Чарівник Земномор'я - Ле Гуин Урсула Кребер - Страница 29

Серет говорила тихо і лагідно.

— Бендереск, володар замку Теренон, не може підпорядкувати Камінь своїй волі. Мені це також не під силу — ні самій, ні разом з чоловіком. У нас немає належної майстерності та сили. Натомість все це є у вас!

— Звідки ви знаєте?

— Від самого Каменя! Адже він провістив вашу появу. Теренон очікував на ваше прибуття. Він чекав на вас ще задовго до вашого народження. Ви — єдиний, хто може панувати над ним, хто змусить відповідати на будь-які запитання і підкорятися. Ви наділені тією силою, яка здатна здолати будь-якого ворога, навіть безсмертного із світу тіней. Завдяки Каменю Теренона ви зможете здобути знання, багатство, владу і навіть підкорити волю самого Архімага Земномор'я! Ви отримаєте все, що забажаєте! Варто лише захотіти — і все стане вашим!

Серет знову подивилася на нього своїми дивними ясними очима, той погляд пронизав Геда до живого і він затремтів, наче від холоду. Проте в рисах її обличчя хлопець помітив зачаєний страх. Йому раптом здалося, що жінка потребує допомоги, але надто горда, щоби зізнатися в цьому. Гед розгубився, а Серет поклала свою руку на його долоню. І він відчув легкий дотик її тендітної руки, яка на тлі його темної дужої правиці виглядала надто блідою. Тоді Гед промовив, неначе виправдовуючись:

— Серет, я не маю такої сили, як раніше, я давно її втратив і нічим не зможу вам допомогти. Та мені достеменно відомо, що Давні Сили Землі — не для людей! Ці сили ніколи не належали людям, у їхніх руках вони можуть бути лише руйнівним знаряддям. Зло завжди породжує зло. А в замок Теренон мене привели лиха доля і та сила, яка прагне заволодіти мною...

— Іноді в того, хто вважає себе виснаженим, з'являється сила ще могутніша, ніж була, — сказала Серет, посміхаючись так, ніби її сумніви остаточно розвіялися. — Можливо, я знаю щось важливе про ту силу, яка привела вас сюди. Пригадуєте незнайомця, котрий перестрів вас на вулицях Оримі? То був наш посланець, один зі слуг замку Теренон. Колись і він був чаклуном, однак відмовився від свого звання, щоби служити силі набагато могутнішій. Саме він спрямував вас на Оскіль. Згодом на торфовищах ви намагалися захищатися від Тіні, відбиваючись дерев'яним ціпком. І ми ледве врятували вас, бо ваш ворог виявився дуже хитрим і зумів висотати з вас чимало сил... Однак тільки Тінь може здолати Тінь. І лише пітьма здолає морок. Слухайте, Яструбе, що вам потрібно для того, щоби перемогти Тінь, яка нипає під стінами замку?

— Мені потрібно те, чого я не знаю. Її справжнє ім'я.

— Камінь замку Теренон тримає у своїй пам'яті всі народження і смерті, всі Істинні імена живих і мертвих, ненароджених і безсмертних, на землі і у світі пітьми. Він назве вам ім'я вашого ворога.

— А що я маю віддати за це?

— Нічого. Він підкориться вам, стане вашим рабом.

Приголомшений Гед нічого не відповів. Тепер жінка зазирала йому в обличчя, тримаючи його руку у своїх долонях. Сонце сховалось у тумани за небосхилом, землю вкрили сутінки, натомість обличчя Серет проясніло від переможної радості. Вона зрозуміла, що її слова змусили Геда вагатися. Жінка пошепки промовила:

— Ви будете могутнішим за всіх, царем серед смертних. Ви будете повелителем людства. І я владарюватиму разом з вами...

У цю мить Гед притьмом зіскочив із підвіконня, відступив на крок від вікна і його розум прояснів. За одвірком він раптом помітив володаря Теренона, котрий, усміхаючись, потайки дослухався до їхньої бесіди. Гед відразу все зрозумів. Він ще раз поглянув на Серет.

— Темряву перемагає світло, — сказав він, затинаючись. — Тільки світло.

Сказавши це, Гед чітко усвідомив, що саме ці слова остаточно пролили світло на ті дивні події, які відбувалися з ним останнім часом. Він зрозумів, що ці люди заманили його до замку, сподіваючись використати його страх для здійснення власних задумів. Вони справді врятували Геда від Тіні, бо не хотіли, щоб вона заволоділа ним раніше, ніж це зробить Камінь Теренон. І лише тоді, як Гед став би рабом Каменя, вони впустили б у замок Тінь: адже перевертень — набагато кращий раб, ніж людина. Тож якби Гед бодай заговорив із Каменем, він би назавжди втратив себе. Та все ж так само як Тінь не могла наздогнати молодого мага, так і Теренон поки що не мав сили заволодіти його душею. У підземеллі Гед мало не піддався чарам Каменя, але все ж таки не скорився. Навіть злу не так легко здобути владу над тими душами, що пручаються у його крижаних обіймах...

