Техану - Ле Гуин Урсула Кребер - Страница 35

Його щира похвала зворушила Тенар, але їй однаково було сумно, і вона пояснила Бучкові причину свого розпачу:

— Цього дуже мало. Я не можу зцілити дівчинку. Що... Що з нею робити, скажи? Що чекатиме на неї? — Жінка намотала на веретено нитку, яку була насукала. — Мені страшно.

— За неї, — промовив Бучок чи то запитуючи, чи то стверджуючи.

— Мені страшно, бо коли вона боїться, то притягує, вабить до себе причину свого страху. Страшно, бо... — вона шукала слів, щоби висловити думку, і не могла їх знайти, аж поки врешті не мовила: — Бо живучи страхом, вона стане знаряддям у руках зла. Ось чого я боюся.

Ворожбит поміркував над її словами і, як завжди, нерішуче, відповів:

— Знаєш, я тут подумав... Припустимо, Терру має задатки магічної сили, а я думаю, вона їх таки має. Тоді дівчинку можна було би навчити дечого з Мистецтва, а коли вона вже буде ворожкою... зовнішність Терру не так сильно відштовхуватиме... Може, й так. — Бучок прокашлявся. — Кінець кінцем, не всі ж ворожки сіють розбрат і пошесті!

Тенар намотала трохи насуканої нитки собі на пальці, перевіряючи її на міцність.

— Оґіон сказав, щоб я зайнялась її навчанням. Він сказав: "Навчи її всього" — а потому додав: "Не на Роуку". А що він хотів цим сказати, я не знаю.

Бучок охоче пояснив:

— Він хотів сказати, що роукська наука, тобто Висока Магія, дівчинці не пасуватимуть. Коли в людини стільки вад, самота їй тільки на втіху. З іншого ж боку, якщо він волів, щоб ти навчила дівчинку всього, крім вищої мудрості, це могло б означати ось що: він також бачив, що її доля — доля ворожки. — Бучок знову замислився, оскільки думка такого авторитета, як Оґіон, лише підтверджувала його здогад. — Мине рік або два, вона повністю видужає і трохи підросте, і чому б тобі не попросити Плющиху, щоб вона навчала її. Але з цим не потрібно поспішати, допоки дівчинка не отримає свого Істинного імені.

Тенар аж закипіла на таку пропозицію. Вголос вона не сказала нічого, але чутливий Бучок відчував її стан.

— Плющиха сувора, — сказав він. — Та вже, що знає, робить чесно. А таким не кожна відьма може похвалитися. Недарма ж кажуть: "Слабкий, немов відьомські чари", або "Зловісний, як відьомські чари"! Хоча я знавав і таких, які справді могли зціляти людей. Зцілення личить жінці. Це витікає з її природи. І дівчинку воно може зацікавити, тим паче, що й сама вона колись окалічила.

"Який він невинний у своїй доброті!" — подумала Тенар.

А тоді, подякувавши Бучкові, вона пообіцяла добряче подумати над його словами. І таки справді задумалася над ними.

* * *

Ще не встиг закінчитися місяць, як у Содеві біля Круглої Гамазеї зібралися представники усіх сіл Серединого Долу. Вони мали призначити посадників і охоронців порядку, а також визначити суму податку, з якого б сплачувалась їхня зарплатня. Такою була воля Короля, донесена до ратушних і сільських старост, і люди радо сприйняли цю звістку, бо ж на дорогах, як і перше, було повнісінько волоцюг та злодюг, а скотарі із землеробами вже знудьгувалися за спокійним і мирним життям. Блукали краєм і неприємні чутки, серед яких була й така, що Повелитель Хено зібрав Раду Негідників і вербував до себе всіляку місцеву покидь, аби керовані ним банди знищували королівських служників. Та більшість селян казали на це: "Хай тільки спробує!" — і розходились по домівках, переказуючи один одному, що тепер усякий чесний чоловік може безбоязно ночувати в себе вдома, у своєму ліжку, і що Король потихеньку все приводить до ладу, що їх не лякають високі податки, що вони радо віддали б і останню крихту, аби лише сплатити їх.

Тенар з радістю вітала усі ті зміни, про які їй розповідала Жайвірка, але старалась не переоцінювати їх. Вона працювала не покладаючи рук, і так вже вийшло, що відколи вона повернулася додому, думки про Спритника вже не псували життя ані їй, ані Терру. Не могла ж Тенар вічно тягати дівчинку за собою — це би підтримувало її страхи, заважало Терру нормально жити. А дівчинка мала рости вільною і розуміти, що вона — вільна, а ще — звикати до людей.

