — без, і запропонував мені почастуватися. Сам він дозволяв собі цю розкіш тільки зрідка. Невідомо, чи з калорійних міркувань, чи щоб сентиментальний ефект справляв належну дію. Я подякувала, але печива мені не хотілося.

Діма все більше захоплювався спогадами про важке дитинство, а я поволі наважувалася озвучити прохання відвезти мене додому.

Але раптом Дімин член знову напружився. Мабуть, він уже дійшов до того моменту в розповіді, коли партнерка повинна була стікати соками пожадання від співчуття й еротичних фантазій. Я виявилася неготовою до такого повороту подій і того, з якою спритністю неповороткий Діма раптом виліз на мене, але відреагувати не встигла, бо раптом задзвонив телефон.

Після короткої розмови Діма швидко вбрався й вийшов з дому, строгим голосом звелівши мені чекати його. Я не наважилася сказати про бажання поїхати звідси якомога швидше, бо раптом усвідомила, що попри крихкість сухожиль він усе ж таки набагато сильніший за мене.

У момент, коли під час кави й десерту Сильвестров знову полинув у безкінечні спогади про свою бізнесово-поетичну кар'єру, я чомусь дуже виразно пригадала собі те відчуття в порожній Діминій квартирі, обставленій із жіночою старанністю. Мабуть, у нього таки була дружина або ж зафіксованість на дієті та калоріях поволі фемінізувала його психіку. Усюди панував ідеальний порядок, жодного сліду пилюки чи круглих відбитків від горнят на лакованому журнальному столику. Ідеально поскладані речі у шафі, кришталеві келихи і деталь, яка добила мене остаточно — вигаптувана гачком серветка за склом кришталевої вітрини серванта.

Я марно намагалася зосередитися то на телебаченні, то на книзі, погортала навіть каталоги з модним одягом, розкидані довкола ліжка. Кілька хвилин розтягнулися на три години, і в якийсь момент раптом прийшов страх: я раптом подумала: «А що коли він не повернеться?». Звідки я знаю, куди він поїхав, — можливо, він взагалі більше ніколи не повернеться, хто шукатиме мене тут, у замкненій квартирі, що я скажу бабці, подзвонивши звідси, — я ж навіть не знаю адреси. Ще трохи, і мене охопила справжня паніка, але за годину минула й вона — я відчула апатію і голод. Мабуть, доречнішим було б розкаяння за таку легковажну поведінку, але розкаяння не було, навпаки, я передчувала насолоду від того, як переповідатиму Лілі таку незвичайну пригоду. А потім минуло і це, і я вже просто лежала на ліжку й бездумно вдивлялася в стелю, не відреагувала навіть на звук ключа, що повертається в замку.