Техану - Ле Гуин Урсула Кребер - Страница 8

8

Проте тут, у Ре-Альбі, все раптом знову змінилося. Після спільної нічної варти біля тіла покійного Оґіона тітонька Слань ясно дала зрозуміти, що вельми шанує Тенар, а відтак ладна стати для неї подругою, послідовницею, служницею — якщо на те буде воля названої доньки і учениці Великого Мага. Натомість сама Тенар й досі вагалася, чи варто їй водити компанію зі старою відьмою — адже тітонька Слань була надто непередбачуваною, темною і ненадійною, мала потайну і водночас надміру запальну душу, а крім того, вирізнялася лукавством і... неохайністю. Але зате вона одразу порозумілася з Терру. Хтозна, можливо, саме завдяки хитрій відьмі дівчинка змінилася на краще. І хоча мала ставилася до старої нечупари так само, як і до всіх інших, — тобто залишалася млявою, мовчазною і слухняною, ніби лялька чи якась інша нежива річ, проте тітонька Слань повсякчас крутилася біля Терру, задобрюючи її дрібними подарунками, ласощами та забавками. Бувало, цілий день тільки й чути улесливе примовляння старої: "А ходи-но зі мною, люба! Ходімо, тітонька Слань щось тобі покаже..."

Її ніс нависав над беззубим запалим ротом; на щоці була бородавка з вишневу кісточку завбільшки, а колись чорне, як вороняче крило, волосся тепер помітно посивіло і рясніло незліченними, неймовірно переплутаними між собою магічними пасмами, вузликами і кісками. Крім того, тітоньку Слань завжди огортав міцний, складний і насичений запах — його можна було порівняти хіба що зі смородом, який зазвичай шириться від лисячої нори. "Ходи-но зі мною до лісу, люба! — так у казках улещували дітей усі відьми. — Там я покажу тобі щось дуже гарне!" А потім відьма, ясна річ, засмажувала маля в печі та з'їдала, або ж кидала дитину в криницю, з якої бідолашне нізащо не могло вибратися, марно благаючи на допомогу. Або, приміром, обплітала якусь дівчинку сонними чарами і на сто років замикала всередині скелі, а тоді приходив чарівний Принц і, цілунком розбудивши зачаровану діву, справедливо карав злу відьму...

"Ходи-но зі мною, дитинко!" — казала тітонька Слань і вела Терру в поля, щоби показати їй гніздо жайворонка, сплетене із зелених трав, або брала малу з собою на болота — збирати білу святенницю, дику м'яту та чорниці. Старій відьмі зовсім не треба було ані пхати дитину в піч, ані перетворювати її на потвору, ані замикати всередині чого-небудь: все це Терру вже пережила.

Слань дуже добре ставилася до Терру, але все-таки то була якась улеслива, запобіглива доброта. Вона завжди озивалася до дівчинки першою, завжди їй щось пропонувала... Тенар не знала, що саме Слань розповідає Терру, чого її навчає, а тому й вагалася, чи варто дозволяти старій відьмі морочити дитині голову. "Слабкий, як жіночі чари, страшний, як жіночі чари", — вона чула цю приказку безліч разів. І справді, не раз переконувалася в тому, що магія, до якої вдавалися такі відьми, як тітонька Слань або Плющиха, хоч і не потребує великої чарівної сили, проте нерідко може накоїти неабиякого лиха — чи то зловмисно, чи то просто з дурного розуму. Сільські відьми, звісно, знали доволі багато заклять та замовлянь, деякі навіть чули про Великі Подвиги, проте ніхто з них не мав жодного уявлення про Високі Мистецтва чи бодай про основи Великої Магії. Взагалі, такі речі були не для жінок. Магія завжди вважалася суто чоловічою справою, чоловічим ремеслом; навіть сама магічна наука була створена чоловіками. Ніколи не існувало жодної жінки-мага. Втім, деякі самозванки величали себе чаклунками та чарівницями, проте їхня уроча сила залишалася стихійною, некерованою, напівдикою — то була сила без знань і без мудрості, вона несла у світ лише небезпечне сум'яття і розбрат.

