Lux perpetua - Сапковский Анджей - Страница 55

55

— Клянуся, що у Богом мені даному князівстві вільно, безпечно і без перешкод проголошуватиметься слово Боже. Що Тіло і Кров Господа Христа роздаватимуться вірним під видом як хліба, так і вина за правилом Письма і вчення Спасителя. Що папських священиків позбавлено буде світської влади над дочасним багатством і добром, і що дочасне добро і багатство буде в них забрано, яко же перешкоджає їм жити, вірити та навчати так, як чинив те Христос зі своїми апостолами. Що за всі гріхи смертні і явні злочини проти закону Божого буде покарано. Хай мені в цьому допоможе Бог і Святий Хрест.

Закінчивши, князь став на коліна. Бедржих підійшов, подав князеві тацю з облаткою, а після неї чашу з вином. Потім обіруч підійняв посудину.

— Fiat voluntas Tua[76]!

— Амінь! — відповіли всі навколо. Волошек встав, брязкаючи обладунками.

— Готово, — він обернувся до тих, що стояли найближче. — Пішли, нарешті щось поїмо. І вип'ємо.

* * *

Учта відбувалася у францисканців, у трапезній. Стіни були покриті мозаїкою тріщин, а всередині все ще смерділо горілим. Але ченці наполягали на тому, аби прийняти князя в себе, і всі знали, чому. Навернений на Чашу і чеську віру Волошек не приховував наміру вигнати з Глогувка ксьондзів, прелатів і колегіатських каноніків. Менші Брати сподівалися, що їм він дозволить залишитися.

Францисканські кухарі перевершили самих себе у кулінарному мистецтві. На столі красувалися чотири величезні печені кабани, фаршировані свининою і ковбасами. Чотири олені. Вісім сарн, дванадцять поросят, дванадцять тетеревів, купа шинок, окороків, кишок і полотків. Картину доповнювали безліч бабок, тістечок, пряників і мазурків. Середину столу займав цілий запечений віл з позолоченими рогами, оздоблений зробленими із сала написами. На першому було: О IESU, SPECULUM CLARITATIS AETERNAE. На другому, надто вже влесливому: DEI GRATIA DUX BOLKO HUIUS LOCI BENEFACTOR[77].

Справляла враження і бібенда[78]: чотири бочки кіпрського вина, exemplum[79] чотирьох пір року. Дванадцять, як місяців у році, бочівок венгерського та італійських вин. Безліч — рахувати було ліньки, але, мабуть, п'ятдесят дві штуки, стільки, скільки тижнів, — глеків молдавських та угорських вин, дзбанів меду та пляшок славнозвісного ковенського липцю[80].

Сорок днів посту зробили свою справу. З величезним зусиллям витримавши змовлені блідим настоятелем Pater Noster і Benedic Domine, вимучені постом учасники застілля накинулися на їжу і питво, як яструб накидається на вальдшнепа, як Карл Молот накинувся під Пуатьє на арабів, як лебідь накинувся на Леду, а критський бик — на перебрану коровою Пасифаю. Стіл, який спочатку виглядав як cornu соріае, невичерпне багатство з рогу кози Амальтеї, дуже швидко почав спустошуватися, виглядом обгризених кісток усе більше і більше викликаючи в уяві образ розритого цвинтаря.

Князь Болько Волошек розщепив ґудзики вамса. І зригнув. Протяжно і по-панськи.

— Постарався, — сказав він, — жебрущий орден. Хоча витрати я взяв на себе, щоб їх дощенту не розорити. Кепські часи надходять для монахів і попів. Усіх прожену на всі чотири сторони. А чи ви звернули увагу на настоятеля, яка в нього бліда пика, який кислий він там сидить? Як у стіну втупився, ніби «мане, текел, фарес» там побачив? Якраз францисканців, зрештою, мені трохи шкода, бо вони порядна братія, самі лише поляки і чехи, вірні принципам святого з Асизу. Лікували хворих, допомагали нужденним, де біда, де лихо, де нещастя — завжди були там, де їх потребували. Так що мені шкода буде їх проганяти. Але що вже там, прожену. Надходить Нове, великі зміни, революція, хто був ніким, той стане всім, і навпаки. Невинні постраждають нарівні з винними. Бо надходить Нове, а що ж це за Нове, яке не починає з того, що копає під зад Старе? Чи не так, Рейневане? Правда, брате Бедржиху?

— То ви, — сказав один з польських гостей, Лелівіт, — пресвітер Бедржих зі Стражниці.

