Вежа блазнів - Сапковский Анджей - Страница 139

139

— Що?

— Ти щось бурмочеш собі під ніс, до того ж по-італійськи, тож, гадаю, це знову Данте Аліг'єрі?

— Правильно гадаєш.

— І, певно, уривок, що пасує до нашої ситуації? До того, куди ми оце прямуємо?

— Авжеж.

— Гм-м-м… Fuor de la queta… Отже, ми йдемо, ти вважаєш… Я не буду занадто настирливий, якщо попрошу перекласти?

— Не будеш.

Йдемо туди, де жаль повітря крає; і ось ми там, де вже немає світла [573]. * * *

На західному схилі Голінця, у тому місці, звідки як на долоні видно було долину й армію на марші, на гілку ялини сів великий стінолаз, обтрусивши сніг із глиці. Стінолаз повернув голову, його нерухоме око, здавалося, виглядало когось у колоні.

Стінолаз, видно, нарешті побачив те, що хотів побачити, бо розтулив дзьоб і заскрекотів, і в цьому скрекоті був виклик. І страшна погроза.

* * *

Гори потопали в каламутному sfumato[574] похмурого зимового дня.

Знову пішов сніг. Засипав сліди.

КІНЕЦЬ ПЕРШОГО ТОМУвернуться

573

[Примітка автора] «…туди, де жаль…» — Данте, «Божественна комедія», пісня четверта, переклад як вище. В оригіналі: Fuor de la queta, ne I'aura che trema. E vegno in parte ove non e che luca. (Данте Аліґ'єрі, «Божественна комедія», ч. 4. Переклад М. Стріхи.)

вернуться

574

Розмитість контурів, імла.