Гед стояв між Бендереском і Серет: так, вони свого часу виявили слабкість і піддалися волі Каменя — це вже не викликало жодного сумніву!

Бендереск підійшов до Геда.

— Казав я тобі, Серет, — сухим голосом озвався господар замку, — що він вислизне від тебе в останню мить. Чаклуни з Ґонту не такі вже й телепні. А от ти — безголова жінка, хоч і народилася на Ґонті. Хотіла обдурити його і мене, сподіваючись своєю вродою спокусити нас і використати Камінь Теренон для власних забаганок. Але тільки я — єдиний Повелитель Каменя, і ось що я зроблю з підступною дружиною: "Екаврое ай оельвантар..."

То було закляття Перевтілення, і Бендереск уже підняв свої руки, щоби перетворити налякану жінку на бридку потвору — свиню, собаку чи огидну поторочу. Гед зробив крок уперед і, ляснувши правицею по руках Бендерекса, вимовив одне-єдине слово. І хоч у нього не було чарівної патериці і в цьому царстві зла і темних сил він почувався чужинцем, проте його магія однаково була сильнішою від зловісних чар старого чаклуна. Бендереск раптом скам'янів, немов незграбна статуя, і його ненависний погляд зупинився на Серет.

— Швидше, — промовила жінка тремтячим голосом. — Яструбе, тікаймо швидше, поки він не покликав Слуг Каменя...

Нараз під склепінням вежі забриніло хиже шемрання: то обізвалися кам'яні підвалини замку, і стіни вторували їм нерозбірливим уривчастим гомоном — здавалося, ніби то стогнала сама земля. Ухопивши Геда за руку, Серет потягла його залами і переходами, збігаючи вниз довгими крученими сходами. Вони стрімголов вилетіли у двір.

Останні промені сонця тихо згасали у брудному втоптаному снігу. Троє похмурих челядинців кинулись назустріч, вочевидь, намагаючись зупинити втікачів.

— Сутеніє, пані! — сказав один із них, а другий додав: — Зараз ви все одно не вийдете на вулицю...

— Геть з дороги, мерзото! — лайнулася Серет і просичала крізь зуби ще якусь фразу на оскілянському діалекті.

Слуги відсахнулися від неї і, звиваючись у корчах, попадали на землю. Один із них голосно заволав, як від нестерпного болю.

— Нам доведеться пройти крізь браму. Іншого виходу немає. Ти бачиш вихід? Ти зможеш знайти його, Яструбе?

Вона смикала Геда за рукав, намагаючись зазирнути йому у вічі.

— Що ти зробила зі слугами?

— Я залила їм у кістки гарячий свинець. Невдовзі вони сконають. Нам треба негайно тікати, доки Бендереск не звільнив Слуг Каменя! Але я сама не можу знайти браму. Вона зачарована прадавнім закляттям. Ну ж бо, Яструбе, роби щось!

Гед не розумів, про що вона говорить, бо він бачив зачаровану браму так само чітко, як і кам'яні арки у внутрішньому дворі, під якими стелилася дорога до виходу із замку. Тож за мить вони вже швидкою ходою прямували до брами. Відтак Гед промовив магічні слова, що відчиняють будь-які двері, і вони опинилися потойбіч неприступних мурів Теренона.

А поза тим, щойно сріблясті сутінки замку залишилися позаду, як краса Серет разюче змінилась — тепер у рисах її обличчя з'явилося щось невловно зловісне, майже відьомське. І зненацька Гед упізнав її! Так, то була вона, донька володаря Ре-Альбі та чарівниці з Оскіля! Ще дівчиськом, багато-багато літ тому, вона кепкувала з нього на зелених галявинах, що оточували Оґіонову хатину. Це вона змусила його промовити закляття, яке звільнило Тінь! Але зараз усе це майже не мало значення. Гед готувався дати відсіч найголовнішому своєму ворогові — він не сумнівався, що Тінь і досі чигає на нього під стінами зачарованого замку. Хтозна, можливо, вона знову прибрала подобу Скіорха, або й зачаїлася у густих сутінках між деревами, щоб нарешті діждати слушної миті й заволодіти тілом Геда. Чаклун відчував, що Тінь — десь поруч, але ще не бачив її. Огледівшись довкола, він раптом зауважив за кілька кроків від брами маленьку темну грудку, припорошену снігом. Гед нахилився, розгрібаючи замет, і сльози набігли йому на очі — перед ним лежало скривавлене тільце мертвого отека...