Техану - Ле Гуин Урсула Кребер - Страница 2

2

Ґоя ступила крок уперед і взяла дитину за ліву руку.

— Я служила їм і покинула їх, — промовила жінка рідною каргадською мовою. — Я не дозволю їм тебе забрати.

Дитина пильно дивилася чи то на неї, чи то в нікуди, силкуючись вдихнути, потім іще раз, і ще раз, і ще...

ШЛЯХ ДО СОКОЛИНОГО ГНІЗДА

Минуло більше року. Стояли спекотні ясні дні після свята Довгого Танцю. З північних гір у Серединний Діл спустився посланець і почав розпитувати, де живе вдова Ґоя. Люди в селі показали йому дорогу, і пополудні він уже був у Дубівцях. То був гостролиций швидкоокий чоловік. Він кинув погляд на Ґою, на овець у кошарі за її спиною і сказав:

— Славні ягнята. Мене послав до тебе маг Ре-Альбі.

— Він послав тебе? — недовірливо перепитала спантеличена Ґоя.

Досі Оґіон, коли хотів її побачити, знаходив куди меткіших посланців: тоді вона чула орлиний поклик, або навіть голос самого мага, який, тихенько промовляючи її ім'я, запитував: "Ти прийдеш?"

Посланець кивнув головою.

— Він хворий, — пояснив чоловік і запитав: — А чи не могла б ти продати кількох ярочок з твоєї отари?

— Могла би. Якщо тебе цікавлять ягнята, можеш погомоніти з вівчарем. Он там, біля огорожі. Якщо хочеш, то можеш тут повечеряти і переночувати, але я вже мушу вирушати.

— Проти ночі?

Тепер у її дещо глузливому погляді вже не було й крихти збентеження.

— А чого баритися? — відповіла Ґоя.

Вона перекинулася кількома словами зі старим пастухом Ясноводом, а потому рушила вгору до будинку, збудованого на схилі пагорба серед кремезних дубів. Посланець подався за нею.

У вимощеній каменем кухні посланця зустріла дівчинка. Метнувши на неї швидкий погляд, чоловік відразу ж відвернувся. Поставивши перед гостем молоко, хліб, сир і пучок зеленої цибулі, дівчинка вийшла геть, не зронивши ані слова. Через деякий час вона повернулася до кухні разом із Ґоєю; обидві вже приготувалися до подорожі, склавши необхідні речі у легкі шкіряні наплечники. Чоловік вирішив провести їх, і вдова замкнула двері будинку. В дорогу вони вирушили разом: у посланця була інша, вельми важлива справа — він мав купити племінних баранів для володаря Ре-Альбі, натомість звісточку від Оґіона він передав просто так, по дорозі, щоби зробити послугу старому чаклунові. Там, де стежка повертала до села, жінка і дівчинка зі страшним обпеченим обличчям побажали йому щасливої дороги і рушили туди, звідки щойно прийшов він сам: у гори, на північ, а потім — знову вниз, до західного підніжжя гори Ґонт.

Вони продовжували йти, допоки довгі літні сутінки не почали набрякати темрявою. Тоді вони зійшли з вузької дороги і розташувалися у виярку біля струмка, що швидко та безшумно котив свої чисті води, у яких крізь густе гілля верболозу відбивалося бліде вечірнє небо. Із сухої трави і вербового листя Ґоя приготувала ложе, заховане серед гілляччя, як заяча нора, а відтак, закутавши дівчинку у ковдру, поклала її спати.

— Ну от, — примовляла юна, — тепер ти будеш коконом. А вранці станеш метеликом — і полетиш у широкий світ...

Багаття Ґоя не розпалювала, а просто накрилася плащем і лягла поруч із малою, дивлячись на зорі і слухаючи тихий голос струмка, доки не задрімала...

Удосвіта вони прокинулися від вранішнього холоду; Ґоя розклала невеличке вогнище і закип'ятила у казанку воду, щоб зварити вівсяну кашу. Маленький, обпалений вогнем "метелик", хапаючи дрижаки, вибрався зі свого кокона, і Ґоя швиденько остудила казан у росяній траві, щоб дівчинка могла взяти його в руки і поснідати. Коли вони знову рушили в путь, над високим темним раменом гори саме займався світанок.