— Я, — підтвердив Бедржих, ненадовго припинивши длубатися в зубах. — А ви Спитек Леліва з Мельштина, краківський воєводич. А ви, пане, Миколай Корнич Сестшенець, бендзінський бургграф. Як бачите, мені відомі не тільки ваші імена та герби, а й посади. Тож дозвольте і мені представитися посадою. У результаті укладеного сьогодні союзу і спільних дій невдовзі весь Верхній Шльонськ буде опанований, належатиме Табору, Сигізмунду Корибутовичу і присутньому тут князеві Болеславові. Я ж носитиму ранг і титул директора, головного справці відділів Табора у Шльонську.

Волошек, свіжоспечений адепт вчення Гуса, уважно роззирнувся навколо, щоби перевірити, чи нетверезість інших учасників застілля дозволяє говорити вільно.

— Ми вже поділили, як бачите, — сказав він полякам, — Верхній Шльонськ поміж собою. Корибут дістане Глівіце, таборити Бедржиха — Нємчу і все, що зуміють видерти в єпископа. Опольське князівство, ясна річ, теж має дещо здобути. Ще й багато здобути. Я хочу намислівську землю, Ключборк, Рибнік і Пщину. І половину Битома, ту, яку нині тримає той сраний хрестоносець, Конрад Білий, наймолодший братик єпископа. Межові стовпи, як мені обіцяли, буде пересунуто на користь переможців. Тож нумо перемагати і пересувати!

— Може, вже завтра, — запротестував Миколай Корнич Сестшенець. — Бо я так об'ївся і обпився, що й не встану.

— А післязавтра нам у дорогу, — заявив Спитек з Мельштина. — Чи не так, пане Бедржиху? Пане Рейневане? Нам-бо разом подорожувати.

Рейневан глянув на Бедржиха, запитально підняв брови. Проповідник зітхнув.

— Поїдемо назад під Ратибор, — сказав він. — А звідти — на краківський тракт.

— Краківський тракт, кажеш. Значить, до Польщі?

— Буде видно.

— Ти Рейневане, все чогось нахмурений, — зауважив уже сильно червоний від вина Волошек. — Таж Великдень, День Божого Воскресіння. Весна, зміна у природі, зміна у політиці, Нове надходить, Старе відходить, lux perpetua осяює пітьму, Добро перемагає, Зло втікає, сила боїться, Ангели радіють, під небеса виспівують, Gloria, Gloria in excelsis[81], хортиця ощенилася, а найкрасивіша з придворних моєї княгині нарешті дала себе трахнути. Словом, радіє тіло, радіє душа, радійте tandem[82] усі разом, радій і ти, Рейневане. Радій же, чорт забирай! Пий, п'ю до тебе. І кажи, що тебе мучить, брате-жаку.

Рейневан сказав, що його мучить.

— Інквізиція викрала в тебе дівку? — насупив брови князь. — Гжегож Гейнче опустився до викрадення? Неймовірно. Якби ще єпископ Конрадну, цей ні перед чим не зупиняється… Але Грегоріус? Наш друзяка з Каролінума? Гм, часи міняються, люди теж. Слухай, брате, ти мене підтримав, допоміг прийняти рішення. То і я тобі допоможу. У мене є джерела інформації, свої люди, єпископ здивувався би, якби знав, наскільки близько до нього, та й Гейнче би здивувався. Ютта де Апольда, кажеш? Накажу, щоб нашорошили вуха на це ім'я. Врешті-решт хтось натрапить на слід, все ж таки надовго нічого не приховати не можна, правильно каже приказка: quicquid nix celat, solis calor omne revelat.{17}

— Свята правда, — підтвердив з дивною усмішкою Бедржих зі Стражниці.

* * *

Вирушати на світанні стало вже традицією їхньої місії, і цей раз не став винятком. Сонце ще не встигло як слід піднятися над туманами, а вони вже залишили далеко за собою Глогувок і прудко рухалися на схід. Невдовзі добралися до роздоріжжя.

— Бедржиху? Куди тепер? — запитав з невинною міною демерит.

— На Ратибор. А звідти краківським трактом до Затора. Я ж казав.

вернуться

76

Хай буде воля Твоя (лат).

вернуться

77

«О Ісусе, дзеркало вічної слави», «Божою милістю князь Болько, доброчинець цього місця» (лат.).

вернуться

78

Випивка (лат.).

вернуться

79

Тут: символ (лат.).

вернуться

80

Ковенський липець — напій з липового меду, виготовлений у Ковні (тепер Каунас): зрештою, згаданий перед ним мед — теж напій, а не власне мед.

вернуться

81

Слава у вишніх (лат.).

вернуться

82

Нарешті (лат.).

вернуться