Терру потроху забувала звичку перелякано озиратися навкруги і вже сама, без Тенар, гуляла спершу по маєтку, а згодом — навколишніми стежками, а там і в село навідувалась. Тенар жодним словом не обмовилась, що їй може щось загрожувати, і навіть коли засторога сама просилась на язик, стримувала себе. Всі мають знати те, що і в садибі, і в селі Терру була в повній безпеці, що ніхто й нічим її не може скривдити. Тенар уже й сама починала в це вірити. У садибі завжди хтось був — вона, Кисличка та Ясновод, у нижньому будиночку — Чиж і Сутяга, в селі було повно Жайвірчиної рідні, тож чого було боятися дівчинці в Серединному Долі лагідної осінньої пори?

До того ж, Тенар завела собаку. Взяла його відразу, щойно дізналася, що в селі є саме такий пес, якого їй треба: то була здоровенна ґонтійська вівчарка з кудлатою головою і розумними очима.

Час від часу до неї, як і там, на Ре-Альбі, приходила думка: "Я ж маю навчати дівчинку! Мені ще Оґіон казав". Але чомусь здавалося, що й учити її нема чого, крім того, як займатися господарством і розказувати легенди о тій порі, коли на землю опускалась темрява. Вони взяли собі за звичку після вечері, перш ніж лягати спати, сидіти в кухні біля вогнища. Може, правий був Бучок, і Терру здалося б віддати до ворожки, щоб та навчила дівчинку свого ремесла. Це було б краще, ніж навчатися у ткача, як того раніше хотілося Тенар. Не бозна-що, та все ж таки краще. Терру досі відставала від однолітків і фізично, і в загальному розвитку, бо ж поки вона не опинилась у Дубівцях, ніхто нею не займався. Вона нагадувала маленьке звірятко, яке вивчило декілька слів з людської мови, а про життя людей не мало ані найменшого уявлення. Дівчинка швидко засвоювала все, чого її вчили, і була вдвоє слухняніша та старанніша, ніж некеровані Жайвірчині дівчата чи реготливі та ледачі хлопчаки. Вона вміла прибирати, прясти, накривати на стіл, трохи готувала, трохи шила, доглядала домашню птицю, приганяла корів і була просто незамінною в маслоробні. Справжня дівчинка-господиня, казав про неї старий Сутяга, не без того, щоби підлеститись. Але Тенар зауважувала, як він щораз, коли повз нього проходила Терру, намагався непомітно накласти на себе знак проти зла. Як і більшість людей, Сутяга вірив, що події, які відбуваються з людиною, — це і є сама людина, а відтак багаті й сильні — сама доброчинність, а той, хто потерпає від лиха, і сам, безперечно, поганець, тож бідкатись і ремствувати йому нема на що.

Навіть коли б Терру стала найкращою господинею на весь Ґонт, і тоді до неї навряд чи ставилися б краще. Ніякий добробут не переважив би печаті, що залишилась на її обличчі після заподіяного зла. Коли так, гадав Бучок, чому не обернути шрам на благо, ставши ворожкою? А може, і Оґіон так думав, коли застерігав від Роуку? Або коли казав, що дівчинку будуть боятись? Так — і ніяк інакше?

Якось Тенар, підстерігши на сільській вулиці Плющиху, запитала ворожку:

— Плющихо, я хотіла б дещо в тебе запитати. Стосовно твого ремесла.

Ворожка втупила в Тенар пильний погляд, і жінка щось не помітила в ньому великої приязні.

— Ремесла, кажеш?

Не втрачаючи самовладання, Тенар кивнула.

— Що ж, ходімо. — І Плющиха, понизавши плечима, рушила через Мірошницький провулок до свого будиночка.

Її домівка не була ані брудним барлогом, ані притулком для курей, як можна було б сказати про хижку тітоньки Слані, але то однаково був будинок ворожки, і балки його були рясно завішані сухими і ще напівсухими травами, з-під купи сірого попелу підморгував червоним оком жевріючий вогник, на полиці дрімав гладкий пухнастий чорний кіт, і вуса його з одного боку були сиві. У хижці було повно маленьких коробочок, горщичків, глечиків, підносів і закупорених пляшок, і все це пахло — їдко, приємно чи й дивно.