Кіт і миша - Ґрасс Ґюнтер - Страница 2

На морських брижах, які дихали рівно, острівцями і довгими смугами розташувалося шумовиння, на нього зліталися і відразу ж злякано тікали геть чайки, а потім уся ця неапетитна вершкова маса вирушила в напрямку до берега. І в цей момент Мальке теж вирішив відпочити, ще до того, як шумовиння дісталося мосту і там зупинилося, пересуваючись з місця на місце від кожного, навіть найлегшого пориву вітру, він влаштувався у затінку нактоуза, а його шкіра вкрилася, точніше, вже задовго до того була вкрита шорсткою «гусячою шкірою».

Мальке тремтів, його борлак швидко рухався, а викрутка у тому ж темпі танцювала над ключицями. Вкрилася пухирцями і його спина, яка також тремтіла, місцями бліда як сир, а вище плечей червона як рак, по обидва боки від хребта, схожого на пральну дошку, тут і там виднілися острівці облізлої шкіри. Краї побілілих губ посиніли, з-під них було видно зуби, які постукували в такт тремтінню. Великими руками із поморщеною від вологи шкірою він намагався притримати свої коліна, які стукали об вкриту мушлями перегородку, і таким чином намагався приборкати свої зуби.

Готтен Зоннтаґ, — чи це був я? — розтирав Мальке:

— Дивись, не захворій, нам ще назад плисти.

Викрутка трохи заспокоїлася.

На дорогу туди ми витрачали з молу двадцять п'ять, а з купальні — тридцять п'ять хвилин. Назад пливли вже добрих хвилин сорок п'ять. Попри свою повну виснаженість Мальке обігнав нас майже на хвилину і першим виліз на гранітний мол. І цією перевагою, здобутою над нами вже першого дня, він не поступився і в майбутньому. Щодня, поки ми допливали до баржі, як ми називали між собою затонуле судно, Мальке вже як мінімум раз устигав пірнути звідти і, поки ми поморщеними, як у праль, руками чіплялися за іржавий і вкритий рівномірним шаром посліду поміст, показував нам щойно здобуті шарніри чи інші дрібниці, що їх легко було відкрутити, він уже встигав добре промерзнути і тремтів, попри те, що, починаючи з другого чи третього запливу, щоразу перед тим густо і марнотратно намащувався кремом «Нівея» — це дозволяли йому щедрі кишенькові, які він отримував удома.

Мальке був єдиною дитиною у сім'ї.

Мальке був напівсиротою.

Батько Мальке загинув.

Зимою і влітку Мальке носив старомодні високі черевики, які залишилися йому в спадок від батька.

На шиї, на шнурку від високих чорних черевиків Мальке носив викрутку.

Зараз мені пригадується, крім викрутки на шиї у Мальке було ще щось, і це щось він носив не без причини, але викрутка значно більше впадала в очі.

Напевно ще задовго до того, як Мальке почав учитися плавати на суші басейну і в піску пляжу, він носив на шиї срібний ланцюжок із дуже католицьким символом, зображенням Діви Марії, але тоді ми не звертали на це уваги.

Мальке ніколи не знімав ланцюжка з шиї, навіть на час уроків гімнастики, бо відразу ж після того, як він почав займатися сухим плаванням у басейні, він разом із нами тренувався і в спортзалі і не приносив більше жодних лікарських звільнень. Ланцюжок зникав у вирізі, або ж срібна Богоматір поблискувала понад червоною смужкою на грудях на білій тканині футболки.

