Мертва зона - Кінг Стівен - Страница 52

— Брехні… — повторив приголомшений Джонні. Він навіть трохи здивувався, відчувши, як на нього накочує лють. Скільки він себе пам’ятав, його мати завжди купувала «Всепроникний погляд», ще з тих часів, коли там уміщували фотографії потрощених, залитих кров’ю автомобілів, одрубаних голів, таємно зроблені знімки страт. Вона свято вірила кожному надрукованому в журналі слову. Певно, як і майже всі інші 2 999 999 читачів. І ось перед ним сидить цей тип із штучною сивиною, в сорокадоларових черевиках та новісінькій, ще з магазинними — складками, сорочці, й розводиться про брехні.

— Машина працює справно, — провадив Діс. — Якщо вам стукне в голову щось цікаве, треба тільки подзвонити нам, а ми вже запускаємо тему в роботу й підносимо читачеві готовий продукт. Ми маємо право включати ваші колонки в свій щорічний збірник «Всепроникний погляд у майбутнє». Проте ви вільні підписати будь-яку угоду з видавництвом. Ми можемо тільки заборонити вам друкувати щось в інших журналах, але хочу вам сказати, що такого майже не трапляється. Виходить навіть куди більше, ніж зумовлено в угоді. Сказати б, підливка до картопляного пюре, — осміхнувся Діс.

— І скільки ж це може вийти? — повільно запитав Джонні, стискаючи руками бильця крісла. У правій скроні ритмічно пульсувала вена.

— Тридцять тисяч на рік у перші два роки, — відказав Діс, — А як здобудете популярність, цю цифру можна й переглянути. І ще одне. Всі наші екстрасенси мають свою певну галузь. Як я розумію, у вас добре йде контакт з предметами. — Діс мрійливо примружив очі. — Отож я вже бачу регулярну рубрику, скажімо, навіть двічі на місяць — не закопувати ж у землю таку вдалу знахідку! Джон Сміт запрошує читачів «Всепроникного погляду» надсилати особисті речі на парапсихологічне дослідження… Або щось таке. Ми, звісно, попередимо, що і речі слід надсилати недорогі, бо назад ми їх не повертатимем. Але ви не повірите, які є придурки, дай їм бог здоров’я. Ви б рота розкрили з подиву, якби побачили, що вони часом присилають. Діаманти, золоті монети, обручки… І ми можемо обумовити в угоді, що всі надіслані речі переходять у вашу власність.

Перед очима Джонні попливли тьмяно-червоні плями.

— Люди надсилатимуть речі, а я забиратиму їх собі. Ви начебто так сказали?

— Саме так. І ніяких проблем. Треба тільки внести відповідний пункт в угоду, щоб усе було законно. Ще трохи підливки до картопляного пюре.

— То припустімо, — мовив Джонні, намагаючись говорити рівно й спокійно, — припустімо, мені… стукне щось у голову, як ви висловлюєтесь, і я подзвоню й скажу, що тридцять першого вересня тисяча дев’ятсот сімдесят шостого року президента Форда уб’ють… Не тому, що я це передчув, а просто мені стукнуло в голову.

— Ну, як відомо, у вересні тридцять днів, — сказав Діс. — Але загалом ви, по-моєму, точно вхопили суть. Ви широко мислите. Це добре. Ви не повірите, як обмежено мислить більшість цього люду. Неначе бояться простягти руку до грошей, що лежать напохваті. Один з наших екстрасенсів, Тім Кларк з Айдахо, два тижні тому написав нам, що на нього зійшло осяяння: наступного року Ерл Батц змушений буде піти у відставку. Ви мені, звісно, вибачте на слові, але кому це, розтуди його, треба? Хто такий Ерл Батц для американської хатньої господарки? А от у вас, Джонні, добрі струми. Ви наче створені для цього діла.

— Добрі струми… — промимрив Джонні.

Діс запитливо дивився на нього.

— Вам що, недобре, Джонні? Ви трохи зблідли.

Джонні думав про жінку, яка надіслала йому шарф.

Мабуть, вона теж читала «Всепроникний погляд».

— З вашого дозволу, я спробую підбити підсумки, — мовив він. — Ви платите мені тридцять тисяч доларів на рік за моє ім’я…

— І фото, не забудьте.

— …за моє фото і кілька колонок, написаних за мене іншими. А також за рубрику, де я відповідатиму на запитання власників надісланих речей. І як додатковий приварок зможу забирати всі ті речі…

— Якщо юристи це зумовлять.

— …в свою особисту власність. Така суть угоди?

