Lux perpetua - Сапковский Анджей - Страница 86

86

Інквізитор промовисто глянув на єпископа, кашлянув у кулак.

— Знаю, — Корад скривився як середа на п'ятницю. — Пам'ятаю. Архієпископ магдебурзький злий на мене за Грелленорта. Тож мушу покластися на тебе, інквізиторе. Твої вказівки Гюнтер вислухає уважно, інквізиторів він поважає, підтримує їхню діяльність і бере в ній активну участь. Crescit cum magia haeresis et cum haeresi magia[122], а день без вогнища — втрачений день, ось які його девізи. І результати видно — у радіусі п'яти миль від Магдебурга годі знайти жида або чарівницю. Цьому можна тільки позаздрити. І пошкодувати, що у Вроцлаві так не є… Не сприймай на свою адресу, Гжесю.

— А я і не сприймаю. Перейдімо до справи.

— Ти маєш когось для такої місії? — єпископ подивився з-над карти. — Хто міг би поїхати до Саксонії, до Гюнтера фон Шварцбурга? Людина вірна, надійна і достойна довіри?

— Така людина є. А позаяк я передбачив, що він буде потрібний, то привів його із собою. Він чекає в передпокоях. Закликати?

— Заклич.

— З дозволу вашої достойності. Диякон Лукаш Божичко. Чоловік, якому я безмежно довіряю.

* * *

Води Мульди були брунатно-сірі та спінені, вони піднялися настільки, що смуга верболозів цілком занурилася в них, виступаючи понад течією тільки низьким наїжаченим гребенем. Дерева над берегом були затоплені майже до середини стовбурів. На одному з таких стовбурів зачепився перевернутий набік віз. Далі на групку верболозів спирався ще один, перекинутий догори дном, затоплений, над водою стирчали тільки колеса.

— Третій геть-чисто знесло, — випередив запитання Прокопа старший загону цестаржів[123]. Ріка підхопила. Ми ще й на рівне не виїхали. Решту встигли цафнути.

— Таки треба визнати, — Ян Краловець підвів коня на самий берег, передніми копитами у воду, — що річка немало води несе. І рве, як холера.

— Тепла зима, дощі замість снігів, — кивнув Якуб Кромешин з Бржезовиць, гейтман польових військ Табора. — На інших бродах, годі й сумніватися, те саме буде.

— То що, — Прокоп Голий розвернув коня, окинув поглядом гейтманів, — ріка Мульда має зупинити наш марш? Оця дещиця мокрої води має поставити хрест на наших планах? Брате? Мене цікавить твоя думка! І рішення!

Старший цестаржів довго мовчав, зважував слова. Ніхто його не підганяв. Усі, у тому числі й Рейневан, знали, що досвід у нього був чималий. Зі своїм загоном цестаржів він пройшов бойовим шляхом Табора майже від початку, а славу здобув у 1424 році, коли сміливою переправою через Лабу вивів Жижку з оточення під Костельцем. Рубав для польових військ просіки в лісах під Таховом і Рецем, мостив стовбурами дерев проходи через моравські болота, будував мости на Сазаві та Одрі, переправляв вози через Нітру, Квісу, Бобер, Реген і Нааб.

— Переправимось, — він нарешті розрядив напружене очікування сухим і діловим ствердженням. — Але не потрійною колоною, бо засильний напір води… Тра по їднім, віз за возом, у ряд, зв'язавши їх для безпеки линвами…

— Переправа одинарною колоною триватиме не менше доби, — сказав, зважуючи слова, Їра з Ржечиці, гейтман Сиріток. — Це довго.

— На тому березі, — похмуро підтвердив Кромешин, — нас потроху прибуватиме, на цьому потроху убуватиме. Сакси допетрають це і вдарять там, де нас у даний момент буде найменше. Можуть нам добряче залити сала за шкуру.

— Особливо припертим до ріки, — додав лицар Вілем Костка з Поступиць, досвідчений воїн, учасник війни, яку Польща вела з орденом хрестоносців у 1410–1414 роках. — Бути припертим до ріки — це взагалі загрожує розгромом.{42}

— Рішення! — Прокоп сіпнув вус. — Що пропонуєте?

— Відправмо Службу Божу! — вихопився проповідник Маркольт. — Ми ж Божі воїни, Бог нас вислухає. Відправмо службу за те, щоби вода спала.

Прокоп завмер з рукою біля вуса, довго дивився на священика.

— Інші пропозиції?

