Сатирикон-XXI (збірка) - Ірванець Олександр - Страница 104

104

Сон

На кухоньці маленькій, 3?2, Мій приятель, людина незаможна, Вигукує образливі слова Про всіх, про кого можна і не можна. І набакир збивається краватка, ткана і давно уже не модна… Неправда, в нього модний комірець, І сам він — популярний літератор. І навіть сам він править за взірець. Його звуть Татом, а не Супостатом. Неправда — це ще зовсім не брехня. Неправда — це предмет купівлі й торгу. Краватку він змінив ще того ж дня, Широку й куцу — на вузьку і довгу. Купив білетик «Спринту» навмання І виграв «Жигулі», а може, й «Волгу»… А може, й вогку гілочку верби Він виграв на весняному базарі. А може, він рідню свою любив… — Пробачте, та про це ви вже казали. — Пробачте, я про щось уже казав? — Казав! казав! — здовкола загукали. — Ще й молока з губів не облизав! — Це в мене вуса так пообмерзали… — Та то у нього піна на губах! — Та він скажений! Кличте витинара! Я втік. А роздратована юрба Позаду розчаровано стогнала…

Сумнів

Гуляє по землі людина-функція. Гуляє, але часу не марнує. На підвіконні червоніє фуксія, Ну, тобто квітка теж функціонує. Функціонує сонце в небі синьому, Функціонують трави і дерева. Зупинишся у бігу непосильному І думаєш: «А може, так і треба?.. Гребти до себе правдами й неправдами, Як Олександр Іванович Корейко, І хай в душі якісь високі прагнення Цвірінькають, як в клітці канарейки, З кілочка на кілочок перестрибують, Все імітують сум, якісь боління… А зрештою й вони крихти отримують. Крихти, що звуться докори сумління». 1986 р.

Травнева балада

Травень, а так, понімаєте, холодно. Так, понімаєте, все навпаки. А за вікном починається поле, І видно за полем село Бармаки. В час, коли бідній душі одиноко, А поруч дорога гурчить об’їзна, Я плащ одягаю і йду на дорогу — А може, полегшає, хто його зна… Дорога так само, як я, неприкаяна, Дорога мене обтікає, мов каменя, Байдужа, хоч губи собі прокуси. Дорога мене приведе до лікарні — В дощі рожевіють її корпуси. В мене тут зараз ніхто не вмирає, Так що й сумління знеболено спить. В мене тут є санітарочка Рая. В Раї для мене знайдеться спирт[9]. Підем гуляти? Рая не проти. Станем в садочку під деревце. Віршів читати Рая не просить, І дуже я вдячний Раї за це. Рая сама говоритиме більше. Каже: «Наравицця дуже мені Амириканський писатель Селінжер. Знаєш, — питає, — такого, чи ні?» Я відповім. (Не те, що подумав.) Пахне мовчання, як шоколад. Голдена Колфілда постать сутула Ген у вікні однієї з палат. Я відчуваю — підходжу до краю, Вже й бісенята стрибають в очах. Я обніму санітарочку Раю Прямо в холодних і мокрих кущах. Далі вже слів не знаходиться в мові, Тільки — що ми молоді і живі. Буде як острів в зеленому морі Плащ мій, простелений на траві. Скоро вмирати я ще не збираюсь. Я ще існую, Бо я ще люблю Милу мою санітарочку Раю І мокру — під нею — вітчизну мою. Але коли таки прийде по мене Баба безноса з косою в руках, Хай би росли такі темно-зелені, Мокрі й холодні кущі в головах… 1984 р.

Тінь великого класика

Вул. Уїльяма-Шекспіра

Напис на табличці На вулицю Уїльяма Шекспіра Я дівчину недавно проводжав. Був дощ — не дощ, а просто мжичка сіра І вулиця Уїльяма Шекспіра, Яка існує в будь-якій з держав. Я дівчину «під локоток» держав, І ми ішли з кінотеатру «Космос», Який римується з диктатором Сомосою, Якого нахиляли з Нікараґуа… Я захопився… Але ніч така була!.. І був індійський фільм «Любов і помста» — Сам по собі прекрасний привід для знайомства. Отож ми йшли по вулиці Шекспіра, По вулиці Уїльяма Шекспіра… Ні, через рисочку: Уїльяма-Шекспіра. Захоплено щось теревенив я, Всміхалася супутниця моя, — Її душа так пристрасно кипіла, Бо не могла забути — й не забула Сліпучу посмішку Ріші Капура. (А всі наші вірші, товариші, — Ніщо супроти усмішки Ріші…) …Отож, ми йшли по вулиці Шекспіра. По вулиці Уїльяма Шекспіра… Так, через рисочку: Уїльяма-Шекспіра. На вулиці нікого не було. Точніше, не було нікого видно. Ви скажете, що — ніч, і це не дивно, А я скажу: отож-бо і воно… Я відчував чийсь гострий-гострий погляд. (А власник погляду десь мусив бути поряд.) І погляд цей… супутниці моїй… Впивався… в спинку… (Ні, не нижче — в спинку.) Мені ж вертатись на автобусну зупинку… 1986 р. вернуться

9

Спирт нашатирний NH4OH.