Мертва зона - Кінг Стівен - Страница 93

93

1 вересня 1977 р.

Дорогий Джонні!

Невже Ви думаєте, що я відступлюся? Прошу Вас, візьміть чек.

Усього найкращого, Роджер.

10 вересня 1977 р.

Любий Джонні!

Ми з Чарлі страшенно раді були дізнатися, де ти, і отримати від тебе такого щирого й теплого листа. Але одна річ, сину, мене дуже занепокоїла. Я подзвонив Семові Вейзаку й прочитав йому те місце, де ти пишеш, що в тебе почастішали напади головного болю. Він радить тобі звернутися до лікаря, Джонні, і то негайно. Він боїться, щоб в ураженій ділянці мозку не утворився тромб. Оце мене й непокоїть, і Сема також. Відтоді як ти вийшов з коми, вигляд у тебе весь час був нездоровий, а коли я бачив тебе востаннє, на початку червня, ти здався мені аж надто виснаженим. Сем не сказав мені, але я знаю, що йому дуже хотілося б, аби ти сів у тому Фініксі на літак, прилетів сюди й показався йому самому. Тепер уже безгрішшям ти не відмовишся!

Роджер Четсворт двічі дзвонив нам, і я сказав йому що міг. По-моєму, він не кривить душею, і ті гроші справді не відкупне власному сумлінню й не винагорода за врятування його сина. Певно, твоя мати сказала б, що цей чоловік намагається спокутувати свій гріх у єдиний відомий йому спосіб. Так чи так, а ти їх узяв, і, думаю, не тільки задля того, щоб він, як ти пишеш, «відчепився» від тебе. З твоєю сильною вдачею ти навряд чи зробив би щось з такої причини.

А тепер про те, про що мені дуже важко писати, але я все-таки спробую. Повертайся додому, Джонні, прошу тебе. Весь той галас уже вщух — хоч я й чую, як ти кажеш: «Де в біса, тепер, після такого, він уже ніколи не вщухне!» — і, може, з одного боку ти й маєш рацію, але з другого — ні. М-р Четсворт сказав мені по телефону: «Розтлумачте йому при нагоді, що слава всіх ясновидців, крім Нострадамуса, завжди розвіювалася, як дим». Я дуже тривожуся за тебе, сину. Даремно ти так караєшся за тих, що загинули, замість віддати собі належне за вцілілих, за тих, кого ти врятував, хто був того вечора в домі Четсвортів. Я тривожусь і жду тебе, як не знаю кого, — так казала колись твоя бабуся. Отож зроби мені ласку, вертайся скоріш додому.

Твій тато

Р. S. Надсилаю тобі вирізки з газет про пожежу, й про твою роль у всьому тому. Їх зібрала Чарлі. Як сам побачиш, ти не помилився, коли казав, що люди, які були там на лужку, розбовкають репортерам геть про все. Можливо, ці вирізки тільки ще дужче рознервують тебе, тоді просто викинь їх на смітник. Але Чарлі подумала, що, може, проглянувши їх, ти скажеш: є, це ще не так страшно, можна стерпіти. Сподіваюся, що так воно й буде.

Тато

22 вересня 1977 р.

Привіт, Джонні!

Вашу адресу дав мені батько. Як Вам там, у Великій американській пустелі? Чи бачили вже червоношкірих (ха-ха)? Ну, а я тепер у Стовінгтоні, на підготовчих курсах. Живеться тут незле. Шістнадцять годин на добу роби що хочеш. Найбільш мені до душі поглиблений курс хімії, хоч як по правді, то йому далеко до того, чого з нас вимагали в Даремській середній. Я завжди думав, що нашому тамтешньому хімікові, старому Фарнему Безстрашному, краще б пасувало робити якусь пекельну вибухівку, щоб висадити в повітря весь світ. З літератури ми цього першого місяця читаємо Дж. Д. Селінджера — «Над прірвою в житі», «Френні та Зуї» і «Вище крокви, будівничі». Мені страшенно подобається. Наш викладач каже, що Селінджер і тепер живе у Нью-Гемпширі, але писати покинув. Не можу цього збагнути. Навіщо покидати діло, яке в тебе так добре йде? Та нічого не вдієш. У футбольну команду мене справді тягнуть з усіх сил, але я приохотився до американського футболу. Тренер каже, що американський футбол — це футбол для тямущих людей, а просто футбол — для дурнів. Я ще не вирішив для себе, чи він має рацію, чи просто заздрить успіхам тієї команди.