— Це тільки голий кістяк, Джонні. Ви собі не уявляєте, як у цьому ділі гроші пливуть до грошей. Через півроку ваше ім’я знатимуть усі, і тоді перед вами відкриються безмежні перспективи. Участь у телевізійних шоу. Зустрічі з шанувальниками. Лекційні турне. Ну, і, звісно, книжка, виберете собі якого захочете видавця, вони на екстрасенсів кидають шалені гроші. Он Кеті Нолан почала з такої ж угоди, а тепер загрібає більш як двісті тисяч на рік. Ще й заснувала власну церкву, і податкові органи не можуть підступитись і до цента з її грошей. Вона своєї нагоди не промине, наша Кеті. — Діс, широко всміхаючись, нахилився вперед. — Кажу ж вам, Джонні, безмежні перспективи.

— Я бачу.

— Ну? То що ви про це думаєте?

Джонні й собі подався вперед, до Діса. Однією рукою ухопив його за рукав новісінької сорочки, а другою — за комір.

— Гей! Що ви собі в біса…

Джонні міцніше захопив тканину сорочки обома руками й притяг Діса до себе. За п’ять місяців щоденних фізичних вправ він добре нагнав м’язи.

— Ти питаєш, що я думаю, — промовив він. У голові починало гупати й ломити. — Я тобі скажу. Я думаю, що ти упир, гробокоп, пожирач людських мрій. Я думаю, тобі місце на каторжних роботах. Я думаю, твоїй матері слід було померти від раку другого дня по тому, як вона тебе понесла. І якщо є пекло, я сподіваюся, що ти в ньому горітимеш.

— Не смій так розмовляти зі мною! — заверещав Діс, наче торговка рибою. — Клятий псих! Забудь! Забудь усе, що я тобі казав, дурноверхий бевзь, мужва! Тобі давали таку нагоду! Ще рачки приповзеш, та буде пізно!..

— Ти й говориш наче крізь вату, — сказав Джонні, підводячись. Заразом він підвів і Діса. Сорочка в того вилізла з-під новісіньких джинсів, і стало видно сітчасту майку. Джонні почав розмірено шарпати його вперед і назад. Діс забув про свій гнів і заволав на всю горлянку.

Джонні підволік Діса до сходів, підняв ногу й добряче припечатав ззаду його новісінькі «лівайси». Діс, не вмовкаючи, миттю скотився зі сходів і простягся на землі. А коли встав і обернувся до Джонні, його чепурненька, наче в провінційного жевжика, одіж була вся запилюжена. Тепер вона набула природнішого вигляду, подумав Джонні, але не був певен, чи зможе Діс це належно оцінити.

— Треба б нацькувати на тебе поліцію, — хрипко промовив той. — Мабуть, я так і зроблю.

— Твоя воля, — відказав Джонні. — Тільки тутешні охоронці закону не дуже прихильні до тих, хто стромляє свого носа куди не просять.

Обличчя Діса судомно кривилось, і на ньому відбивалися водночас і страх, і гнів, і подив.

— Боронь тебе боже колись поткнутися до нас, — сказав він.

Голова Джонні вже мало не розколювалась від болю, але він стримував себе й говорив спокійно.

— Твоя правда, — відказав він. — Цілком з тобою згоден.

— Ти ще пошкодуєш, ось побачиш. Три мільйони читачів. Це тобі неабищо. Коли ми розправимося з тобою, ніхто вже й слову твоєму не повірить, хай би ти навіть передрік весну в квітні. Чи сказав, що черговий бейсбольний чемпіонат почнеться в жовтні. Чи навіть… навіть… — Діс бризкав слиною від люті.

— Ану, забирайся звідси, мерзото, — сказав Джонні.

— І книжки тобі не бачити! — пронизливо викрикнув Діс, наче найстрашнішу погрозу, яку тільки міг придумати. Зі своїм спотвореним, перекривленим обличчям, у геть запилюженій сорочці, він скидався на малого хлопчиська, що заходиться в істериці. Його бруклінський акцент ставав усе виразніший і зрештою перетворив його мову на якусь химерну говірку. — Тебе візьмуть на сміх по всіх нью-йоркських видавництвах! Я тебе так роздовбаю, що від тебе сахатимуться навіть найпослідущі бульварні листки. Ми маємо способи змішати з лайном таких розумників, і ми тебе змішаємо, падло! Ми…

— Ось я зараз принесу свій «реммі» та пристрелю тебе як браконьєра, що вдерся до чужої садиби, — мовив Джонні.

Діс відступив до своєї найманої машини, і далі погрожуючи й лаючись. Джонні стояв на веранді, дивився, а в голові у нього гупало нестерпно. Діс сів у машину й дав такий газ, що мотор надсадно заревів, а колеса аж завищали, збиваючи хмари куряви. Виїжджаючи з подвір’я, Діс незграбно вильнув і збив з місця важкий чурбак, на якому Джонні рубав дрова. Незважаючи на біль, Джонні посміхнувся. Йому буде незрівнянно легше поставити чурбак на місце, ніж Дісові пояснити в прокатній конторі велику вм’ятину на крилі «форда».