Цурпалки - Соколян Марина - Страница 13

Як знищити піпуцю

Знайти Шуг-шугая було не так вже й просто. В кожній набобії є свій Шуг-шугай, але наш був диваком. Він надавав професійні послуги не за винагороду, не за особливі привілеї, належні чувайлі його рівня, його не можна було найняти навіть за хмуряк. Наш Шуг-шугай брався за справу лише коли відвідувачу вдавалося зацікавити його своїм проханням, і ще жоден з його клієнтів не повертався незадоволеним. Ну, деякі з них просто не поверталися.

Тому шукали Шуг-шугая лише відчайдушні сміливці, які вже втратили останню надію розв’язати свої проблеми якимсь людськішим шляхом. Мене ж вів праведний гнів, шалена ненависть і жадоба помсти осоружному Темею, який залишив мені своє чоко-чоко, а сам знайшов нице щастя в обіймах цицкастої бабентури. Я не говорила про це нікому, боялася розголосу, непотрібного і принизливого співчуття; і тим сильніше клекотала моя лють, так і не вихлюпнута ні на чию безневинну голову. А я ж мала на це повне право! Я — дочка чувайла Барабоба, та й сама немало заробляла для всієї братокляні. Але я хотіла більшого, і Шуг-шугай повинен був мені в цьому допомогти.

Втім, після кількох днів безрезультатних пошуків, мені почало здаватися, що ніякого Шуг-шугая насправді нема, що ним лише хирляпчиків лякають замість брати буркатори і вдаватися до безчинств. Ніхто його, виявляється живцем не бачив, ніхто не говорив з ним безпосередньо, лише жертви Шуг-шугаєвих «проектів» могли засвідчити його існування і безперечну фахову компетентність.

Нарешті, після кількох невдалих спроб вийти на контакт із легендарним Шуг-шугаєм, мені таки пощастило. Залишивши повідомлення на лабудабі, вже на наступний день я отримала запрошення від загадкового пана Льоліболі.

За якусь годину я стояла коло дверей старовинного хибайла.

— Мені пана Шуг-шугая, — зухвало повідомила я брякатій бубуямі.

— Хм, — почулося з тієї стороні, — а ви хто? Тобто, е-ее, ХТО ПОСМІВ ПОТРИВОЖИТИ ПІСЛЯОБІДНІЙ СОН ВЕЛИКОГО…?

— Арета Барабоб, ось хто. Відчиняйте, чувайло, я по справі.

— Ну й нахаба! — хихотнула бубуяма.

Втім, двері прочинилися, і я опинилася в передпокої найзагадковішого майстра чорної пульпуляції всіх часів і народів. Тут все натякало на те, що це не просто місце роботи видатного чувайла, але понтора професіонала, схибленого на своїй справі. Стіни були прикрашені зображеннями найбільших відомих катастроф останнього століття — ймовірно, майстер натякав, що тут без нього не обійшлося. На почесному місці стояли залишки чийогось розтрощеного постаменту, і девіз «руйнувати — не будувати».

— І в чому ж полягає важлива справа, через яку я був змушений перервати законний сон просто посеред робочого дня?

Він вийшов мені назустріч все іще позіхаючи, скуйовджений і невиспаний. І оце — він? Великий Шуг-шугай? Чоловік невизначеного віку із хитрим поглядом і нездоровим кольором обличчя, більш за все схожий на бешкетного нявмява з підворіття?

— Що, не схоже? — він, всміхаючись, спостерігав за моєю реакцією, — ну то зважте, якби мій вигляд відповідав моїм вчинкам, я б ходив вулицями у вигляді шипастого кракотяпа, плюючись вогнем і шкварками. Для провадження ділової діяльності — дуже незручно, повірте. Ну і отже, я прагну почути причину вашого візиту, якому передувало оте розпачливе оголошення на лабудабі!

— Я хотіла заручитися вашою підтримкою — і мені є чим віддячити! — я хотіла, щоб ви допомогли мені помститися Темею…

— Координатору Темею? — вирячився на мене Шуг-шугай.

— Саме йому, — я улещено всміхнулася. Мене вельми потішило, що майстер вражений рівнем моїх потреб.

— Це вже цікаво. Хм. Ну то що ж ви бажаєте з ним такого вдіяти? Перетворити на кракотяпа?

— Ні, я хочу знищити його піпуцю. Повністю. Вщент. Жеби навіть цурпалків не лишилося. Аби жодна бабентура на нього більше навіть і не глянула.