Джонні, Ви не проти, як я дам Вашу адресу декому з тих, що були тоді в нас на вечірці? Вони хочуть написати Вам і подякувати. І мати Патті Стрейчен також — пригадуєте, та, що зчинила ґвалт, коли її дорогесенька донечка зомліла й гепнулася на лужку. Тепер вона Вас зашанувала. До речі, з Патті в мене розладналося. Який для неї кавалер з такого «зеленого хлопчика» (ха-ха), та ще й на відстані — адже Патті, як Ви розумієте, їде у Вассар[49]. То я вже тут підчепив собі одну лялечку.

Пишіть мені, друже, як буде змога. Судячи з батькових слів, Ви зовсім «пустилися берега», тільки не знаю, з чого б то. Як на мене, Ви зробили все, що могли. Мабуть, він щось не так зрозумів, га, Джонні? Ви ж не пустилися берега, правда? Будь ласка, напишіть мені, що все з Вами гаразд, а то я тривожуся. Ото сміх — дурноверхий дивак Чак тривожиться за Вас! Але я справді тривожуся.

Коли будете писати, поясніть мені, чого це тому Холденові Колфілду[50] весь час так тоскно жити, — він же навіть не чорний.

Чак.

Р. S. Лялечку звуть Стефані Ваймен, і я вже дав їй прочитати «Щось лихе до нас іде». А ще їй подобається панк-рок-група «Рамонес», раджу й Вам послухати — ті хлопці й мертвого розбудять.

Ч.

17 жовтня 1977 р.

Привіт, Джонні!

Ну, отак воно краще, тепер бачу, що з Вами все гаразд. Реготав до упаду, читаючи про Ваші діла на ниві громадських робіт у Фініксі. А тим, що обгоріли на сонці, Ви мене не розжалобите, бо я не менше погорів у чотирьох іграх за стовінгтонських «Тигрів». Мабуть, тренер має рацію: просто футбол — це футбол для дурнів, принаймні тут. Наш результат на сьогодні 1:3, і в тій грі, яку ми виграли, я провів три м’ячі, але так ухекався, що на хвильку відкинув копита, і моя Стеф страшенно перепудилась (ха-ха).

Я не відписав Вам одразу, бо хотів відповісти на Ваше запитання, що думають мої предки про Грега Стілсона тепер, коли він «при виконанні». Минулого тижня я їздив на суботу та неділю додому, отож доповідаю. Спершу я запитав батька і почув: «Невже Джонні й досі цікавить той тип?» А я йому: «Мабуть, такий у нього поганий смак, коли він хоче знати твою думку». Тоді він до матері: «Ти диви, який він став розумник на тих курсах. Недарма я на них сподівався!».

Ну, коротше кажучи, багатьох тут дуже здивувало, як хвацько Стілсон узявся до діла. Батько сказав так: якби його виборців опитали, як вони оцінюють діяльність свого конгресмена за перші десять місяців, більшість поставила б йому «четвірку». А за роботу над Картеровим енергетичним законопроектом і за його власний законопроект про нафтове опалення житлових будинків у Н.-Гемпширі — «п’ятірку». І ще одну «п’ятірку» за старанність. Батько просив переказати Вам, що, мабуть, він помилявся, коли називав Стілсона провінційним блазнем.

Від інших людей у Бангорі я теж дещо почув. Усім подобається, що він не нап’яв на себе темного костюма. Місіс Джарвіс, власниця «Хвилиньки» (вибачайте за помилку, але так на вивісці), вважає, що Стілсон не боїться «отих великих торбохватів». А Генрі Берк, хазяїн «Барила», веселої пивниці в центрі міста, сказав, що Стілсон зробив «з біса добрячий шмат роботи». Решта каже приблизно те саме. Порівнюють, що зробив Стілсон і чого не зробив Картер, у якому майже всі дуже розчарувались і тепер кусають лікті, що голосували за нього. Я питав у декого, чи не тривожить їх, що навколо Стілсона й досі крутяться залізні вершники, а той Санні Еллімен у нього за помічника. Та їм, як видно, на це начхати. А власник дискотеки сказав: «Коли вже Том Хейден[51] угамувався, а Елдрідж Клівер[52] навернувся до Христа, то чом би тим мотоциклістам не стати добропристойними громадянами? Махни рукою і забудь».

Отак воно. Написав би більше, але треба збиратись на тренування. В неділю «Дикі коти» з Барре дадуть нам пити. Дожити б до кінця сезону.

Ну, бувайте здорові, друже.

Чак вернуться

49

Престижний жіночий коледж у штаті Нью-Йорк.

вернуться

50

Герой роману Дж. Селінджера «Над прірвою в житі».

вернуться

51

Голова «Студентського демократичного товариства», помітний радикал у 60-і рр.

вернуться

52

Колишній лідер екстремістської організації «Чорні пантери».