— Диспутувати марно, — коротко мовив Ондржей Кержський із Ржимовиць, який досі мовчав. — Мульду перейти мусимо. Якщо цестарж каже, що в ряд, то в ряд.

— Варто би все-таки подбати, — зауважив Кромешин, — аби сакси про переправу не довідалися. Бо якщо псявіри довідаються…

— Нам каюк, — закінчив Краловець.

* * *

— О, Рейневан! — Прокоп вихопив з рук цирульника рушник, витер ним поголине лице від решток мила. — Добре, що ти є. Мазь приніс?

— Приніс.

— Саме вчасно, — Прокоп жестом відіслав цирульника, зняв сорочку через голову. Поголений, він пахнув італійським милом із Савони.

— Крижі болять як сто чортів, — він сів на лавці, обернувся. — Намасти мене тим своїм магічним мастилом.

— Через отой біль, — гейтман дав себе натирати, — я не можу зібратися з думками. А мені оце саме конче треба думати. Ти нині був над рікою, знаєш, які наші справи. Переправа буде нелегка, а ми під час переправи будемо наче той слимак без мушлі, перший-ліпший горобець дзьобне. Ти ж це розумієш? Га? Рейневане?

— Та вже ж розумію.

— Ох, — застогнав Прокоп. — Воістину, райський лік ця твоя мазь, біль як рукою зняло. Що би я без тебе робив, медику? Не втраться мені, Рейневане. Не подінься і не згубися.

Рейневан відчув дрож, вловивши в його голосі дивну зловісну нотку. Director польових військ подивився на присутніх командирів, дав знак Кромешинові. Той відклав ніж, яким зрізав напівсире м'ясо з ребер запеченого барана, встав, підійшов до дверей хати, виглянув і роззирнувся, чи ніхто не підслуховує. Решта гейтманів теж на якийсь час припинили їсти, їхні обличчя були серйозні і незворушні.

Рейневан втирав мазь.

— Отже, браття гейтмани, — Прокоп почухав свіжопоголену щоку, — я прийняв рішення. Післязавтра на світанку ми почнемо переправлятися через Мульду. Вище по ріці, бродом під Кессерном. Нікому про це ні слова. Це не може вийти поза цю хату.

* * *

Обозні вогні Табора та Сиріток палахкотіли аж до горизонту. З підвішених над жаром казанків розходився запах найрізноманітніших вояцьких страв — запах, попри голод, не надто апетитний. Рейневан ішов, міркуючи, у бік будівель фільварку. Гусити його не спалили, бо хотіли мати бодай латку даху над головою. Там він сподівався застати Шарлея і Самсона.

З-за возу, повз який він проходив, раптом вигулькнула невеличка постать. Він вловив слабкий запах розмарину.

— Рікса?

Вона матеріалізувалася просто перед ним, загорнута в плащ, у щільно прилеглому до голови каптурі. Відразу перейшла до справи. Її голос був рішучий і неприємний.

— Де і коли Прокоп буде переправлятися через Мульду?

— Я теж радий тебе бачити.

— Де і коли буде переправа? Не змушуй мене повторювати.

— І все-таки повтори, будь ласка. Я хотів би нарешті переконатися, чиїй справі ти служиш. Хотів би нарешті бути впевненим.

— Я знаю, — Рікса його ніби й не чула, — що ти був при тому, як приймалося рішення про переправу. На Мульді є три броди. Один тут, під Гріммою. Другий — нижче, в Дорнау. Третій — вище, біля села Кессерна. Котрий вибрав Прокоп? Кажи, Рейневане, в мене нема часу.

— Це нічого не дасть.

— Послухай, — її котячі очі блиснули у світлі смолоскипів, загорілися, ніби у справжньої кішки. — Це важлива річ. Ти навіть не уявляєш, наскільки. Я мушу знати. Кажи, а то…

— А то що?

Рікса не встигнула відповісти, не встигнула відреагувати ні словом, ні жестом, ні дією. З-за возу раптом виринула швидка тінь. Рейневан почув тупий стук удару, глухий зойк Рікси і звук падаючого тіла. Він хотів відреагувати, але не встиг. Почув, як вимовляється заклинання, відчув, як у повітрі поширюється характерний для магії запах озону і як його охоплює миттєвий параліч.

— Мовчи, — просичав Лукаш Божичко. — І не роби нічого, про що ти міг би пошкодувати.

вернуться

122

Завдяки магії зростає єресь, а завдяки єресі — магія (лат.).

вернуться

123

Чеськ. ceslar — шляховик.

вернуться