Здебільшого сільська відьма, як-от, приміром, тітонька Слань, жила з того, що знала кілька слів Істинної Мови, отримавши безцінний дар від когось із родини або купивши цю крихту істини у вчених магів. Усі ці ворожки та знахарки добре давали собі раду з простими чарами, які дозволяють знайти загублену річ або допомагають полагодити зіпсоване, вони також пам'ятали силу-силенну хоч і геть безглуздих, проте дуже таємничих звичаїв і ритуалів. Крім того, завдяки своєму багатому життєвому досвіду ці кмітливі жінки вміли прийняти пологи, вправити суглоб, загоїти рану, чудово розумілися на хворобах птиці та худоби, знали майже все про цілющі зілля та трави. А їхня ворожба значною мірою ґрунтувалася на забобонах і марновірстві, причому вона неабияк залежала від того, наскільки великим чи мізерним був у цих жінок отой природжений дар, який дає змогу лікувати, заклинати, змінювати подобу людей і предметів. І це химерне поєднання чеснот і ґанджів, істини й омани живило коріння як добрих, так і дуже лихих плодів. Деякі відьми, приміром, мали надто прикрий, жовчний норов і залюбки шкодили іншим людям, іноді навіть самі не знаючи, навіщо їм це потрібно. Зазвичай вони промишляли тим, що приймали пологи, лікували від різної немочі, готували приворотне зілля і складали закляття, які допомагали жінкам розродитися та повертали чоловікам втрачену хіть, — загалом то були доволі безсоромні оборудки. Але наймудріші з-поміж відьом, навіть не володіючи Високою Істиною, застосовували свій дар лише в ім'я добра, хоча й не могли пояснити — а це до снаги навіть найменшим учням Роукської школи, — чому вони так чинять, і натомість плели різні дурниці про Рівновагу та Великий Шлях, аби хоч якось виправдати власні вчинки і прагнення. "Я слухаюся свого серця, — зізналася їй одна з таких відьом, коли Тенар іще була Оґіоновою ученицею і жила в його домі. — Звісно, Оґіон — Великий Маг. Навчатись у нього — надзвичайна честь. Але будь обережною, дитино, особливо якщо те, чого він тебе навчає, суперечить голосу твого серця".

Тенар навіть тоді думала, що мудра жінка, швидше за все, має рацію; але все-таки щось, безперечно, залишалося поза межами її розуміння. Втім, вона й тепер була переконана в цьому.

Спостерігаючи за відьмою і Терру, Тенар сказала собі: ось тітонька Слань поводиться саме так, як велить їй серце, проте серце в неї шалене, дике, підозріливе, та й взагалі вона схожа на хитру ворону, котра вперто скрадається до своєї мети. І ще їй здалося, що Слань опікується Терру не лише з доброї волі: стару принаджують ті страждання, яких зазнала дівчинка, те насильство, той жахливий вогонь...

Утім, наразі ніщо в поведінці Терру не вказувало на те, що тітонька Слань чогось її вчить — хіба що шукати гнізда жайворонків і збирати чорниці; а ще вона навчила дівчинку грати в "котячу колиску"[2]. Скалічена вогнем правиця Терру нагадувала потворний гак — з допомогою понівеченого великого пальця цієї руки дівчинка могла лише хапати щось, наче крабовою клешнею. Але Слань показала малій, як плести "котячу колиску", обходячись чотирма пальцями однієї руки і великим пальцем другої. Терру зосереджено перебирала напнуту між пальцями нитку, бурмочучи почутий від тітоньки Слані чарівний "віршик":

Плутай, шворко, вишні жар! Шквар дощем і громом вдар! Гей, драконе, гей!

І тоді між її розчепіреними пальцями утворювалися чотири трикутники, які, втім, легко стягувались у квадрат, щойно смикнеш за кінець нитки...

А ще Тенар думала про те, що то за сила — куди могутніша, ніж звичайні жалощі чи просте почуття обов'язку, — змусила її прикипіти серцем до цієї дитини? Звісно, якби тоді про малу не подбала Тенар, то дівчинка залишилась би в домі Жайвірки. Але Тенар забрала Терру до себе, і відтоді ніколи навіть не замислювалась над тим, чому вона, власне, зважилася на такий крок. За велінням серця? Хтозна... Адже Оґіон теж нічого не спитав у неї про Терру, але зауважив: "Її будуть боятися". А Тенар йому відповіла: "Її вже бояться" — і це була правда. Можливо, й вона сама боялася цієї дівчинки, так само, як боялася жорстокості та насильства? Невже це страх вабив її до Терру?

вернуться

2

"Котяча колиска" — дитяча гра, у якій гравець переплітає між пальця ми обох рук зв'язану кільцем нитку, намагаючись "сплести" візерунок.