Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Duty free - Форостина Оксана - Страница 25
— Якому списку?
— Партійному. Ну, голову взяли нунсівці, а ці його пройшли другими. Кличуть його, кажуть, будеш тепер, Остапе, секретарем. А він питає: «Чиїм?»
— Не зрозумів.
— Гаразд, я потім поясню.
— … і захищати наше місто від усіляких зайд від комерції…
— Тарасе, а він знає, про що був тренінґ нині?
— Та яка йому різниця.
— … і ми не дозволимо, аби Тернопілля впало під натиском ґлобалізації, аби були зруйновані наші традиції ведення бізнесу…
До Тараса підійшов один із сьогоднішніх учасників — Елайджа запам’ятав його як трохи самовпевненого, але кмітливого хлопця. Він згадував, що минулого року закінчив тутешній економічний виш, наголосивши, що їхнім випускником був теперішній президент, і Елайджа тоді подумав, що для свого віку хлопець виглядає трохи заборовілим, не так через огрядність, як через утомлений, злегка знуджений погляд та червоне обличчя.
— Закінчиться ця бодяга, поїдемо дивитися місцеві заклади для достойних людей, — прошепотів Тарас після того, як хлопець, притискаючи до вуха мобілку, вийшов до іншої зали.
— Цього хлопця? Він ніби менеджер в ресторані, до нього?
— Угу. Власник запрошує.
Секретар міськради тим часом завершив промову вигуком: «Слава Україні!», — й біля фуршетних столів почалося пожвавлення. Елайджа тільки-но занурився в розмову з дуже розумною і симпатичною ейчар-менеджеркою одного з тутешніх молочних комбінатів, як Тарас знову потягнув його в якісь коридори та закапелки, поміж зламаних стільців, ящиків з коньяком, знуджених кельнерів, вони вийшли через чорний хід, де на дворі їх чекала величезна, як автобус, Toyota Land Cruiser. На передньому сидінні сидів той самий заборовілий менеджер ресторану, на місці водія — трохи старший боров у чорній шкірянці. Передню панель ленд крузера прикрашали іконка, червоно-чорний та жовто-синій прапори і тризуб. У салоні пахло віскі, потом та якимсь японським чоловічим парфумом.
— Ну шо, нормально у вас там все в готелі? Жити можна? — вивернув до них голову з шийних складочок молодший боров, якого, як тепер згадав Елайджа, звали Сергієм.
— Та, все в порядку, — запевнив Тарас. — Якщо сніданки будуть, як минулого разу, то, звичайно, лажа, я минулого разу вислухав від німців за це, але наразі все нормально.
— Ну то подзвониш мені зранку, якби шо, даш там трубку комусь. Шо за люди, скільки не годуй — все одно торби тягнуть. Да! Да! Їдемо! — Сергій одночасно репетував у мобільний. — Питається шеф, де ми. Не хотів усіх тих клоунів бачити, то вже вибачайте, не приїхав за нами, чекає у нас в ресторані, ось подивитеся відразу на нашу роботу. Зараз посидимо, як білі люди, може, ще й концерту трохи захопимо.
— О, Ви ще маєте там концерти? — Елайджі вже було цікаво, чи встигне він на музичну частину програми цього разу.
— Ну то так, час від часу. Інколи хтось забаву має, весілля там… А нині ось група з Києва виступає, продюсер їхній з шефом нашим колись працював, то привіз показати пацанів.
Екстер’єр та інтер’єр ресторану були вирішені в уже знайомому Елайджі стилі «український ґламурний фолк»: дерев’яна різьба, ікебана з в’язанок цибулі та кукурудзи, глечики, майже різдвяна підсвітка та офіціантки в народних строях, плюс вініли, постери рок-груп та американські номери авто на стінах. Одне слово, ресторан був призначений для публіки просунутої, але втаємниченої в традицію.
На шкіряному дивані в окремій ніші сидів власник — здоровий мужик у дорогій сорочці, яка трохи розходилася на череві, років за 40. Поруч сиділа моложава мініатюрна жіночка, вочевидь, дружина альфа-борова, та двоє чуваків у штанах-хакі з кишенями на колінах, футболках з написами I Am sterdam і Дякую тобі, Боже, що я не москаль та хакі ж бейсболках. Один із хакі-чуваків показував решті, як треба пити самбуку.
Сергій представив господаря столу як Назара Степановича, при цьому Назар ледь припіднявся з відверто занизької для його комплекції канапи, але, тиснучи руку, в очі Елайджі подивився.
— Мельник? Так ви наш, виходить?
— Ну, виходить так, — увічливо усміхнувся Елайджа. — Мій дід виїхав з України ще дитиною.
— Ваші дідо не звідси були?