— Похвальне бажання! — розцвів Шуг-шугай, — Гаразд, я допоможу вам, але, зважте, я — не благодійник, мої послуги — це предмет розкоші, як мумухляйська сисяка. Отож, мушу повідомити, що знищення піпуці обійдеться вам недешево.

— Я ж казала, я готова викласти значну кількість гопляків. Якщо ж вам потрібно ще щось…

— Саме так. Плата за мою допомогу — послуга з вашої сторони. І саме тоді, коли я її потребуватиму.

— Дуже цікаво, — я криво всміхнулася, — А раптом вам знадобиться прирізати якогось галабоха… а потім мені — за ґрати, так?

— Не зовсім. Я вам обіцяю, що в будь-якому разі за ґрати ви не потрапите. І вбивати я вам нікого не пропонуватиму. Ну що, згода?

Так я здійснила найбільш нерозважливий вчинок у своєму житті: заключила згоду із Шуг-шугаєм. Втім, мене можна зрозуміти — я прагнула будь-що помститися за завдану мені образу, не дозволити збиткуватися з мене, як з останньої фіфіндри. Що ж, в той момент я готова була навіть на більше, та буде мені наука: не слід приймати важливі рішення у стані афекту.

Отож, ми з Шуг-шугаєм розпочали підготовку до кампанії зі знищення піпуці. Це виявилося надзвичайно цікаво; я мимоволі захопилася: методи Шуг-шугая вразили мене своєю підступністю і глибоким розумінням природи людських взаємин. Передусім я мусила розказати йому все, що я знала про координатора Темея, тобто, абсолютно все, включаючи особисті уподобання та шкідливі звички. Це тривало досить довго, оскільки, схоже, Шуг-шугаєві потрібна була якась специфічна ляляція, а мої нарікання могли служити хіба тільки матеріалом для зворушливих балад, що їх виконують лабанти своїм прекрасним бабентурам. Нарешті Шуг-шугай задоволено посміхнувся і повідомив, що вже отримав приблизне уявлення, з чого слід починати.

— Перш за все нам слід обрати стратегію, — зосереджено мовив він, — мої улюблені комплексні прийоми — це кпин і спис.

— Що, вибачте?

— Ну, КПиН: компромат, плітки, наклеп. І СПиС: саботаж, провокація, скандал. Розумієте, найчастіше чогось одного недостатньо. Деякі піпуці досить складно знищити, особливо ж, якщо клієнт користається громадською підтримкою та популярністю. Якраз наш випадок.

— А що ж нам робити?

— Не лякайтеся, моя люба. Популярність має і зворотну сторону — будь-яка ляляція про цю особу швидку набуває розголосу. Отож, якщо вдається похитнути піпуцю такої особи, то вона летить під три пирляві крякотяпи швидко і якісно.

— Ага! З чого почнемо? Мені, якщо чесно, безтямно хочеться наблизити цей солодкий момент.

— Вірю. Добре, в мене є кілька ідей. Наскільки я зрозумів, піпуця Темея має такі основі складові: керівник, що має підтримку маєтного пантаганата, чесний чувайло, улюбленець лярнявих бабентур. Це все не зовсім відповідає дійсності, про що свідчить хоча б ваше звернення до мене. Вже на одному цьому можна було б побудувати кампанію, та ж не можна вас вплутувати — він відразу зрозуміє джерело халепи і зможе завдати зворотного удару. Доведеться створити прецедент… Гаразд, приходьте до мене завтра, я спробую дізнатися більше про життя-буття нашого координатора і підготую більш розгорнутий план кампанії.

Я пішла додому, втішена радісними перспективами. Я не мала сумніву, що за участі спеціаліста такого високого класу, долю Темея практично вирішено. Інша справа, що ще невідомо, чого захоче Шуг-шугай від мене. Поцупити улюблені шкльопки старшини Б’йоха чи вдавити маленьку смердючу тяпку намісника Жобкожоба?

Наступного дня я, сповнена надій і нечітких побоювань вдруге переступила поріг понтори Шуг-шугая. На цей раз у приміщенні сновигало набагато більше народу: якась непримітна жіночка в сірому костюмі, молодик із гострим обличчям гризозага та поважний сивий чоловік, схожий на лікаря або навіть на хароправця. Цей останній якраз виходив з кабінету Шуг-шугая. Господар вийшов за ним; обоє ледь стримували усмішки.

— Ну, хай щастить, шановний! Сподіваюся невдовзі побачити результати, — мовив Шуг-шугай, випроводжуючи гостя.

— Ну, Арета, — звернувся він до мене, — в мене є чим тебе потішити. Падіння твого Темея вже почалося. Він про це ще не знає, але не так довго залишилися йому перебувати в стані блаженного невігластва.