Навіть на паралельних брусах Мальке не надто обливався потом. Більше того, він виконував вправи на коні, а на це були здатні лише троє-четверо хлопців із першої команди. Мальке відштовхувався від спеціального трампліна — дерев'яної дошки на пружинах, зігнутий в три погибелі і, ширококостий, перелітав через коня і приземлявся на мат, здіймаючи пилюку, його ланцюжок вилітав з-під футболки, а Богоматір зсувалася набік. А коли він виконував на турніку оберти із зависанням, то згодом йому навіть у найбільш незручному положенні вдавалося щоразу виконати на два оберти більше, ніж нашому найкращому гімнастові — Готтену Зоннтаґу, і коли Мальке перевертався тридцять сьомий раз, ланцюжок вивалювався з-під футболки, а срібна Богоматір тридцять сьомий раз випереджала темно-русяву чуприну Мальке у рухах довкола турніка, що поскрипував, але ніколи не злітала з його шиї і не виривалася на волю, бо крім борлака її стримувала ще опукла потилиця Мальке, на якій була виразна впадина під волоссям, і все це не давало ланцюжкові зіслизнути. Викрутка висіла вище Богоматері, а шнурок у деяких місцях прикривав ланцюжок. Але інструментові з дерев'яною ручкою не вдалося витіснити срібний амулет, уже хоча б тому, що викрутці була закрита дорога до спортзалу. Наш учитель на ім'я Малленбрандт, знаний у спортивних колах насамперед як автор посібника з гри у гилки, заборонив Мальке носити викрутку під час занять гімнастикою. Амулет на шиї Мальке не викликав у вчителя заперечень, бо крім спортивного виховання і географії Малленбрандт викладав ще Закон Божий і ще під час другого року війни якимось чином примудрявся збирати у шкільному спортзалі рештки робітничого товариства гімнастів для вправляння на турніку і паралельних брусах.

Так викрутка опинялася на гачку над одягом у перевдягальні і чекала там на господаря, а срібній злегка потертій Пречистій Діві у цей час дозволялося виконувати разом зі своїм господарем карколомні гімнастичні вправи.

Звичайна викрутка — міцна і дешева. Щоб принести нам невеличку табличку, прикріплену двома гайками, не набагато більшу за табличку з прізвищем на дверях його помешкання, Мальке часом доводилося пірнати п'ять або й шість разів, особливо, якщо табличка була прикріплена до металу, а гайки заіржавіли. Натомість великі і густо списані таблиці йому часто вдавалося добути лише за два пірнання, тоді йому часто доводилося використовувати свою викрутку як лом замість того, щоб вовтузитися, викручуючи гайки із зігнилого дерева обшивки, а потім він хвалився нам на палубі своєю здобиччю. Мальке не дуже дбайливо ставився до колекціонування цих табличок і багато з них подарував Вінтеру і Юрґенові Купці, які завзято збирали все, що тільки вдавалося десь відкрутити, навіть таблички з назвами вулиць або вивіски громадських убиралень, додому він забирав тільки вибране, те, що пасувало до його колекції.

Мальке не шукав легких шляхів, і поки ми ніжилися під сонцем на палубі затонулої баржі, він працював під водою. Ми зшкрябували послід чайок, засмагали до кольору сигар, із русявих перетворювалися на солом'яно-жовтих, а Мальке заробляв собі тільки чергові сонячні опіки. Поки ми стежили за пересуванням кораблів північніше причального буя, він дивився тільки вниз, його повіки переважно були червонуватими, трохи опухлими, вії рідкими, очі, здається, світло-голубими, і лише під водою у них запалювався вогник цікавості. Часто Мальке повертався без табличок, без здобичі, але з безнадійно зігнутою або надламаною викруткою. Тоді він показував викрутку і справляв на нас не менш сильне враження. Жест, яким він з-за плеча пожбурював викрутку в море, стривожуючи чайок, не мав нічого спільного ні з слабодухим розчаруванням, ні з беззмістовною люттю. Він ніколи не робив вигляд, що йому цілком байдуже, коли викидав зламаний інструмент, ніколи не відчував і справжньої байдужості. Навіть жест викидання мав символізувати: скоро я покажу вам ще й не таке!

…і от одного разу, коли до гавані зайшло госпітальне судно з двома димарями, у якому ми після коротких вагань упізнали «Кайзера» із Східно-Прусського військово-морського флоту, Йоахім Мальке без викрутки пірнув до носового відділення і зникнув спершу головою з прилиплим до неї волоссям, яке від постійного пірнання розпадалося на проділ посередині, а потім і всім корпусом у відчиненому зеленому люкові, закрив пальцями ніс і різко відштовхнувся обома ногами від краю люка донизу, випустив повітря ліворуч від себе і опустився ще нижче в сутінки прохолодного акваріума, куди пробивалося лише тьмяне світло відчинених ілюмінаторів, нервові колючки, нерухома зграйка міног, запліснявілі і вкриті водоростями, але все ще міцно прикріплені підвісні матроські лежаки, у яких салаки влаштовували житло для своїх мальків. Зрідка сюди потрапляла якась заблукала тріска. Про вугрів самі лише чутки. І жодної камбали.