Вони йшли цілий день, але дуже повільно: дівчинка легко втомлювалась. Душа Ґої поривалася вперед, але вона стримувала себе. Їй було несила довго тримати дитину на руках, тож аби якось полегшити страждання малої, Ґоя розважала Терру різними бувальщинами.

— Зараз ми йдемо провідати одного дуже старого чоловіка. Його звуть Оґіоном, — розповідала Ґоя, простуючи вузькою стежкою, що звивалася вгору через порослий лісом косогір. — Він справжній мудрець і великий чаклун. Терру, а ти знаєш, хто такі чаклуни?

Якщо в дівчинки колись було інше ім'я, то вона його не пам'ятала чи просто не хотіла казати. Тому Ґоя називала її Терру.

Дівчинка заперечливо похитала головою.

— Що ж, по суті, я теж цього не знаю, — вела далі Ґоя. — Зате я знаю, на що вони здатні. Коли я була молодою — старшою, ніж ти, але молодою, — Оґіон став мені названим батьком, так само як я стала тобі матір'ю. Він дбав про мене і намагався навчити того, що мені належало знати. Оґіон завжди був коло мене, хоча йому, либонь, куди більше хотілося самотою блукати гірськими стежками. Він любив мандри: пішки обійшов увесь острів, достеменно знає кожну з тутешніх доріг, а також ліси і нетрі. У наших горах не знайти місцини, де б не побував Оґіон! І скрізь він уважно придивлявся і прислухався до всього, що відбувається навколо. Зазвичай Оґіон більше слухав, ніж говорив, тож саме тому його й прозвали Мовчазним. Але зі мною він балакав доволі часто... Розповідав мені різні історії. Не лише загальновідомі байки — про славетні подвиги героїв минувшини, про воїнів і королів, котрі жили бозна-коли і бозна-де, — Оґіон розказував мені про те, що знав тільки він один. — Ґоя на мить зупинилася і перевела подих, а тоді сказала: — Зараз я розповім тобі одну з таких історій... Чи знаєш ти, що кожен маг уміє змінюватися за будь-яким образом і подобою, коли йому цього заманеться? Вони називають цей хист мистецтвом Перетворення. Простий ворожбит теж може прикинутися іншою людиною, або й твариною, — принаймні, якийсь час доволі важко зрозуміти, хто ж перед тобою насправді — людина раптом наче ховається під машкарою. Але справжні чаклуни і маги — набагато могутніші. Вони не лише вміють ховатися за прибраними личинами, вони насправді перетворюються на іншу істоту. Якщо, скажімо, магові потрібно перетнути море, а човна у нього нема, він може обернутися чайкою і перелетіти морську широчінь. Але йому треба стерегтися! Адже, ставши птахом, він і думати починає по-пташиному, забуваючи про все, що хвилює людей. Він може настільки захопитися польотом, що назавжди залишиться чайкою і вже ніколи не стане людиною. Кажуть, що колись один великий маг, який любив перетворюватися на ведмедя, робив це занадто часто і зрештою став ним остаточно, розтерзавши власного синочка; тоді люди були змушені вистежити ведмедя-душогуба і вбити... А втім, навіть до таких серйозних речей Оґіон звик ставитися із гумором. Якось, коли до його комори забралися миші й зіпсували весь сир, він упіймав одну з них мишоловним закляттям і, тримаючи отак двома пальцями, зазирнув їй просто у вічі і сказав: "Я ж попереджав тебе: не прикидайся мишею!" Якусь хвилину я навіть думала, що він каже це всерйоз...

Так-от, історія, яку я хотіла тобі розповісти, якоюсь мірою також пов'язана з мистецтвом Перетворення. Правда, Оґіон вважав, що йдеться у ній про набагато складніші речі, — зокрема, про те, як можна одночасно бути двома різними створіннями, двома істотами, існуючи в одній тілесній оболонці. Оґіон казав, що на таке не здатен жоден маг. Але людину, котра мала такий хист, він зустрів у маленькому сільці на північному заході Ґонту; та місцина зветься Кемай. Жила там одна жінка, стара рибалка, яка не знала ні магії, ні грамоти, зате складала чудові пісні. Завдяки цим пісням Оґіон і дізнався про неї. Він тоді саме блукав тими краями: як повелося, ішов собі навмання піщаним берегом і раптом почув, як хтось співає, чи то латаючи невід, чи то шпаруючи клоччям днище човна:

На захід від заходу, там, Потойбіч земель і морів, Народ мій кружляє у танці, У вихорі інших вітрів.