— Недалеко звідси, з Острога.
— Сідайте, Сірьож, — несподівано м’яким голосом звернувся власник до борова-джуніора. Хакі-чуваки — Вадік і Павлік — посунулися разом із самбукою.
— Це Ореста, моя дружина, — Назар Степанович поплескав Оресту по худому колінцю. — Дуже мені допомагає у бізнесі. А то наші друзі з Києва, Вадік он — земляк наш, давно вже в Києві живе, виїжджав, коли ми тут усі ще тільки з дупи-сраки вигрібали.
— То це тепер Ваш головний бізнес? — спитав Елайджа, свідомий того, що його запросили поговорити про речі практичні.
— Ну, як головний… Ще лишилося в мене пару магазинів, дрібниці, але в хороших місцях, сауна там, відеопрокат… Щось це ви, пане Елайжа, нічого не їсте. Вадік, налий гостю текіли. Чи краще горілки? У вас там тої текіли в Америці… — Елайджа покірно кивав на обидві пропозиції. — Я ось тут подумав: збудую у Тернополі гольф-клуб. Місце вже придивився, так, щоб озеро було видно. Пацан мій повернеться з Англії — буде керувати.
— А скільки Вашому синові?
— Одинадцять. У Лондоні вчиться, в приватній школі. Хороший хлопець. Мені на другий день звідтам дзвонили, казали, він там якомусь лорду в диню дав.
— Лорду?
— Ну, в сенсі сину лорда. Однокласнику тіпа.
— Ага…
— Ті англійські блєді казали, щоб я його забрав, агресія, мовляв, не можна. Я малого спитав: «Ти йому в диню по дєлу дав?». Він каже: «Так». «Ну, раз по дєлу, то дай ще раз, єслі шо». Сергію, що це в нас на столі, скажи хлопцям… Ну то як ви думаєте, пане Мельник, будувати клуб?
— Ви знаєте, ґольф — це цілком особливий бізнес, я, щиро кажучи, й грати пробував пару разів тільки…
— Та я теж тільки один раз, он Вадік мене повіз під Київ до серйозних людей дуже, ми там поганяли ті м’ячі трохи…
— А Ви думаєте, в Тернополі є ринок для цього? — обережно спитав Елайджа.
— Ну, в самому Тернополі ні, але приїжджали би люди… Ну, сауну велику, всє дєла… Землю я зроблю, то зара’ не проблема. Можете нам знайти інвестора, Елайжа?
— Ви знаєте, інвестора треба буде переконати, що для цього проекту є ринок…
— Ви нам головне цього інвестора привезіть, ми з Вадіком йому такий ринок покажемо, ви там у своїх швейцаріях такого не виділи, правда, хлопці?
Хакі-хлопці Вадік та Павлік загигикали про щось своє, закивали і радісно почали розливати текілу та тягнутися за м’ясною нарізкою.
— Знаєте, пане Мельник, я хлопець простий, тутешній. Але люди мене поважають. Серйозні люди. Буде вам ринок, не переживайте. Горілочки?
— А що ваші партнери кажуть про цю ідею? — спитав Елайджа, вдаючи, що ретельно насипає сіль на руку.
— Поки що нічого не кажуть, у мене зараз тільки Ореста партнер, — Назар Степанович знову поплескав дружину по коліні. — Я гроші заробив на будівництві в Ірані. Ви були в Ірані?
— Ні, не був, і навряд чи потраплю найближчим часом.
— А, ну да… Там же алкоголю не можна взагалі, ви знаєте. Наш головний ще й дуже пильнував, аби ми не дістали ніде, релігійний був. Ми з хлопцями як прилетіли в Україну — пили три доби горілку, як ті коні воду. Зараз би вже, певно, не поїхав, а хлопці мої нічо’, досі їздять, задоволені.
Елайджа спробував відобразити на обличчі співпереживання.
— А ось Вадік, до речі… Вадік, чо’ ти мовчиш? Вадік — продюсер модний, в столиці, знає всіх тих наших достойників з телевізора, правда, Вадік?
Вадік підтвердив кивком голови.
— Вадік нам музикантів привіз своїх, кліп знімати, шкода, що ви на концерт не встигли. Вадік, а де пацани твої?
— Вийшли десь перекурити.
— Вони тут глупостів не нароблять?
— Та ні, у них все з собою.
— Ох уже мені… Ладно. Ви відпочивайте, а ми поїхали. — Назар та Ореста встали з диванчика. Елайджа вирішив, що з його боку буде ґречно провести їх надвір, а заодно й подихати після чималої дози алкоголю — темп Назара Степановича свідчив, що Іран він пам’ятав досі.
- Предыдущая
- 25/37
- Следующая
